робочі ночі
Коже день я засинаю пізно. Дуже пізно.
Не через те, що не хочу спати, а через те, що НЕ ХОЧУ. Бо не хочу завтрашнього дня. хочу одразу післяпісля після завтрашнього. так щоб прокинутися, а все вже пройшло, як сон. і проблеми вже всі вирішені.
кожен ранок в мене "не мудренее". прокидаюся я важко і похмуро і всі проблеми здаються ще більш нереальними.
трохи боротьби з собою і я все розрулюю мені на все начхати. жива залишусь і на тому спасибі.
після обіду наступає глобальна апатія. і вечір я проводжу майже задоволено.
але потім підкрадається ніч і мені знову НЕ хочеться спати. бо знаю, що прокидатися, і знову не виспавшись, і знову розрулювати. ви б сказали, що спи вже, а не пиши. а я НЕ хочу. хочу, але страшно. це ж одразу ранок і все тут. ні, краще я буду читати і слухати музику. ще кілька годин. адже за ранко все-одно таки прийде омріяний пофігізм.
і от так читаючи я прочитала дрібненькими літерами в примітках, що подарунок президенту вручаю я. ну або мій клон і одночасно однофамілєц, бліна. яким боком - не знаю. шо за ..? я ж мріяла не вилазити зі своїх драних джинсів.ще один головний біль як гасати без сну і мати пристойний вигляд перед гарантом і не тільки.
і, чорт забирай, я забула назву моїх рятівних заспокійливих пігулок!
від яких хочеться не спати, а сміятись.
Не через те, що не хочу спати, а через те, що НЕ ХОЧУ. Бо не хочу завтрашнього дня. хочу одразу післяпісля після завтрашнього. так щоб прокинутися, а все вже пройшло, як сон. і проблеми вже всі вирішені.
кожен ранок в мене "не мудренее". прокидаюся я важко і похмуро і всі проблеми здаються ще більш нереальними.
трохи боротьби з собою і я все розрулюю мені на все начхати. жива залишусь і на тому спасибі.
після обіду наступає глобальна апатія. і вечір я проводжу майже задоволено.
але потім підкрадається ніч і мені знову НЕ хочеться спати. бо знаю, що прокидатися, і знову не виспавшись, і знову розрулювати. ви б сказали, що спи вже, а не пиши. а я НЕ хочу. хочу, але страшно. це ж одразу ранок і все тут. ні, краще я буду читати і слухати музику. ще кілька годин. адже за ранко все-одно таки прийде омріяний пофігізм.
і от так читаючи я прочитала дрібненькими літерами в примітках, що подарунок президенту вручаю я. ну або мій клон і одночасно однофамілєц, бліна. яким боком - не знаю. шо за ..? я ж мріяла не вилазити зі своїх драних джинсів.ще один головний біль як гасати без сну і мати пристойний вигляд перед гарантом і не тільки.
і, чорт забирай, я забула назву моїх рятівних заспокійливих пігулок!
від яких хочеться не спати, а сміятись.