записки одной ночи
Так, просто.... нашла в старых записях...
"Шли годы... и одиночество с годами росло..."(А.Олесь)
Старая кухня. Шкафы без дверок и красный "Raid". Тараканы - такие же домашние животные, как и рыжая персидская кошка.
"I will always love you", - доносится с улицы. Неправда, только до утра. Девочка, не смотри так в его глаза - ночь пройдет, и он не вспомнит, как тебя зовут. Он уже не помнит этого, просто музыка ещё не закончилась и вы танцуете.
Звёзды ещё никого не согрели. Кто-то бессердечный придумал эту сказку, чтобы разбить.
Счастье - призрачная штука.
Что с того, что у шкафов нет дверок, а у стен - цвета?!
Пачка из-под сигарет пуста, и это плохо. Именно сейчас она была бы очень кстати нераспечатанной.
За раму старой картины запихана глянцевая Богородица... а хоть бы и золотая?! Не место, не время. Никто не спросит душу, не иссяк ли осточник живой воды.
Ночью - спят, днём - работают. А живут?! Кто и не живёт. Боль разрывает изнутри. Кричит на весь мир. Да разве спросят, что ей?
Випить свою чашу до дна и уйти. У каждого своя чаша. А одиночество - одно.
8 июля 2005г.
оригинал на украинском:
"Йшли літа... і самотність з літами росла..."(О.Олесь)
Стара кухня. Шафи без дверцят і червоний "Raid". Таргани - такі ж домашні тварини, як і руда персидська кішка.
"I will always love you", - лунає знадвору. Неправда, тільки до ранку. Дівчинко, не дивись так у його очі - ніч мине, і він не згадає, як тебе звати. Він вже не пам'ятає цього, просто пісня ще не скінчилась, і ви танцюєте.
Зорі ще нікого не зігріли. Хтось безсердечний вигадав цю казку, щоб потім розбити.
Щастя - химерна штука.
Що з того, що шафи не мають дверцят, а стіни - кольору?!
Пачка з-під цигарок пуста, і це погано. Саме зараз вона була б дуже доречна нерозпечатаною.
За раму старої картини запхано глянцеву Богородицю... а хоч би й золоту?! Не місце, не час. Ніхто не спитає в душі, чи не вмерло джерело живої води.
Вночі - сплять, вдень - працюють. А живуть?! Хто й не живе. Біль розриває зсередини. Волає на весь світ. Та хіба ж спитають, що йому?
Випити свою чашу до дна й піти. В кожного своя чаша. А самотність - одна.
8 липня 2005р.
"Шли годы... и одиночество с годами росло..."(А.Олесь)
Старая кухня. Шкафы без дверок и красный "Raid". Тараканы - такие же домашние животные, как и рыжая персидская кошка.
"I will always love you", - доносится с улицы. Неправда, только до утра. Девочка, не смотри так в его глаза - ночь пройдет, и он не вспомнит, как тебя зовут. Он уже не помнит этого, просто музыка ещё не закончилась и вы танцуете.
Звёзды ещё никого не согрели. Кто-то бессердечный придумал эту сказку, чтобы разбить.
Счастье - призрачная штука.
Что с того, что у шкафов нет дверок, а у стен - цвета?!
Пачка из-под сигарет пуста, и это плохо. Именно сейчас она была бы очень кстати нераспечатанной.
За раму старой картины запихана глянцевая Богородица... а хоть бы и золотая?! Не место, не время. Никто не спросит душу, не иссяк ли осточник живой воды.
Ночью - спят, днём - работают. А живут?! Кто и не живёт. Боль разрывает изнутри. Кричит на весь мир. Да разве спросят, что ей?
Випить свою чашу до дна и уйти. У каждого своя чаша. А одиночество - одно.
8 июля 2005г.
оригинал на украинском:
"Йшли літа... і самотність з літами росла..."(О.Олесь)
Стара кухня. Шафи без дверцят і червоний "Raid". Таргани - такі ж домашні тварини, як і руда персидська кішка.
"I will always love you", - лунає знадвору. Неправда, тільки до ранку. Дівчинко, не дивись так у його очі - ніч мине, і він не згадає, як тебе звати. Він вже не пам'ятає цього, просто пісня ще не скінчилась, і ви танцюєте.
Зорі ще нікого не зігріли. Хтось безсердечний вигадав цю казку, щоб потім розбити.
Щастя - химерна штука.
Що з того, що шафи не мають дверцят, а стіни - кольору?!
Пачка з-під цигарок пуста, і це погано. Саме зараз вона була б дуже доречна нерозпечатаною.
За раму старої картини запхано глянцеву Богородицю... а хоч би й золоту?! Не місце, не час. Ніхто не спитає в душі, чи не вмерло джерело живої води.
Вночі - сплять, вдень - працюють. А живуть?! Хто й не живе. Біль розриває зсередини. Волає на весь світ. Та хіба ж спитають, що йому?
Випити свою чашу до дна й піти. В кожного своя чаша. А самотність - одна.
8 липня 2005р.