Серпневого ранку не випити

[lysze_jota]

Прохолода серпневого ранку ніжить.
У цій тиші блукають сіро-зелені коти,
Голуб кличе дідуня:
Час додому летіти, як не можеш, то просто іти.
Усміхнений ангел блукає бескидами
Обєктивом, наче сачком, ловлячи останні промені літа.
Ми пливемо у невідомість. Туманами
Снів, сподівань і самотності.
пригорнувшись тісніше, щока до щоки
оплакуємо втрачене літо надій,
Хоч ще зовсім не осінь
І надія щемка бадьорить змучене тіло.
Поки не дописаний останній розділ літа,
Поки серце, мов голуб, тріпоче
пий гіркий трунок життя і веселись,
Блазню літневої спеки.
Останній листок впаде несподівано,
Проте навіть небо не знає коли.
Літо не вічне, тому. Я благаю - живи