якщо зовсім немає сил, і терміново потрібен вічний двигун
Вбиває наростаючий темп і разом з тим втома? найбільше від того що треба (вірніше цього очікують усі, навіть дуже близькі), треба тримати марку, лице, себе? ну коротше усе тримати у своїх руках, під контролем, триматися з усіх сил. анічогісінько з того звісно не виходить. але менше з тим. причиною цього всього є виклик цього світу, виклик до успішності, до здобуття усіх дипломів і то червоних, премій і то перших, посад - найвищих. усе життя за жувачку. і тут варто сказати собі й іншим стоп. на мить. тиша. мовчання. і... Перший розділ, або хоч перших кілька рядків, Книги Когелета. Ага. Усе марнота марнот. І...глибокий видих. Полегшення. Ані я, ані БІлл Гейтс, ані будь-хто інших не здатен контролювати усього на світі, тільки Бог. І Той не контролює, але дає свободу жити. Плечі опадають, дихання сповільнюється, поволі стирається сто-долларова посмішка і ми, врешті, зістрічаємося із власним Я-реальним. І тоді вдається розмежувати, оце я можу і буду робити, а цього не можу і не буду. Бо так насправді, чим більше набираємо на себе справ, обов*язків, друзів, зустрічей, тусовок, то в кінцевому результаті використовуємо, здійснюємо лише мізерний відсоток того, що насправді могли б зробити. А роботи - подивишся і страшно. Працюй так, щоб жити, і живи так, щоб могти працювати. Тоді не треба буде шукати додаткових джерел енергії, натхнення, емоцій. Головне, зупиняйся хоч іноді, щоб чесно зізнатися собі, чи те за чим ти сьогодні так шалено біжиш варте твого життя?