Метафiзичнi дослiди.
Немає на свiтi нiчого рiзноманiтнiшого, анiж байки, що оповiдаються за пивом та цигарками у тамбурi нiчного поїзду Львiв - Київ. Трапляються серед них i такi.
* * *...Одного разу, наткнувся я в iнтернетi на сайт iз росiйським перекладом лекцiй деякого каббалiста. В передмовi було сказано, що кiлька рокiв тому прийшов, нарештi, призначений час, i Каббала вже може бути розсекречена для вивчення її усiма бажаючими. Зазначалось також, що Каббала - не догма, а наука; вiд природничих наук вона вiдрiзняється, так згрубша, лише методологiєю. Спокуса була нездоланна, i я провiв нiч, штудiюючи тi конспекти. Треба сказати, викладалося усе досить зрозумiло.
На другу нiч, сниться менi кольоровий сон.
Я знаходжуся в темному примiщеннi, з якого є один вихiд - якийсь квадратний отвiр, приблизно два на два метри. Виходить вiн на верхню площадку (точнiше, його порiг i є верхньою площадкою) освiтленої заснiженої гiрки, от такої, з якої дiтлахи зимою зїжджають униз на санках. I я начебто маю також з'їжджати. Крiм мене, є тут iще декiлька чоловiк, вони теж крутятся бiля цього квадратного отвору, нiби чекають своєї черги, хоча санок нi в кого з нас наче й нема. Усi ми - студенти; i взагалi атмосфера тут невимушена, хоч має якийсь невловимий вiдтiнок мандражу бiля дверей перед екзаменом.
I от, пiдiймається знизу по цiй гiрцi до нас, на верхню площадку на порозi темного примiщення, такий собi хлопчина, також нiби студент, i несе свої санки. О - о, якi у нього були санки! Якi то були санки! То була мрiя мого дитинства, справжнi спортивнi санки, на яких їздять спортсмени на зимових олiмпiадах, по отих спецiальних жолобах. I так нiби стає ясно, що хлопець той - спортсмен, i не просто так вiн тут катається, а тренується усерйоз.
Спокуса є нестримна, i я прошу в нього позичити менi тi санки, один раз прокататись. Вiн спершу не дуже погоджується, мовляв, треба тренуватися i все таке, але я його переконав. Та вiн же на них весь час їздить, а я лиш раз прокатаюсь! Пожартувавши, "як розiб'юсь - счiтайтє камсамольцем", сiдаю в тi санки i їду униз.
Ух, оце сила! Це просто клас! Воно ж не їде, воно ж летить, воно несеться, я здiймаю вгору руку в переможному жестi, i з бойовим криком "Слава Українi!" лечу вперед, i раптом помiчаю, що та гiрка якось невловимо нагадує амфiтеатр, на нiй паркет i ряди крiсел знизу вгору, от як буває у великих аудиторiях - хоча це ж не паркет, це ж укатаний снiг, по якому я лечу на позичених спортивних санках, але той паркет якось мерехтливо проявляється на снiгу, i навiть я бачу попереду трибуну, i керую на неї - тiльки це ж не трибуна, це просто трамплiн, санки виїжджають на нього i злiтають вгору, i добрi двi - три секунди летять по повiтрю, а потiм м'яко - але ж саночки! - приземляються i плавно спиняються на рiвнинi. Хух. Оце прокатався.
I тут я прокинувся.
Що то був не просто сон, я зрозумiв вiдразу. Вiн не розвiявся з пам'ятi, як це зазвичай буває зi снами; вiн так i стояв перед очима, наче вiдеоклiп. Навiть зараз, я добре пригадую той мерехтливий паркет на снiгу, i той трамплiн, i той полiт, i вiдчуття пригоди, змiшане з вiдчуттям отриманого повiдомлення.
Цiлий день по тому менi не щастило. Усе летiло строго шкереберть. Я згадав, що так i має бути: так трапляється з усiма, хто починає вивчати Каббалу. Це було написано в тих лекцiях, що я перечитав позаминулої ночi.
Весь день я розшифровував оту шараду. I ось що вийшло.
Санки. Професiйнi санки. Це ключ. Зразу згадалися три росiйськi прислiв'я, пов'язанi зi санками: "готовь сани летом", "любишь кататься - люби и саночки возить", "не в свои сани не садись". Це повiдомлення.
Cпортивнi санки - це Каббала. А узагалi санки - це релiгiя (точнiше, не зовсiм релiгiя... нема кращого слова), бо вони стають у пригодi зимою, так само як релiгiя - пiсля смертi; однак готувати тi сани треба влiтку.
Але Каббала - це професiйнi санки. Цим не можна займатися для розваги; це входить в життя i змiнює його. Можна спробувати, але потiм треба зробити вибiр, так або нi. I якщо "так", то багато чому iншому зi свого життя треба сказати "нi": возити саночки доведеться на власному горбу, пiдйомникiв не передбачено.
А крiм того, на вершину гори краще пiдiйматися по стежцi, що йде вiд свого села, а не вiд сусiднього. I читати слiд не Каббалу, а Новий Завiт i Григорiя Сковороду.
Я подумав, зробив вибiр, i нiколи бiльше не вiдкривав той сайт. Адреси не пам'ятаю. Але якщо хтось бажає спробувати - його, напевне, можна легко вiдшукати по ключових словах.
Був у тому повiдомленнi не один iще смисловий пласт. Але це вже довго розказувати, та й за пивом пора iти.
* * *
* * *...Одного разу, наткнувся я в iнтернетi на сайт iз росiйським перекладом лекцiй деякого каббалiста. В передмовi було сказано, що кiлька рокiв тому прийшов, нарештi, призначений час, i Каббала вже може бути розсекречена для вивчення її усiма бажаючими. Зазначалось також, що Каббала - не догма, а наука; вiд природничих наук вона вiдрiзняється, так згрубша, лише методологiєю. Спокуса була нездоланна, i я провiв нiч, штудiюючи тi конспекти. Треба сказати, викладалося усе досить зрозумiло.
На другу нiч, сниться менi кольоровий сон.
Я знаходжуся в темному примiщеннi, з якого є один вихiд - якийсь квадратний отвiр, приблизно два на два метри. Виходить вiн на верхню площадку (точнiше, його порiг i є верхньою площадкою) освiтленої заснiженої гiрки, от такої, з якої дiтлахи зимою зїжджають униз на санках. I я начебто маю також з'їжджати. Крiм мене, є тут iще декiлька чоловiк, вони теж крутятся бiля цього квадратного отвору, нiби чекають своєї черги, хоча санок нi в кого з нас наче й нема. Усi ми - студенти; i взагалi атмосфера тут невимушена, хоч має якийсь невловимий вiдтiнок мандражу бiля дверей перед екзаменом.
I от, пiдiймається знизу по цiй гiрцi до нас, на верхню площадку на порозi темного примiщення, такий собi хлопчина, також нiби студент, i несе свої санки. О - о, якi у нього були санки! Якi то були санки! То була мрiя мого дитинства, справжнi спортивнi санки, на яких їздять спортсмени на зимових олiмпiадах, по отих спецiальних жолобах. I так нiби стає ясно, що хлопець той - спортсмен, i не просто так вiн тут катається, а тренується усерйоз.
Спокуса є нестримна, i я прошу в нього позичити менi тi санки, один раз прокататись. Вiн спершу не дуже погоджується, мовляв, треба тренуватися i все таке, але я його переконав. Та вiн же на них весь час їздить, а я лиш раз прокатаюсь! Пожартувавши, "як розiб'юсь - счiтайтє камсамольцем", сiдаю в тi санки i їду униз.
Ух, оце сила! Це просто клас! Воно ж не їде, воно ж летить, воно несеться, я здiймаю вгору руку в переможному жестi, i з бойовим криком "Слава Українi!" лечу вперед, i раптом помiчаю, що та гiрка якось невловимо нагадує амфiтеатр, на нiй паркет i ряди крiсел знизу вгору, от як буває у великих аудиторiях - хоча це ж не паркет, це ж укатаний снiг, по якому я лечу на позичених спортивних санках, але той паркет якось мерехтливо проявляється на снiгу, i навiть я бачу попереду трибуну, i керую на неї - тiльки це ж не трибуна, це просто трамплiн, санки виїжджають на нього i злiтають вгору, i добрi двi - три секунди летять по повiтрю, а потiм м'яко - але ж саночки! - приземляються i плавно спиняються на рiвнинi. Хух. Оце прокатався.
I тут я прокинувся.
Що то був не просто сон, я зрозумiв вiдразу. Вiн не розвiявся з пам'ятi, як це зазвичай буває зi снами; вiн так i стояв перед очима, наче вiдеоклiп. Навiть зараз, я добре пригадую той мерехтливий паркет на снiгу, i той трамплiн, i той полiт, i вiдчуття пригоди, змiшане з вiдчуттям отриманого повiдомлення.
Цiлий день по тому менi не щастило. Усе летiло строго шкереберть. Я згадав, що так i має бути: так трапляється з усiма, хто починає вивчати Каббалу. Це було написано в тих лекцiях, що я перечитав позаминулої ночi.
Весь день я розшифровував оту шараду. I ось що вийшло.
Санки. Професiйнi санки. Це ключ. Зразу згадалися три росiйськi прислiв'я, пов'язанi зi санками: "готовь сани летом", "любишь кататься - люби и саночки возить", "не в свои сани не садись". Це повiдомлення.
Cпортивнi санки - це Каббала. А узагалi санки - це релiгiя (точнiше, не зовсiм релiгiя... нема кращого слова), бо вони стають у пригодi зимою, так само як релiгiя - пiсля смертi; однак готувати тi сани треба влiтку.
Але Каббала - це професiйнi санки. Цим не можна займатися для розваги; це входить в життя i змiнює його. Можна спробувати, але потiм треба зробити вибiр, так або нi. I якщо "так", то багато чому iншому зi свого життя треба сказати "нi": возити саночки доведеться на власному горбу, пiдйомникiв не передбачено.
А крiм того, на вершину гори краще пiдiйматися по стежцi, що йде вiд свого села, а не вiд сусiднього. I читати слiд не Каббалу, а Новий Завiт i Григорiя Сковороду.
Я подумав, зробив вибiр, i нiколи бiльше не вiдкривав той сайт. Адреси не пам'ятаю. Але якщо хтось бажає спробувати - його, напевне, можна легко вiдшукати по ключових словах.
Був у тому повiдомленнi не один iще смисловий пласт. Але це вже довго розказувати, та й за пивом пора iти.
* * *