віддайте скакалочку
- Не стрибай!
- Ато що? Ні-і-і-іі не забирай…
- От віддам коли все зробиш.
- Я не хочу! Не-хо-чу.
- Ну будь-ласка, я ж лиш прошу, щоб ти поприбирала. Інакше не стрибатимеш. А от лиш поприбираєш і…
- Ну і і і що? Чому так завжди!!! Спершу зроби те, що подобається тобі, а лиш потім - що подобається мені. Але ж день не вічний.
- Так. Та от зваж. Мені наприклад набагато більше робити.
- А що ж? Ну от що?
- Ну спершу прикрутити швидкість землі, бо дуже щось розігналася. Потім ммм так, помити небо дощиком, хай все почиститься і засяє, ато злі такі всі стали, надто аж запальні. За тим випустити сонечко, але й за ним дивитися, щоб не спалило тут мені все, додати дерев, запашних трав, квітів, щоб усі посміхалися, веселилися, також розсіяти любов, щастя… А тут гляди і день скінчиться.
- Хм складно? Невже це складно. Ну так завжди. Завжди мені більше робити, ніж тобі. Все найважче - кому? Звісно, звісно ж мені. Це - нечесно. Я так не граюся.
- Ну будь-ласочка, зроби, що я прошу, а я тобі за це зроблю приємний сюрприз.
- От не зробиш, я знаю.
- А от і зроблю. Лиш коли ти зробиш, що я прошу.
- Фууу-ух. Заплуталася. Нічого не робитиму.
- Дивися. Ти прибираєш, я роблю тобі сюрприз. Зрозуміла?
- Так. А можна навпаки?
- Ні.
- Ехх.. Гаразд. Але сюрприз має бути просто казковим. Адже я можу і не встигнути за день. Це ж так важко, поприбирати і розібратися в собі…