Вибір зі смаком шоколаду
Originally posted by ihorhulyk at Вибір зі смаком шоколаду
Фото: communicationx3.ru
Ніхто не міг передбачити, що смаколики (не енергоносії, не метал чи хімія) стануть найважливішим елементом геополітичних стратегій України. Нас лякали (та що там лякали - реально випробовували) газовим дефіцитом, перспективою «буржуйок» у міських квартирах (як то було у Прибалтиці наприкінці 80-х -- початку 90-х минулого століття), колапсом металургійних гігантів тощо. А насправді, -- насправді через кілька десятиліть історики писатимуть, що на порозі, який переступила Україна до Європи, сидів собі шоколадний заєць, -- кумедний і сентиментальний великодній заєць із святошної листівки від тети Наді з Канади…
Росія минула тестовий режим погроз та дрібних каверз, який досі застосовувала для умиротворення європейських амбіцій України. І, як зазвичай, спробувала обставити шоколадний спектакль необхідними імперськими атрибутами - міжнародним розмахом, гучною промокампанією, серйозними обличчями стурбованих наслідками посадовців.
А насправді… Насправді все ця потішна війна виглядає дуже комічно. Москва почала тиснути на Порошенка, якого можна звинувачувати і в колаборації із чинним українським режимом. Однак для українських та російських обивателів головним об’єктом удару залишається не хто інший, а тільки Янукович. Це - наслідок вибудуваної і в Україні, і в Росії системи стереотипів. Росіяни не люблять ВФЯ, бо його не любить Владімір Путін, вважаючи дрібним злодюжкою, який зрадить за першим вінклем, українці ж не толерують Віктора Федоровича з різних причин. Хто за його тяглу «проросійськість», хто за зраду тієї ж таки «проросійськості» і міфічний теперішній «націоналізм» з євроінтеграцією укупі. Порошенко ж залишається у ролі шоколадного зайця, і не факт, що не скористається нагодою для розкрутки свого іміджу. Ну, наприклад, головної жертви українського народу на вівтарі Асоціації. З очевидними після цього політичними дивідендами перед стартом президентських перегонів.
Кажуть, що шоколадна війна - то лише пристрілка перед справжньою баталією, коли осколки «зайця» зачеплять бізнеси Ахметова, Пінчука та інших важковаговиків. Із цієї причини хтось, дуже поважно надимаючи щоки, розповідатиме, що євроінтеграція була справжнім тестом для вітчизняних еліт, і вони не схилилися перед натиском свавільного недруга. Але не забудьмо, що саме у розпал цукеркового конфлікту той же Порошенко відкрив завод на теренах еРеФії…
Та біс із ними, із шоколадними персонажами. У них і без того життя в молоці з родзинками. Я не знаю, як для політичної еліти, але чи стало ліпше від цих торговельних баталій пересічному росіянинові або українцю? Звісно, мабуть, і тут, і за Хутором Михайлівським знайдуться типи, яким байдуже, будуть українські ласощі на столі рязанського фермера, чи присмачуватиме цукеркою чай петербурзький професор і шахтар із Кузбасу. Зрештою, діабетиків на постсовєтських теренах вистачає, як і недужих на інші хвороби, що не передбачають вживання солодкого.
Українці можуть тішитися перспективою здешевшання солодощів, росіяни, звісно, знайдуть собі цей продукт іншими шляхами. Благо, вміння шукати дефіцит ще не зовсім вивітрилося із стійких совкових генотипів.
Ясно, втратить і без того сухотна економіка, а з нею - впадуть надходження до бюджету, дедалі злиденнішими стануть і без того жебрацькі зарплати та пенсії. Але, за великим рахунком, хіба життя-буття народу (що тут, що в Росії) колись залежало від кількості дірок-латок у державному гаманці?
Ігор Гулик
Выбор со вкусом шоколада
Никто не мог предположить, что вкусности (не энергоносители, не металл или химия) станут важным элементом геополитических стратегий Украины. Нас пугали (да что там пугали - реально испытывали) газовым дефицитом, перспективой «буржуек» в городских квартирах (как было в Прибалтике в конце 80-х - начале 90-х прошлого века), коллапсом металлургических гигантов etc. А на самом деле, - на самом деле через несколько десятилетий историки будут писать, что на пороге, который перешагнула Украину в Европу, сидел шоколадный заяц, - забавный и сентиментальный пасхальный заяц с милой праздничной открытки от тети Нади из Канады ...
Россия миновала тестовый режим угроз и мелких подвохов, который до сих пор применяли для умиротворения европейских амбиций Украины. И, как обычно, попыталась обставить шоколадный спектакль необходимыми имперскими атрибутами - международным размахом, громкой промокампанией, серьезными лицами озабоченных последствиями чиновников.
А на самом деле ... На самом деле вся эта забавная война выглядит очень комично. Москва начала давить на Порошенко, которого можно уважать и возносить до небес за его мнимую оппозициозность, равно как и обвинять в коллаборации с действующим украинским режимом. Однако для украинских и российских обывателей главным объектом удара остается не кто иной, а только Янукович. Это - следствие выстроенной и в Украине, и в России системы стереотипов. Россияне не любят ВФЯ, потому что его не любит Владимир Путин, считая мелким воришкой, который предаст за первым углом.
Украинцы не любят Виктора Федоровича по разным причинам. Кто за его давнюю (причем неискреннюю) «пророссийскость», кто -- за измену той же «пророссийскости» и нынешний мифический «национализм» с евроинтеграцией вместе.
Порошенко же остается в роли шоколадного зайца, и не факт, что не воспользуется возможностью для раскрутки своего имиджа. Ну, например, главной жертвы украинского народа на Алтаре Ассоциации. С очевидными после этого политическими дивидендами перед стартом президентской гонки.
Говорят, что «шоколадная» война - это только пристрелка перед настоящей схваткой, когда осколки «зайца» затронут бизнес Ахметова, Пинчука и других тяжеловесов. По этой причине кто-то, очень важно надувая щеки, будет завтра рассказывать, что евроинтеграция была настоящим тестом для отечественных элит, и они не склонились перед натиском безбашенного недруга. Но не будем забывать, что именно в разгар «конфетного» конфликта тоже Порошенко открыл завод на территории эРэФии ...
Да черт с ними, с шоколадными персонажами. У них и без того жизнь в молоке с изюмом. Я не знаю, как для политической элиты, но стало ли лучше от этих торговых баталий рядовому россиянину или украинцу? Конечно, наверное, и здесь, и за Хутором Михайловским, найдутся «типы», которым безразлично, будут ли украинские лакомства на столе рязанского фермера, подсластит ли конфетой чай петербургский профессор и шахтер их Кузбасса. Наконец, диабетиков на постсоветских просторах хватает, как и больных другими болезнями, которые не предусматривают употребление сладкого.
Украинцы могут радоваться перспективой удешевления сладостей, русские, конечно, найдут себе этот продукт другими путями. Благо, умение искать дефицит еще не совсем выветрилось из устойчивых совковых генотипов.
Ясно, потеряет и без того чахоточная экономика, а с ней - упадут поступления в бюджет, беднее станут и без того нищенские зарплаты и пенсии. Но, по большому счету, разве житие-бытие народа (что здесь, что в России) когда-то зависело от колличества дыр-заплат в государственном кошельке?
Игорь Гулык
Фото: communicationx3.ru
Ніхто не міг передбачити, що смаколики (не енергоносії, не метал чи хімія) стануть найважливішим елементом геополітичних стратегій України. Нас лякали (та що там лякали - реально випробовували) газовим дефіцитом, перспективою «буржуйок» у міських квартирах (як то було у Прибалтиці наприкінці 80-х -- початку 90-х минулого століття), колапсом металургійних гігантів тощо. А насправді, -- насправді через кілька десятиліть історики писатимуть, що на порозі, який переступила Україна до Європи, сидів собі шоколадний заєць, -- кумедний і сентиментальний великодній заєць із святошної листівки від тети Наді з Канади…
Росія минула тестовий режим погроз та дрібних каверз, який досі застосовувала для умиротворення європейських амбіцій України. І, як зазвичай, спробувала обставити шоколадний спектакль необхідними імперськими атрибутами - міжнародним розмахом, гучною промокампанією, серйозними обличчями стурбованих наслідками посадовців.
А насправді… Насправді все ця потішна війна виглядає дуже комічно. Москва почала тиснути на Порошенка, якого можна звинувачувати і в колаборації із чинним українським режимом. Однак для українських та російських обивателів головним об’єктом удару залишається не хто інший, а тільки Янукович. Це - наслідок вибудуваної і в Україні, і в Росії системи стереотипів. Росіяни не люблять ВФЯ, бо його не любить Владімір Путін, вважаючи дрібним злодюжкою, який зрадить за першим вінклем, українці ж не толерують Віктора Федоровича з різних причин. Хто за його тяглу «проросійськість», хто за зраду тієї ж таки «проросійськості» і міфічний теперішній «націоналізм» з євроінтеграцією укупі. Порошенко ж залишається у ролі шоколадного зайця, і не факт, що не скористається нагодою для розкрутки свого іміджу. Ну, наприклад, головної жертви українського народу на вівтарі Асоціації. З очевидними після цього політичними дивідендами перед стартом президентських перегонів.
Кажуть, що шоколадна війна - то лише пристрілка перед справжньою баталією, коли осколки «зайця» зачеплять бізнеси Ахметова, Пінчука та інших важковаговиків. Із цієї причини хтось, дуже поважно надимаючи щоки, розповідатиме, що євроінтеграція була справжнім тестом для вітчизняних еліт, і вони не схилилися перед натиском свавільного недруга. Але не забудьмо, що саме у розпал цукеркового конфлікту той же Порошенко відкрив завод на теренах еРеФії…
Та біс із ними, із шоколадними персонажами. У них і без того життя в молоці з родзинками. Я не знаю, як для політичної еліти, але чи стало ліпше від цих торговельних баталій пересічному росіянинові або українцю? Звісно, мабуть, і тут, і за Хутором Михайлівським знайдуться типи, яким байдуже, будуть українські ласощі на столі рязанського фермера, чи присмачуватиме цукеркою чай петербурзький професор і шахтар із Кузбасу. Зрештою, діабетиків на постсовєтських теренах вистачає, як і недужих на інші хвороби, що не передбачають вживання солодкого.
Українці можуть тішитися перспективою здешевшання солодощів, росіяни, звісно, знайдуть собі цей продукт іншими шляхами. Благо, вміння шукати дефіцит ще не зовсім вивітрилося із стійких совкових генотипів.
Ясно, втратить і без того сухотна економіка, а з нею - впадуть надходження до бюджету, дедалі злиденнішими стануть і без того жебрацькі зарплати та пенсії. Але, за великим рахунком, хіба життя-буття народу (що тут, що в Росії) колись залежало від кількості дірок-латок у державному гаманці?
Ігор Гулик
Выбор со вкусом шоколада
Никто не мог предположить, что вкусности (не энергоносители, не металл или химия) станут важным элементом геополитических стратегий Украины. Нас пугали (да что там пугали - реально испытывали) газовым дефицитом, перспективой «буржуек» в городских квартирах (как было в Прибалтике в конце 80-х - начале 90-х прошлого века), коллапсом металлургических гигантов etc. А на самом деле, - на самом деле через несколько десятилетий историки будут писать, что на пороге, который перешагнула Украину в Европу, сидел шоколадный заяц, - забавный и сентиментальный пасхальный заяц с милой праздничной открытки от тети Нади из Канады ...
Россия миновала тестовый режим угроз и мелких подвохов, который до сих пор применяли для умиротворения европейских амбиций Украины. И, как обычно, попыталась обставить шоколадный спектакль необходимыми имперскими атрибутами - международным размахом, громкой промокампанией, серьезными лицами озабоченных последствиями чиновников.
А на самом деле ... На самом деле вся эта забавная война выглядит очень комично. Москва начала давить на Порошенко, которого можно уважать и возносить до небес за его мнимую оппозициозность, равно как и обвинять в коллаборации с действующим украинским режимом. Однако для украинских и российских обывателей главным объектом удара остается не кто иной, а только Янукович. Это - следствие выстроенной и в Украине, и в России системы стереотипов. Россияне не любят ВФЯ, потому что его не любит Владимир Путин, считая мелким воришкой, который предаст за первым углом.
Украинцы не любят Виктора Федоровича по разным причинам. Кто за его давнюю (причем неискреннюю) «пророссийскость», кто -- за измену той же «пророссийскости» и нынешний мифический «национализм» с евроинтеграцией вместе.
Порошенко же остается в роли шоколадного зайца, и не факт, что не воспользуется возможностью для раскрутки своего имиджа. Ну, например, главной жертвы украинского народа на Алтаре Ассоциации. С очевидными после этого политическими дивидендами перед стартом президентской гонки.
Говорят, что «шоколадная» война - это только пристрелка перед настоящей схваткой, когда осколки «зайца» затронут бизнес Ахметова, Пинчука и других тяжеловесов. По этой причине кто-то, очень важно надувая щеки, будет завтра рассказывать, что евроинтеграция была настоящим тестом для отечественных элит, и они не склонились перед натиском безбашенного недруга. Но не будем забывать, что именно в разгар «конфетного» конфликта тоже Порошенко открыл завод на территории эРэФии ...
Да черт с ними, с шоколадными персонажами. У них и без того жизнь в молоке с изюмом. Я не знаю, как для политической элиты, но стало ли лучше от этих торговых баталий рядовому россиянину или украинцу? Конечно, наверное, и здесь, и за Хутором Михайловским, найдутся «типы», которым безразлично, будут ли украинские лакомства на столе рязанского фермера, подсластит ли конфетой чай петербургский профессор и шахтер их Кузбасса. Наконец, диабетиков на постсоветских просторах хватает, как и больных другими болезнями, которые не предусматривают употребление сладкого.
Украинцы могут радоваться перспективой удешевления сладостей, русские, конечно, найдут себе этот продукт другими путями. Благо, умение искать дефицит еще не совсем выветрилось из устойчивых совковых генотипов.
Ясно, потеряет и без того чахоточная экономика, а с ней - упадут поступления в бюджет, беднее станут и без того нищенские зарплаты и пенсии. Но, по большому счету, разве житие-бытие народа (что здесь, что в России) когда-то зависело от колличества дыр-заплат в государственном кошельке?
Игорь Гулык