До потреби революції
Originally posted by ihorhulyk at До потреби революції
Кілька симптоматичних публікацій, що останнім часом жваво обговорюються у всесвітній мережі, переконують громадян (далеко не пересічних, у тому то й суть) у неодмінно революційній розв’язці гордіївого вузла проблем, перед якими постала країна... унаслідок революційного Майдану. Для мене такі міркування виглядають певним чином наївними, до того ж геть далекими від реального стану справ, оскільки, до відома авторів, досі революції чинилися людьми, не схильними до медитацій на інтернет-форумах. Схожого типу пророцтва - не що інше як пусте фразерство, до того ж з уст осіб, не надто скривджених нинішньою ситуацією. Радше навпаки, - тих, хто має за ремесло акурат спекуляції на війні, безвиході та злиднях...
Так чи інак, але є у згаданих публікаціях єдине раціональне зерно - потреба пошуку виходу. Те, що вона назріла - беззаперечно, те, як її втілити - до дискусії. Революцію я свідомо виводжу за дужки, оскільки, по-перше, маю великий сумнів у здатності українців вкотре трощити владні бюрка, а, по-друге, усі революційні спалахи новітніх часів, як правило, маргіналізуються чинною владою до рівня вуличних бунтів. І саме середній клас, до свідомості якого схильні апелювати автори р-революційних проектів, першим повстає проти такого повороту подій, бо найтяжче потерпає від них.
Ортега-і-Гассет у „Безхребетній Іспанії”, либонь, підсвідомо окреслив стан речей, притаманний для нинішньої України. „Ось говорять, - пише він, - політики замкнулися в собі і не піклуються про решту населення. Це так і не так, оскільки байдужість до ближніх властива не тільки політикам. Істина в тому, що якщо політики повернулися спиною до решти членів суспільства, то і всі члени суспільства платять їм тією самою, якщо не гіршою монетою”.
Завдяки Майдану ми обрали собі владу, якої прагнула хай незначна, та все ж більшість громадян. Але посадити когось на трон в умовах демократії, до того ж незрілої, - лише дещиця справи. Демократія передбачає контроль за владою, за її вчинками і особливо за прорахунками. Ми ж, повернувшись зі столиці, взялися за свої буденні справи, у яких доволі часто послуговувалися своїми „революційними заслугами” для полагодження дрібних побутових проблем. Влада тим часом полагоджує свої. Зрозумівши, що може коїти все, що заманеться, що ті, хто підсадив її на п’єдестали, переймаються собою, вона хутко перебрала риси і методу попередників. І вже лиш коли її вчинки стають вже відверто брутальними, а гризня за гроші і впливи починає вихлюпуватися через край, вчорашні майданні солдати похопюються її коригувати. Але буває запізно...
Ігор Гулик. Ілюстрація: Вася Ложкін
К необходимости революции
Несколько симптоматичных публикаций, в последнее время живо обсуждающихся во всемирной сети, убеждают граждан (далеко не простых, в том то и суть) в непременной революционной развязке гордиивого узла проблем, перед которыми стоит страна... вследствие революционного Майдана. Для меня такие рассуждения выглядят определенным образом наивными, к тому же совсем далеки от реального положения дел, поскольку, к сведению авторов, до сих пор революции совершались людьми, не склонными к медитациям на интернет-форумах. Похожего типа пророчества - не что иное как пустое фразерство, к тому же из уст лиц, не слишком обыженных нынешней ситуацией. Скорее наоборот, - тех, кто взял себе за ремесло аккурат спекуляции на войне, безысходности и нищете...
Так или иначе, но у упомянутых публикациях есть единственное рациональное зерно - потребность поиска выхода. То, что она назрела - беспрекословно, то, как ее воплотить - к дискуссии. Революцию я сознательно вывожу за скобки, поскольку, во-первых, сомневаюсь в способности украинцев в который раз крушить властные офисы, а, во-вторых, все революционные вспышки новейших времен, как правило, маргинализуются действующей властью до уровня уличных бунтов. И именно средний класс, к сознанию которого склонны апеллировать авторы р-революционных проектов, первым восстает против такого поворота событий, потому что больше всех страдает от них.
Ортега-и-Гассет в "Бесхребетной Испании" подсознательно очертил состояние вещей, присущее для нынешней Украины. "Вот говорят, - пишет он, - политики замкнулись в себе и не заботятся об остальном населении. Это так и не так, поскольку равнодушие к ближним присуще не только политикам. Истина в том, что если политики повернулись спиной к остальным членам общества, то и все члены общества платят им той же, если не хуже монетой".
Благодаря Майдану мы выбрали себе власть, которой желало пусть незначительное, но все же большинство граждан. Но посадить кого-то на трон в условиях демократии, к тому же незрелой, - лишь малая толика дела. Демократия предусматривает контроль за властью, за ее делами и особенно за просчетами. Мы же, вернувшись из столицы, взялись за свои будничную работу, в которой часто-таки пользовались своими "революционными заслугами" для решения мелких бытовых проблем. Власть тем временем решает свои. Поняв, что может творить все, что заблагорассудится, что те, кто подсадил ее на пьедесталы, занимаются собой, она быстро взяла на вооружение черты и методы предшественников. И уже только когда ее поступки становятся уж откровенно брутальными, а грызня за деньги и влияние начинает выплескиваться через край, вчерашние майданные солдаты пытаются ее корректировать. Но бывает поздно...
Игорь Гулик
Кілька симптоматичних публікацій, що останнім часом жваво обговорюються у всесвітній мережі, переконують громадян (далеко не пересічних, у тому то й суть) у неодмінно революційній розв’язці гордіївого вузла проблем, перед якими постала країна... унаслідок революційного Майдану. Для мене такі міркування виглядають певним чином наївними, до того ж геть далекими від реального стану справ, оскільки, до відома авторів, досі революції чинилися людьми, не схильними до медитацій на інтернет-форумах. Схожого типу пророцтва - не що інше як пусте фразерство, до того ж з уст осіб, не надто скривджених нинішньою ситуацією. Радше навпаки, - тих, хто має за ремесло акурат спекуляції на війні, безвиході та злиднях...
Так чи інак, але є у згаданих публікаціях єдине раціональне зерно - потреба пошуку виходу. Те, що вона назріла - беззаперечно, те, як її втілити - до дискусії. Революцію я свідомо виводжу за дужки, оскільки, по-перше, маю великий сумнів у здатності українців вкотре трощити владні бюрка, а, по-друге, усі революційні спалахи новітніх часів, як правило, маргіналізуються чинною владою до рівня вуличних бунтів. І саме середній клас, до свідомості якого схильні апелювати автори р-революційних проектів, першим повстає проти такого повороту подій, бо найтяжче потерпає від них.
Ортега-і-Гассет у „Безхребетній Іспанії”, либонь, підсвідомо окреслив стан речей, притаманний для нинішньої України. „Ось говорять, - пише він, - політики замкнулися в собі і не піклуються про решту населення. Це так і не так, оскільки байдужість до ближніх властива не тільки політикам. Істина в тому, що якщо політики повернулися спиною до решти членів суспільства, то і всі члени суспільства платять їм тією самою, якщо не гіршою монетою”.
Завдяки Майдану ми обрали собі владу, якої прагнула хай незначна, та все ж більшість громадян. Але посадити когось на трон в умовах демократії, до того ж незрілої, - лише дещиця справи. Демократія передбачає контроль за владою, за її вчинками і особливо за прорахунками. Ми ж, повернувшись зі столиці, взялися за свої буденні справи, у яких доволі часто послуговувалися своїми „революційними заслугами” для полагодження дрібних побутових проблем. Влада тим часом полагоджує свої. Зрозумівши, що може коїти все, що заманеться, що ті, хто підсадив її на п’єдестали, переймаються собою, вона хутко перебрала риси і методу попередників. І вже лиш коли її вчинки стають вже відверто брутальними, а гризня за гроші і впливи починає вихлюпуватися через край, вчорашні майданні солдати похопюються її коригувати. Але буває запізно...
Ігор Гулик. Ілюстрація: Вася Ложкін
К необходимости революции
Несколько симптоматичных публикаций, в последнее время живо обсуждающихся во всемирной сети, убеждают граждан (далеко не простых, в том то и суть) в непременной революционной развязке гордиивого узла проблем, перед которыми стоит страна... вследствие революционного Майдана. Для меня такие рассуждения выглядят определенным образом наивными, к тому же совсем далеки от реального положения дел, поскольку, к сведению авторов, до сих пор революции совершались людьми, не склонными к медитациям на интернет-форумах. Похожего типа пророчества - не что иное как пустое фразерство, к тому же из уст лиц, не слишком обыженных нынешней ситуацией. Скорее наоборот, - тех, кто взял себе за ремесло аккурат спекуляции на войне, безысходности и нищете...
Так или иначе, но у упомянутых публикациях есть единственное рациональное зерно - потребность поиска выхода. То, что она назрела - беспрекословно, то, как ее воплотить - к дискуссии. Революцию я сознательно вывожу за скобки, поскольку, во-первых, сомневаюсь в способности украинцев в который раз крушить властные офисы, а, во-вторых, все революционные вспышки новейших времен, как правило, маргинализуются действующей властью до уровня уличных бунтов. И именно средний класс, к сознанию которого склонны апеллировать авторы р-революционных проектов, первым восстает против такого поворота событий, потому что больше всех страдает от них.
Ортега-и-Гассет в "Бесхребетной Испании" подсознательно очертил состояние вещей, присущее для нынешней Украины. "Вот говорят, - пишет он, - политики замкнулись в себе и не заботятся об остальном населении. Это так и не так, поскольку равнодушие к ближним присуще не только политикам. Истина в том, что если политики повернулись спиной к остальным членам общества, то и все члены общества платят им той же, если не хуже монетой".
Благодаря Майдану мы выбрали себе власть, которой желало пусть незначительное, но все же большинство граждан. Но посадить кого-то на трон в условиях демократии, к тому же незрелой, - лишь малая толика дела. Демократия предусматривает контроль за властью, за ее делами и особенно за просчетами. Мы же, вернувшись из столицы, взялись за свои будничную работу, в которой часто-таки пользовались своими "революционными заслугами" для решения мелких бытовых проблем. Власть тем временем решает свои. Поняв, что может творить все, что заблагорассудится, что те, кто подсадил ее на пьедесталы, занимаются собой, она быстро взяла на вооружение черты и методы предшественников. И уже только когда ее поступки становятся уж откровенно брутальными, а грызня за деньги и влияние начинает выплескиваться через край, вчерашние майданные солдаты пытаются ее корректировать. Но бывает поздно...
Игорь Гулик