Не свіжа новина
Originally posted by ihorhulyk at Не свіжа новина
Ілюстрація: cartoon.kulichki.com
Завжди тішуся з того, як високочолі закордонні інтелектуали оцінюють процес в Україні. З одного боку, їх можна зрозуміти, - послуговуючись здобутками кількасотлітньої демократії, типовим представникам західного політичного чи медійного істеблішменту байдужі деталі, їх цікавлять, радше, тенденції. Але те, що „мейнстрім” в Україні мінливий, мов березневий день, - то вже поза межами розуміння сторонніх коментаторів. „Щасливі ті, хто насолоджується спокоєм простаків, бо саме вони утворюють царство глупоти!” - написала якось Пілар Раола, іспанська журналістка.
Колись поважний британський тижневик The Economist написав, що доброю новиною з України є відсутність упевненості в тому, хто переможе президентські перегони. У принципі, для українців результат першого туру елекцій’2014 був цілком прогнозованим, позаяк ЗМІ та політикам не склало великого труду переконати виборців у й без того очевидній загрозі з боку Росії.
Однак, проблема полягала якраз у прогнозованості результату. Тому, на мою думку, ці вибори навряд чи здатні кардинально змінити країну, перетворену у вотчину кількох всесильних кланів. Єдині, хто відчував непередбачуваність українських виборів, були... українські ж олігархи. Тому найзаможніші із них поквапилися складати яйця у різні кошики, частково допомагаючи одному кандидату грішми, іншому - медіаресурсом, ще іншому - голосами підконтрольних їм колективів. Хоча вже за кілька тижнів до волевиявлення навіть неозброєним оком можна було зауважити, хто втратив підтримку „жирних котів”, а на кого вони роблять особливі ставки.
І ще одна заувага. Україну, на відміну від інших держав, змінюють не вибори, а власне ті, хто так чи інак осідлав владу: чи через посередництво Майдану, чи вирвавши перемогу у судах, чи, - таке траплялося вкрай рідко, - після того, як переможений цивілізовано привітав звитяжця. Найцікавіші пертурбації зазвичай очікуємо після інавгурації. Постаті, які несподівано, мов шило із мішка, уже вигулькнуть в оточенні нового президента останніми днями - дуже промовисті. Відтак відгукнеться у парламенті, - мабуть, там легко буде знайти повного порозуміння, зважаючи на властиву тубільній політичній „еліті” гнучкість хребтів перед загрозою розпуску.
А далі? Далі країну звично почнуть ламати через коліно, - краячи власність, ламаючи які-не-які правила гри, насаджуючи своїх на ключових посадах навіть містечкового рівня. Як це робитимуть: креативно чи вульгарно, - не суть важливо. Головне - не відступлять від методи, властивій пАпЄрЄднІкам, а, отже, ревно оберігатимуть систему, з якої вийшли, до якої звикли і яка, як з’ясовується, найкраще надається для улаштування власних справ.
Ігор Гулик
Не свежая новость
Всегда удивляюсь тому, как яйцеголовые зарубежные интеллектуалы оценивают процесс в Украине. С одной стороны, их можно понять, - пользуясь достижениями многовековой демократии, типичным представителям западного политического или медийного истеблишмента безразличны детали, их интересуют скорее тенденции. Но то, что "мейнстрим" в Украине изменчив, как мартовский день, - это уже за пределами понимания посторонних комментаторов. "Счастливы те, кто наслаждается покоем простаков, потому что именно они образуют царство глупости", - написала как-то Пилар Раола, испанский журналистка.
Когда-то уважаемый британский еженедельник The Economist написал, что хорошей новостью из Украины является отсутствие уверенности в том, кто победит в президентской гонке. В принципе, для украинцев результат первого тура элекций'2014 был вполне прогнозируемым, поскольку СМИ и политикам не составило большого труда убедить избирателей в и без того очевидной угрозе со стороны России.
Однако, проблема заключалась именно в прогнозируемости результата. Именно поэтому, по моему мнению, эти выборы вряд ли способны кардинально изменить страну, превращенную в вотчину нескольких всесильных кланов. Единственные, кто чувствовал непредсказуемость украинских выборов, были... украинские же олигархи. Поэтому самые из них поспешили раскладывать яйца в разные корзины, частично помогая одному кандидату деньгами, другому - медиаресурсом, третьему - голосами подконтрольных им коллективов. Хотя уже за несколько недель до волеизъявления даже невооруженным глазом можно было заметить, кто потерял поддержку "жирных котов", а на кого они делают особые ставки.
И еще одно замечание. Украину, в отличие от других государств, меняют не выборы, а именно те, кто так или иначе оседлал власть: или посредством Майдана, или вырвав победу в судах, или, - такое случалось крайне редко, - после того, как побежденный цивилизованно поздравил победителя. Интересные пертурбации обычно ожидаем после инаугурации. Фигуры, которые неожиданно, как шило из мешка, уже вылезают в окружении нового президента в последние дни - весьма красноречивы. Потом, попозже все отзовется в парламенте, - видимо, там легко будет найти полное взаимопонимание, благодаря свойственной туземной политической "элите" гибкость хребтов перед угрозой роспуска.
А дальше? Дальше страну привычно начнут ломать через колено, - дерибаня собственность, ломая какие-никакие правила игры, насаждая своих на ключевых должностях даже местечкового уровня. Как это будут делать: креативно или брутально - не суть важно. Главное - не отступят от методы, присущей пАпЕрЕднИкам, а, следовательно, ревностно будут охранять систему, из которой вышли, к которой привыкли и которая, как выясняется, лучше всего подходит для решения личных вопросов.
Игорь Гулык
Ілюстрація: cartoon.kulichki.com
Завжди тішуся з того, як високочолі закордонні інтелектуали оцінюють процес в Україні. З одного боку, їх можна зрозуміти, - послуговуючись здобутками кількасотлітньої демократії, типовим представникам західного політичного чи медійного істеблішменту байдужі деталі, їх цікавлять, радше, тенденції. Але те, що „мейнстрім” в Україні мінливий, мов березневий день, - то вже поза межами розуміння сторонніх коментаторів. „Щасливі ті, хто насолоджується спокоєм простаків, бо саме вони утворюють царство глупоти!” - написала якось Пілар Раола, іспанська журналістка.
Колись поважний британський тижневик The Economist написав, що доброю новиною з України є відсутність упевненості в тому, хто переможе президентські перегони. У принципі, для українців результат першого туру елекцій’2014 був цілком прогнозованим, позаяк ЗМІ та політикам не склало великого труду переконати виборців у й без того очевидній загрозі з боку Росії.
Однак, проблема полягала якраз у прогнозованості результату. Тому, на мою думку, ці вибори навряд чи здатні кардинально змінити країну, перетворену у вотчину кількох всесильних кланів. Єдині, хто відчував непередбачуваність українських виборів, були... українські ж олігархи. Тому найзаможніші із них поквапилися складати яйця у різні кошики, частково допомагаючи одному кандидату грішми, іншому - медіаресурсом, ще іншому - голосами підконтрольних їм колективів. Хоча вже за кілька тижнів до волевиявлення навіть неозброєним оком можна було зауважити, хто втратив підтримку „жирних котів”, а на кого вони роблять особливі ставки.
І ще одна заувага. Україну, на відміну від інших держав, змінюють не вибори, а власне ті, хто так чи інак осідлав владу: чи через посередництво Майдану, чи вирвавши перемогу у судах, чи, - таке траплялося вкрай рідко, - після того, як переможений цивілізовано привітав звитяжця. Найцікавіші пертурбації зазвичай очікуємо після інавгурації. Постаті, які несподівано, мов шило із мішка, уже вигулькнуть в оточенні нового президента останніми днями - дуже промовисті. Відтак відгукнеться у парламенті, - мабуть, там легко буде знайти повного порозуміння, зважаючи на властиву тубільній політичній „еліті” гнучкість хребтів перед загрозою розпуску.
А далі? Далі країну звично почнуть ламати через коліно, - краячи власність, ламаючи які-не-які правила гри, насаджуючи своїх на ключових посадах навіть містечкового рівня. Як це робитимуть: креативно чи вульгарно, - не суть важливо. Головне - не відступлять від методи, властивій пАпЄрЄднІкам, а, отже, ревно оберігатимуть систему, з якої вийшли, до якої звикли і яка, як з’ясовується, найкраще надається для улаштування власних справ.
Ігор Гулик
Не свежая новость
Всегда удивляюсь тому, как яйцеголовые зарубежные интеллектуалы оценивают процесс в Украине. С одной стороны, их можно понять, - пользуясь достижениями многовековой демократии, типичным представителям западного политического или медийного истеблишмента безразличны детали, их интересуют скорее тенденции. Но то, что "мейнстрим" в Украине изменчив, как мартовский день, - это уже за пределами понимания посторонних комментаторов. "Счастливы те, кто наслаждается покоем простаков, потому что именно они образуют царство глупости", - написала как-то Пилар Раола, испанский журналистка.
Когда-то уважаемый британский еженедельник The Economist написал, что хорошей новостью из Украины является отсутствие уверенности в том, кто победит в президентской гонке. В принципе, для украинцев результат первого тура элекций'2014 был вполне прогнозируемым, поскольку СМИ и политикам не составило большого труда убедить избирателей в и без того очевидной угрозе со стороны России.
Однако, проблема заключалась именно в прогнозируемости результата. Именно поэтому, по моему мнению, эти выборы вряд ли способны кардинально изменить страну, превращенную в вотчину нескольких всесильных кланов. Единственные, кто чувствовал непредсказуемость украинских выборов, были... украинские же олигархи. Поэтому самые из них поспешили раскладывать яйца в разные корзины, частично помогая одному кандидату деньгами, другому - медиаресурсом, третьему - голосами подконтрольных им коллективов. Хотя уже за несколько недель до волеизъявления даже невооруженным глазом можно было заметить, кто потерял поддержку "жирных котов", а на кого они делают особые ставки.
И еще одно замечание. Украину, в отличие от других государств, меняют не выборы, а именно те, кто так или иначе оседлал власть: или посредством Майдана, или вырвав победу в судах, или, - такое случалось крайне редко, - после того, как побежденный цивилизованно поздравил победителя. Интересные пертурбации обычно ожидаем после инаугурации. Фигуры, которые неожиданно, как шило из мешка, уже вылезают в окружении нового президента в последние дни - весьма красноречивы. Потом, попозже все отзовется в парламенте, - видимо, там легко будет найти полное взаимопонимание, благодаря свойственной туземной политической "элите" гибкость хребтов перед угрозой роспуска.
А дальше? Дальше страну привычно начнут ломать через колено, - дерибаня собственность, ломая какие-никакие правила игры, насаждая своих на ключевых должностях даже местечкового уровня. Как это будут делать: креативно или брутально - не суть важно. Главное - не отступят от методы, присущей пАпЕрЕднИкам, а, следовательно, ревностно будут охранять систему, из которой вышли, к которой привыкли и которая, как выясняется, лучше всего подходит для решения личных вопросов.
Игорь Гулык