„Риба”
Originally posted by ihorhulyk at „Риба”
Ілюстрація: breathe-ri.livejournal.com
У моєму кабінеті новинка: фото невідомого аматора під назвою “Риба”. На ньому - обсмоктані риб’ячі кістяки, а поруч - комбінація доміно, знана завсідникам запеклих дворових турнірів. Нині ця світлина виглядає дивною алюзією: саме такий натюрморт маємо у поствиборчій Україні.
Виснажений перегонами електорат, випотрошені партійні гаманці, нові-старі обличчя, - і та ж ситуація. Пат. „Квітка”, якої так намагалися уникнути ентузіасти.
Тепер у мене виникає ще одна алюзія, від неї якось не по собі, незатишно, так, коли почуваєшся ошуканим. Те, що трапилося, - логічний акцент, крапка (чи три крапки?) процесу, який триває від „України до Кучми” й досі. Танці довкола одного стрижня, як на подіумі нічного клубу, танці у системі, з острахом переступити межу, з наївною вірою в те, що у цій країні можна щось змінити, не змінюючи основ. Танці на публіку, для позірних ефектів, з пропозиціями про людське око долучитися й окремим глядачам. Але тільки про людське око. Бо там, на подіумі, усе вже укладено, розписано, вивірено, там нема вакантних місць.
У принципі, схоже повторювалося вже кілька разів: універсали, посиденьки вночі, потиски рук. І черговий ланцюг зрад, підлот, ошуканства. Актори цієї вистави, виглядає, первинно були запрограмовані на „рибу”, на безвихідь, вони грають задля гри, а не на результат. Правничі війни, словесні баталії, публічні образи з подальшими публічними обіймами ображених, - гра у бісер, незрозуміла, далека від потреб спільноти, від її логічного світосприйняття, від її перспективи.
Причому, про перспективу напередодні говорили усі, але словесні конструкції, у які вбиралося це майбутнє, були аж надто смачними і недосяжними, від того й враження від них - як від продемонстрованої перед ласуном халви, від якої, далебі, солодше не стане. Радше, навпаки, залишається лише гіркота розчарування, обсмоктаний риб’ячий кістяк і все...
„Коли у світі всі стають прихильниками прогресу, - пише Алєксандр Зінов’єв, - то найпрогресивнішим є той, хто протестує проти нестримного прогресу, що провадить до остаточних втрат”.
З глухого кута слід якось виходити. Боюся, що випробуваним виходом, точніше, шляхом до відступу, можуть стати вже проартикульовані технологічні заготовки, до прикладу, - спроби переформатувати коаліцію або декларація дочасних парламентських перегонів. Гра без результату - також результат, однак тоді постає запитання, хто дістане від такого висліду найбільше зиску? Зберегти привабливий вираз обличчя за поганої гри, - хіба це вартісна ставка, враховуючи ресурс і моральні втрати загалу? Як на мене, - ні.
Вихід - у конституційній площині. Ідеально було б, звичайно, коли б політики усіх непримиренних таборів (бо в Україні ведеться війна усіх проти всіх) оголосили перемир’я і доклали зусиль для узгодженого укладення проекту нового Основного Закону. Саме узгодженого, - з перспективою подання цього переліку правил суспільної поведінки на розгляд усієї спільноти. Бажано робити це прозоро, без технологічних штучок, оскільки навчений попередніми виборами загал знову запідозрить щось неладне.
Але це - з царини фантастики. Оскільки систему влаштовує „риба”. Єдине, на що вона нездатна, так це на „китайську нічию”, коли з шахівниці змітаються всі фігури.
Ігор Гулик
"Рыба"
В моем кабинете новинка: фото неизвестного любителя под названием "Рыба". На нем - обсосанные рыбьи скелеты, а рядом - комбинация домино, известная завсегдатаям ожесточенных дворовых турниров. Сейчас эта фотография выглядит странной аллюзией: именно такой натюрморт имеем в поствыборной Украине.
Истощенный марафоном электорат, выпотрошенные партийные кошельки, новые-старые лица, - и та же ситуация. Пат. "Квитка", которой так старались избежать энтузиасты.
Теперь у меня возникает еще одна аллюзия, от нее как-то не по себе, неуютно, так, когда чувствуешь обманутым. То, что случилось, - логический акцент, точка (или многоточие?) процесса, который тянется от "Украины без Кучмы" до сих пор. Танцы вокруг одного стержня, как на подиуме ночного клуба, танцы в системе, с боязнью переступить черту, с наивной верой в то, что в этой стране можно что-то изменить, не меняя основ. Танцы на публику, для мнимых эффектов, с предложениями для вида присоединиться и отдельным зрителям. Но только для отвода глаз. Там, на подиуме, все уже решено, расписано, выверено, там не вакантных мест.
В принципе, это повторялось уже несколько раз: универсалы, посиделки ночью, рукопожатия. И еще цепь измен, подлости, обмана. Актеры этого спектакля, должно быть, первично запрограммированы на "рыбу", на тупик, они играют для игры, а не на результат. Юридические войны, словесные баталии, публичные оскорбления с последующими публичными объятиями оскорбленных, - игра в бисер, непонятная, далека от потребностей общества, от его логического мировосприятия, от его перспективы.
Причем о перспективе накануне говорили все, но словесные конструкции, в которые одевали это будущее, были слишком вкусными и недосягаемыми, от того и впечатление от них - как от продемонстрированной перед лакомкой халвы, от которой, пожалуй, слаще не станет. Скорее, наоборот, останется только горечь разочарования, обглоданный рыбий скелет и все...
"Когда в мире все становятся сторонниками прогресса, - пишет Александр Зиновьев, - то прогрессивным является тот, кто протестует против безудержного прогресса, ведущего к окончательным потерям".
Из тупика следует как-то выходить. Боюсь, что этим выходом, точнее, путем к отступлению, могут стать уже заявленные технологические заготовки, к примеру, - попытки переформатировать коалицию или декларация досрочных парламентских выборов. Игра без результата - тоже результат, однако тогда возникает вопрос, кто получит от этого больше выгоды? Сохранить привлекательную мину при плохой игре, - разве это достойная ставка, учитывая ресурс и моральные потери массы? Как по мне, - нет.
Выход - в конституционной плоскости. Идеально было бы, конечно, если бы политики всех непримиримых лагерей (потому что в Украине идет война всех против всех) объявили перемирие и приложили усилия для согласованного проекта нового Основного Закона. Именно согласованного, - с перспективой представления этого перечня правил общественного поведения на рассмотрение всего общества. Желательно делать это прозрачно, без технологических штучек, поскольку наученные предыдущим опытом граждане снова заподозрят что-то неладное.
Но это - из области фантастики. Поскольку систему устраивает "рыба". Единственное, на что она неспособна, так это на "китайскую ничью", когда с доски сметаются все фигуры.
Игорь Гулык
Ілюстрація: breathe-ri.livejournal.com
У моєму кабінеті новинка: фото невідомого аматора під назвою “Риба”. На ньому - обсмоктані риб’ячі кістяки, а поруч - комбінація доміно, знана завсідникам запеклих дворових турнірів. Нині ця світлина виглядає дивною алюзією: саме такий натюрморт маємо у поствиборчій Україні.
Виснажений перегонами електорат, випотрошені партійні гаманці, нові-старі обличчя, - і та ж ситуація. Пат. „Квітка”, якої так намагалися уникнути ентузіасти.
Тепер у мене виникає ще одна алюзія, від неї якось не по собі, незатишно, так, коли почуваєшся ошуканим. Те, що трапилося, - логічний акцент, крапка (чи три крапки?) процесу, який триває від „України до Кучми” й досі. Танці довкола одного стрижня, як на подіумі нічного клубу, танці у системі, з острахом переступити межу, з наївною вірою в те, що у цій країні можна щось змінити, не змінюючи основ. Танці на публіку, для позірних ефектів, з пропозиціями про людське око долучитися й окремим глядачам. Але тільки про людське око. Бо там, на подіумі, усе вже укладено, розписано, вивірено, там нема вакантних місць.
У принципі, схоже повторювалося вже кілька разів: універсали, посиденьки вночі, потиски рук. І черговий ланцюг зрад, підлот, ошуканства. Актори цієї вистави, виглядає, первинно були запрограмовані на „рибу”, на безвихідь, вони грають задля гри, а не на результат. Правничі війни, словесні баталії, публічні образи з подальшими публічними обіймами ображених, - гра у бісер, незрозуміла, далека від потреб спільноти, від її логічного світосприйняття, від її перспективи.
Причому, про перспективу напередодні говорили усі, але словесні конструкції, у які вбиралося це майбутнє, були аж надто смачними і недосяжними, від того й враження від них - як від продемонстрованої перед ласуном халви, від якої, далебі, солодше не стане. Радше, навпаки, залишається лише гіркота розчарування, обсмоктаний риб’ячий кістяк і все...
„Коли у світі всі стають прихильниками прогресу, - пише Алєксандр Зінов’єв, - то найпрогресивнішим є той, хто протестує проти нестримного прогресу, що провадить до остаточних втрат”.
З глухого кута слід якось виходити. Боюся, що випробуваним виходом, точніше, шляхом до відступу, можуть стати вже проартикульовані технологічні заготовки, до прикладу, - спроби переформатувати коаліцію або декларація дочасних парламентських перегонів. Гра без результату - також результат, однак тоді постає запитання, хто дістане від такого висліду найбільше зиску? Зберегти привабливий вираз обличчя за поганої гри, - хіба це вартісна ставка, враховуючи ресурс і моральні втрати загалу? Як на мене, - ні.
Вихід - у конституційній площині. Ідеально було б, звичайно, коли б політики усіх непримиренних таборів (бо в Україні ведеться війна усіх проти всіх) оголосили перемир’я і доклали зусиль для узгодженого укладення проекту нового Основного Закону. Саме узгодженого, - з перспективою подання цього переліку правил суспільної поведінки на розгляд усієї спільноти. Бажано робити це прозоро, без технологічних штучок, оскільки навчений попередніми виборами загал знову запідозрить щось неладне.
Але це - з царини фантастики. Оскільки систему влаштовує „риба”. Єдине, на що вона нездатна, так це на „китайську нічию”, коли з шахівниці змітаються всі фігури.
Ігор Гулик
"Рыба"
В моем кабинете новинка: фото неизвестного любителя под названием "Рыба". На нем - обсосанные рыбьи скелеты, а рядом - комбинация домино, известная завсегдатаям ожесточенных дворовых турниров. Сейчас эта фотография выглядит странной аллюзией: именно такой натюрморт имеем в поствыборной Украине.
Истощенный марафоном электорат, выпотрошенные партийные кошельки, новые-старые лица, - и та же ситуация. Пат. "Квитка", которой так старались избежать энтузиасты.
Теперь у меня возникает еще одна аллюзия, от нее как-то не по себе, неуютно, так, когда чувствуешь обманутым. То, что случилось, - логический акцент, точка (или многоточие?) процесса, который тянется от "Украины без Кучмы" до сих пор. Танцы вокруг одного стержня, как на подиуме ночного клуба, танцы в системе, с боязнью переступить черту, с наивной верой в то, что в этой стране можно что-то изменить, не меняя основ. Танцы на публику, для мнимых эффектов, с предложениями для вида присоединиться и отдельным зрителям. Но только для отвода глаз. Там, на подиуме, все уже решено, расписано, выверено, там не вакантных мест.
В принципе, это повторялось уже несколько раз: универсалы, посиделки ночью, рукопожатия. И еще цепь измен, подлости, обмана. Актеры этого спектакля, должно быть, первично запрограммированы на "рыбу", на тупик, они играют для игры, а не на результат. Юридические войны, словесные баталии, публичные оскорбления с последующими публичными объятиями оскорбленных, - игра в бисер, непонятная, далека от потребностей общества, от его логического мировосприятия, от его перспективы.
Причем о перспективе накануне говорили все, но словесные конструкции, в которые одевали это будущее, были слишком вкусными и недосягаемыми, от того и впечатление от них - как от продемонстрированной перед лакомкой халвы, от которой, пожалуй, слаще не станет. Скорее, наоборот, останется только горечь разочарования, обглоданный рыбий скелет и все...
"Когда в мире все становятся сторонниками прогресса, - пишет Александр Зиновьев, - то прогрессивным является тот, кто протестует против безудержного прогресса, ведущего к окончательным потерям".
Из тупика следует как-то выходить. Боюсь, что этим выходом, точнее, путем к отступлению, могут стать уже заявленные технологические заготовки, к примеру, - попытки переформатировать коалицию или декларация досрочных парламентских выборов. Игра без результата - тоже результат, однако тогда возникает вопрос, кто получит от этого больше выгоды? Сохранить привлекательную мину при плохой игре, - разве это достойная ставка, учитывая ресурс и моральные потери массы? Как по мне, - нет.
Выход - в конституционной плоскости. Идеально было бы, конечно, если бы политики всех непримиримых лагерей (потому что в Украине идет война всех против всех) объявили перемирие и приложили усилия для согласованного проекта нового Основного Закона. Именно согласованного, - с перспективой представления этого перечня правил общественного поведения на рассмотрение всего общества. Желательно делать это прозрачно, без технологических штучек, поскольку наученные предыдущим опытом граждане снова заподозрят что-то неладное.
Но это - из области фантастики. Поскольку систему устраивает "рыба". Единственное, на что она неспособна, так это на "китайскую ничью", когда с доски сметаются все фигуры.
Игорь Гулык