Про революцію щасливих
Originally posted by ihorhulyk at Про революцію щасливих
Ілюстрація: lady.tsn.ua
Розмаїті „лякалки”, що невпинно лунають з уст політиків і телеведучих, не повинні ворохобити пересічного громадянина. Якщо на те пішло, ідеї суспільних катаклізмів визрівають аж ніяк не у головах обивателя, що переймається проблемами родинного виживання. Так вже трапилося на зламі століть, що обов’язкова масовість бунтів стала архаїзмом, цариною невгамовних мрійників. Спільнота нарешті втямила просту формулу, висловлену одним із екс-спікерів українського парламенту: „Революції ще нікого не зробили щасливим”.
Поза тим, громадські бунти у країнах Європи мовби заперечують тезу Ремарка, що „минув час великих людських і мужніх мріянь. Тріумфують крамарі і спритники. Продажність. Убозтво”, і водночас стверджують очевидну істину: навіть у постсовєтських країнах революція вже не асоціюється з пасіонарністю героїв, „великими людськими і мужніми мріяннями”. Радше, навпаки, - ті, хто диригує суспільними здвигами, не позбавлені раціонального розрахунку, не цураються піар-технологій, ретельно і завбачливо зважують ресурси та міжнародну опінію.
Майдан’2004 - був також почасти технологією, а його висліди - цілком передбачуваними. Утомлені учасники вчорашнього паті розбіглися по домівках зі щирим переконанням, що свято триватиме. Але ті щасливі забули одну цікаву річ: позалаштункові справи майданних лідерів були фарисейством і дворушництвом, вони не передбачали навіть натяку на декларований на людях злам старої системи, головною їх метою було убгати у рамки цієї системи нових людей з фальшивим ореолом мучеників та народолюбців. Зрештою, схоже відбувається й зараз. Проаналізувавши поведінку опозиційних лідерів на Майдані'2014, The Economist зі сумом констатує: "Після невдалої спроби, як і передбачалося, скинути уряд через вотум недовіри 3 грудня, вона (опозиція - Авт.) не дала ніякої надійної вказівки про те, яким чином може бути досягнути її мети забезпечення дострокових виборів. Часом навіть не зрозуміло, чи дійсно це мета".
„Таку вже маємо еліту...”, - каже відомий політолог, і, мабуть, не надто замислюється над тим, що сам належить до неї. Я пригадую сеанси масового „каяття” телевізійних колег на зламі 2004 - 2005 років, тих, хто „встав з колін”, „відкинув темники” і завдяки „службовому становищу” (присутності камер, мікрофонів) публічно заявив: „Більше не будемо...”. То була революція „щасливих”, які потім пішли шукати іншу роботу. А натомість нові „кадри” на старих телеканалах досі влаштовують справжню дифамацію політичним опонентам влади. Щоб відтак каятися після „зміни еліт”?
Але, мабуть, не вийде. Майдан’2013-14 зовсім інший. Це рух тих, у кого немає ганебних кредитних історій, а є лише знання і майбутнє. А ще - старших, які, о диво, нарешті зрозуміли безсенсовість конфлікту поколінь і припинили оцінювати своїх же дітей за явно заниженою шкалою. Цей Майдан - й справді революція щасливих - від того, що вони вільні у виборі, а головне, - переконані у доцільності «великого стояння». «Метафора така: ми стоїмо на гігантському переломі часів... Дехто каже, що це чи не друга неолітична революція. Але як би не оцінювали цю ситуацію, для всіх зрозуміло, що це - фазова криза і Україна стала тією територією, де Бог торкнувся пальцем і сказав, що буде тут», - міркує автор «Стратегії теплого океану» Олексій Арестович.
Буде...
Ігор Гулик
О революции счастливых
Разнообразные "страшилки", неустанно слетающие с уст политиков и телеведущих, не должны волновать рядового гражданина. Если уж на то пошло, то идеи общественных катаклизмов вызревают отнюдь не в головах обывателя, занимающегося проблемами семейного выживания. Так уж случилось на рубеже веков, что обязательная массовость бунтов стала архаизмом, уделом среды неугомонных мечтателей. Общество наконец поняло простую формулу, высказанную одним из экс-спикеров украинского парламента: "Революции еще никого не сделали счастливыми".
Помимо того, общественные бунты в странах Европы как бы отрицают тезис Ремарка, что "прошло время больших человеческих и мужественных мечтаний. Ликуют лавочники и ловкачи. Продажность. Убожество", и одновременно утверждают очевидную истину: даже в постсоветских странах революция уже не ассоциируется с пассионарностью героев, с "большими человеческими и мужественными мечтаниями". Скорее, наоборот, - те, кто дирижирует общественными сдвигами, не лишены рационального расчета, не чураются пиар-технологий, тщательно и предусмотрительно взвешивают ресурсы и международную реакцию.
Майдан'2004 был также отчасти технологией, а его результаты - вполне предсказуемыми. Уставшие участники "пати" разбежались по домам с искренним убеждением, что праздник продлится. Но те "счастливые" не учли одну интересную вещь: закулисные дела майданных лидеров были фарисейством и двурушничеством, они не предусматривали даже намека на декларируемый на людях слом старой системы, главной их целью было втиснуть в рамки этой системы новых людей с фальшивыми ореолами мучеников и народолюбцев. Впрочем, похоже видим и сейчас. Проанализировав поведение оппозиционных лидеров на Майдане'2014, The Economist печально констатирует: "После неудачной попытки, как и предвиделось, свергнуть правительство, применив вотум недоверия 3 декабря, она (оппозиция - Авт.) не дала никакого надежного сигнала о том, каким образом можно достичь ее цели досрочных выборов. Иногда даже непонятно, действительно ли это цель".
"Такая у нас элита...", - говорит известный политолог, и, видимо, не слишком задумывается над тем, что сам принадлежит к ней. Я вспоминаю сеансы массового "покаяния" телевизионных коллег на рубеже 2004-2005 годов, тех, кто "встал с колен", "отверг темники" и благодаря "служебному положению" (присутствию камер, микрофонов) публично заявлял: "Больше не будем...". Это была революция "счастливых", которые потом пошли искать новую работу. А взамен новые "кадры" на старых телеканалах до сих пор устраивают настоящую травлю политических оппонентов власти. Чтобы затем каяться после "смены элит"?
Но, видимо, не получится. Майдан'2013-14 совсем другой. Это движение тех, у кого нет позорных кредитных историй, а есть только знание и будущее. А еще - старших, которые, о чудо, наконец поняли бессмысленность конфликта поколений и прекратили оценивать своих же детей по явно заниженной шкале. Этот Майдан - действительно революция счастливых - от того, что они свободны в выборе, а главное, - убеждены в целесообразности «великого стояния». «Метафора такая: мы на гигантском переломе времен... Некоторые говорят, что это чуть ли не вторая неолитическая революция. Но как бы ни оценивали эту ситуацию, для всех понятно, что это - фазовый кризис и Украина стала той территорией, где Бог коснулся пальцем и сказал, что будет здесь», - рассуждает автор «Стратегии теплого океана» Алексей Арестович.
Будет...
Игорь Гулык
Ілюстрація: lady.tsn.ua
Розмаїті „лякалки”, що невпинно лунають з уст політиків і телеведучих, не повинні ворохобити пересічного громадянина. Якщо на те пішло, ідеї суспільних катаклізмів визрівають аж ніяк не у головах обивателя, що переймається проблемами родинного виживання. Так вже трапилося на зламі століть, що обов’язкова масовість бунтів стала архаїзмом, цариною невгамовних мрійників. Спільнота нарешті втямила просту формулу, висловлену одним із екс-спікерів українського парламенту: „Революції ще нікого не зробили щасливим”.
Поза тим, громадські бунти у країнах Європи мовби заперечують тезу Ремарка, що „минув час великих людських і мужніх мріянь. Тріумфують крамарі і спритники. Продажність. Убозтво”, і водночас стверджують очевидну істину: навіть у постсовєтських країнах революція вже не асоціюється з пасіонарністю героїв, „великими людськими і мужніми мріяннями”. Радше, навпаки, - ті, хто диригує суспільними здвигами, не позбавлені раціонального розрахунку, не цураються піар-технологій, ретельно і завбачливо зважують ресурси та міжнародну опінію.
Майдан’2004 - був також почасти технологією, а його висліди - цілком передбачуваними. Утомлені учасники вчорашнього паті розбіглися по домівках зі щирим переконанням, що свято триватиме. Але ті щасливі забули одну цікаву річ: позалаштункові справи майданних лідерів були фарисейством і дворушництвом, вони не передбачали навіть натяку на декларований на людях злам старої системи, головною їх метою було убгати у рамки цієї системи нових людей з фальшивим ореолом мучеників та народолюбців. Зрештою, схоже відбувається й зараз. Проаналізувавши поведінку опозиційних лідерів на Майдані'2014, The Economist зі сумом констатує: "Після невдалої спроби, як і передбачалося, скинути уряд через вотум недовіри 3 грудня, вона (опозиція - Авт.) не дала ніякої надійної вказівки про те, яким чином може бути досягнути її мети забезпечення дострокових виборів. Часом навіть не зрозуміло, чи дійсно це мета".
„Таку вже маємо еліту...”, - каже відомий політолог, і, мабуть, не надто замислюється над тим, що сам належить до неї. Я пригадую сеанси масового „каяття” телевізійних колег на зламі 2004 - 2005 років, тих, хто „встав з колін”, „відкинув темники” і завдяки „службовому становищу” (присутності камер, мікрофонів) публічно заявив: „Більше не будемо...”. То була революція „щасливих”, які потім пішли шукати іншу роботу. А натомість нові „кадри” на старих телеканалах досі влаштовують справжню дифамацію політичним опонентам влади. Щоб відтак каятися після „зміни еліт”?
Але, мабуть, не вийде. Майдан’2013-14 зовсім інший. Це рух тих, у кого немає ганебних кредитних історій, а є лише знання і майбутнє. А ще - старших, які, о диво, нарешті зрозуміли безсенсовість конфлікту поколінь і припинили оцінювати своїх же дітей за явно заниженою шкалою. Цей Майдан - й справді революція щасливих - від того, що вони вільні у виборі, а головне, - переконані у доцільності «великого стояння». «Метафора така: ми стоїмо на гігантському переломі часів... Дехто каже, що це чи не друга неолітична революція. Але як би не оцінювали цю ситуацію, для всіх зрозуміло, що це - фазова криза і Україна стала тією територією, де Бог торкнувся пальцем і сказав, що буде тут», - міркує автор «Стратегії теплого океану» Олексій Арестович.
Буде...
Ігор Гулик
О революции счастливых
Разнообразные "страшилки", неустанно слетающие с уст политиков и телеведущих, не должны волновать рядового гражданина. Если уж на то пошло, то идеи общественных катаклизмов вызревают отнюдь не в головах обывателя, занимающегося проблемами семейного выживания. Так уж случилось на рубеже веков, что обязательная массовость бунтов стала архаизмом, уделом среды неугомонных мечтателей. Общество наконец поняло простую формулу, высказанную одним из экс-спикеров украинского парламента: "Революции еще никого не сделали счастливыми".
Помимо того, общественные бунты в странах Европы как бы отрицают тезис Ремарка, что "прошло время больших человеческих и мужественных мечтаний. Ликуют лавочники и ловкачи. Продажность. Убожество", и одновременно утверждают очевидную истину: даже в постсоветских странах революция уже не ассоциируется с пассионарностью героев, с "большими человеческими и мужественными мечтаниями". Скорее, наоборот, - те, кто дирижирует общественными сдвигами, не лишены рационального расчета, не чураются пиар-технологий, тщательно и предусмотрительно взвешивают ресурсы и международную реакцию.
Майдан'2004 был также отчасти технологией, а его результаты - вполне предсказуемыми. Уставшие участники "пати" разбежались по домам с искренним убеждением, что праздник продлится. Но те "счастливые" не учли одну интересную вещь: закулисные дела майданных лидеров были фарисейством и двурушничеством, они не предусматривали даже намека на декларируемый на людях слом старой системы, главной их целью было втиснуть в рамки этой системы новых людей с фальшивыми ореолами мучеников и народолюбцев. Впрочем, похоже видим и сейчас. Проанализировав поведение оппозиционных лидеров на Майдане'2014, The Economist печально констатирует: "После неудачной попытки, как и предвиделось, свергнуть правительство, применив вотум недоверия 3 декабря, она (оппозиция - Авт.) не дала никакого надежного сигнала о том, каким образом можно достичь ее цели досрочных выборов. Иногда даже непонятно, действительно ли это цель".
"Такая у нас элита...", - говорит известный политолог, и, видимо, не слишком задумывается над тем, что сам принадлежит к ней. Я вспоминаю сеансы массового "покаяния" телевизионных коллег на рубеже 2004-2005 годов, тех, кто "встал с колен", "отверг темники" и благодаря "служебному положению" (присутствию камер, микрофонов) публично заявлял: "Больше не будем...". Это была революция "счастливых", которые потом пошли искать новую работу. А взамен новые "кадры" на старых телеканалах до сих пор устраивают настоящую травлю политических оппонентов власти. Чтобы затем каяться после "смены элит"?
Но, видимо, не получится. Майдан'2013-14 совсем другой. Это движение тех, у кого нет позорных кредитных историй, а есть только знание и будущее. А еще - старших, которые, о чудо, наконец поняли бессмысленность конфликта поколений и прекратили оценивать своих же детей по явно заниженной шкале. Этот Майдан - действительно революция счастливых - от того, что они свободны в выборе, а главное, - убеждены в целесообразности «великого стояния». «Метафора такая: мы на гигантском переломе времен... Некоторые говорят, что это чуть ли не вторая неолитическая революция. Но как бы ни оценивали эту ситуацию, для всех понятно, что это - фазовый кризис и Украина стала той территорией, где Бог коснулся пальцем и сказал, что будет здесь», - рассуждает автор «Стратегии теплого океана» Алексей Арестович.
Будет...
Игорь Гулык