Зграя ідіотів
Originally posted by ihorhulyk at Зграя ідіотів
Ілюстрація: rospil.ru
Національна ідентичність України може бути одним
із найвпливовіших та найнедооціненіших соціокультурних феноменів
такого штибу в модерній европейській історії. Кидаючи виклик
геополітичній ґравітації, вона дала змогу створити
із периферій декількох імперій поліетнічну,
полілінґвальну та поліконфесійну державу, яка нині є
територіяльно найбільшою на европейському континенті.
Рорі Фіннін. Українці: сподівано-несподівана нація
Не надто до часу в передріздвяні дні писати про неприємне, ба навіть - огидне. Однак, як на мене, це слід робити будь-коли і будь-де, позаяк те, що відбувається в країні, може відтак стали «недоброю традицією» і визначити триб життя не одного покоління.
Вам, шановний читачу, не спадають на думку не надто добрі згадки про середину 90-х років минулого століття. Мені особисто так, - що не день, то нові повідомлення про побиття, підпали автівок, провокації тощо. Хтось доволі вправно маніпулює позірно некерованою ситуацією, вимріюючи, мабуть, долекоглядні цілі.
Колись Лоуренс Пітер та Реймонд Халл риторично запитували у своїх сучасників: «Чому нами керує зграя ідіотів, ні до чого не придатних, які неспроможні навіть організувати звичайну випивку в дешевому шинку? Як же ці ідіоти спромоглися сісти нам на шию?». Питання «як» начебто з’ясоване - українська спільнота у своїй більшості досі уповає на «доброго, але справедливого царя», причому справедливість у мізках загалу чомусь специфічно ототожнюється із беззаконням.
А от питання «чому» залишається відкритим. І у пошуках відповіді на нього на столичному Майдані досі стоять тисячі людей. Вони хотіли б знати не тільки відповідь, але й бодай якийсь план на майбутнє.
Натомість отримують те, про що йшлося на початку, - хаос, некерованість, а ще - залаштункові спроби вибудувати нову систему «влади ідіотів».
Тут, мабуть, варто внести певні уточнення. Грецька етимологія слова «ідіот» (ἰδιώτης - «приватна особа») фіксує ним тип людини, добровільно відстороненої від суспільного життя. Як це не парадоксально, дуже влучна характеристика наших політиків. Адже їхня «участь у суспільному житті», за визначенням - їхні "посадові обов’язки", реально є фікцією, симулякром, не більше. Бо живуть вони у паралельному світі, в якому свої закони, «понятія», корупційні, родинні зв’язки. Цей світ, - тут ледь не зривається з язика згадка про світ героїв роману Муракамі «1Q84» - ретельно вибудовувався усіма причетними до великої української політики упродовж 22-х років, у його підвалини вмуровано купу грошей, кар’єр - успішних і навпаки - зламаних, сліз, відчаю, і, на жаль, легіони трупів.
Туди, до «їхнього» світу, долинають відголоски того, що коїться в країні, і, мабуть, таки доволі потужно. Настільки, що, за даними певних джерел, у критичні дні кінця листопада на під’їздах до столичних летовищ сформувалися корки з дорогих автівок, аби вчасно втекти, не потрапити під роздачу розгніваного натовпу.
Тепер, коли все вщухло, коли влада дещо отямилася, а Майдан сформувався організаційно, прийшло провисання над прірвою. Тонку линву, на якій зависли два полюси суспільства, слід розхитати, - тому, власне, й провокації, напади, кров. «Еліти» повернулися до звичних практик побудови «свого світу», у лихі 90-і, з яких власне й виросли.
Це - загальна стратегія, з наміром подальшого затягування гайок. Є й резервні, зокрема, ідея «саморезервації», яку просувають Гепа з Допою, а тепер ще й зовсім несподівано - Дмитро Святаш. Мовляв, якщо не даємо собі ради з галичанами (чомусь для них це слово придатне і для подоляків, і столиці, і майже всього центру), то житимемо собі спокійно, відділившись від них. Бо інакше, каже Святаш, - «повбиваємо одне одного». Наївна переконаність, що «беспредельщіков» довго терпітимуть на Сході чи Півдні...
«Святаші» неодмінно передбачають своє дзеркальне відображення. Ідеї «сепарації Галичини» теж мають своє ідеологічне підгрунтя. Охочих вибудувати свій, маргінальний, зате підконтрольний острівець, свій світ «ідіотів», тут аж забагато. І власне чим відрізняються що галицькі, що донецькі "сепаратисти" від Владіміра Путіна, який ще 2008 року говорив про Україну як про "навіть не країну, навіть не державу". Чи це - новий тренд у розуміннях політики в мізках "українських" політиків?
Однак що ті, що інші, якщо відверто, не здатні керувати не те що шматками розірваної країни, але й «організувати звичайну випивку в дешевому шинку». Хіба їхня практична «управлінська» робота досі не переконала нас у цьому?
Ігор Гулик
Шайка идиотов
Национальная идентичность Украини может быть одним
із самых влиятельных и самых недооцененных социокультурных феноменов
подобного класса в модерной европейской истории. Бросив вызов
геополитической гравитации, она дала возможность создать
из периферий нескольких империй полиэтническое,
полилингвальное и поликонфесионное государство, которое сегодня
территориально самое большое на европейском континенте.
Рори Финнин. Украинцы: ожидано-неожиданная нация
Не очень вовремя, в предрождественские дни писать о неприятном, даже - отвратительном. Однако, на мой взгляд, это следует делать в любое время и в любом месте, поскольку то, что происходит в стране, может затем стать «недоброй традицией» и определять образ жизни не одного поколения.
Вам, уважаемый читатель, не приходят в голову не слишком хорошие воспоминания о середине 90-х годов прошлого века? Мне лично приходят, - что ни день, то новые сообщения об избиениях, поджогах автомобилей, провокациях и т.п. Кто-то довольно ловко манипулирует внешне неуправляемой ситуацией, мечтая, видимо, достичь определенной цели.
Когда-то Лоуренс Питер и Реймонд Халл риторически спрашивали у своих современников: «Почему нами руководит шайка идиотов, ни к чему не пригодных, которые не могут даже организовать обычную выпивку в дешевом кабаке? Как же эти идиоты смогли сесть нам на шею?».
Вопрос «как» вроде ясен - украинское общество в своем большинстве еще уповает на «доброго, но справедливого царя», причем справедливость в мозгах большинства почему-то специфически отождествляется с беззаконием.
А вот вопрос «почему» остается открытым. И в поисках ответа на него на столичном Майдане до сих пор стоят тысячи людей. Они хотели бы знать не только ответ, но и хотя бы какой-то план на будущее.
Взамен получают то, о чем уже сказано, - хаос, неуправляемость, а еще - закулисные попытки выстроить новую систему «власти идиотов».
Здесь, пожалуй, стоит внести определенные уточнения. Греческая этимология слова «идиот» (ἰδιώτης - «частное лицо») фиксирует тип человека, добровольно отстраненного от общественной жизни. Как ни парадоксально, это очень меткая характеристика политиков. Ведь их «участие в общественной жизни», по определению их "должностные обязанности", реально являются фикцией, симулякром, не более. Потому что живут они в параллельном мире, в котором свои законы, «понятия», коррупционные, родственные связи. Этот мир, - здесь едва не срывается с языка упоминание о мире героев романа Мураками «1Q84» - тщательно выстраивался всеми причастными к большой украинской политики на протяжении 22 лет, в его фундамент встроены куча денег, карьер - успешных и наоборот - сломанных, слез, отчаяния, и, к сожалению, легионы трупов.
Туда, в «их» мир, доносятся отголоски того, что творится в стране, и, пожалуй, довольно мощно. Настолько, что, по данным определенных источников, в критические дни конца ноября на подъездах к столичным аэропортам сформировались пробки из дорогих автомобилей. Чтобы вовремя убежать, не попасть под раздачу разгневанной толпы.
Теперь, когда все утихло, когда власть чуть пришла в себя, а Майдан сформировался организационно, случилось провисание над пропастью. Тонкий канат, на котором зависли два полюса общества, следует расшатать, - поэтому, собственно, и провокации, нападения, кровь. «Элиты» вернулись к привычным практикам построения «своего мира» , в лихие девяностые, с которых собственно и выросли.
Это - общая стратегия, с намерением дальнейшего завинчивания гаек. Есть и резервные, в частности, идея «саморезервации», которую продвигают Гепа с Допой, а теперь еще и совершенно неожиданно - Дмитрий Святаш. Мол, если не можем "успокоить" галичан (почему-то для них это слово пригодно и для подолян, и жителей столицы, и почти всего Центра), то давайте жить спокойно, отделившись от них. Иначе, говорит Святаш - «поубиваем друг друга». Наивная убежденность, что «беспредельщиков» будут долго терпеть на Востоке или Юге...
«Святаши» непременно предусматривают свое зеркальное отражение. Идеи «сепарации Галичины» тоже имеют свое идеологически-экономическое обоснование. Желающих построить свой, маргинальный, зато подконтрольный островок, свой мирок «идиотов», валом. И собственно чем отличаются и галицкие, и донецкие "сепаратисты" от Владимира Путина, еще в 2008 году высказавшегося об Украине как о "даже не стране, даже не государстве". Или это - новый тренд в понимании политики в мозгах "украинских" политиков?
Однако что те, что другие, если откровенно, не способны управлять не только кусками разорванной страны, но и «организовать обычную выпивку в дешевом кабаке». Разве их практическая «управленческая» работа до сих пор не убедила нас в этом?
Игорь Гулык
Ілюстрація: rospil.ru
Національна ідентичність України може бути одним
із найвпливовіших та найнедооціненіших соціокультурних феноменів
такого штибу в модерній европейській історії. Кидаючи виклик
геополітичній ґравітації, вона дала змогу створити
із периферій декількох імперій поліетнічну,
полілінґвальну та поліконфесійну державу, яка нині є
територіяльно найбільшою на европейському континенті.
Рорі Фіннін. Українці: сподівано-несподівана нація
Не надто до часу в передріздвяні дні писати про неприємне, ба навіть - огидне. Однак, як на мене, це слід робити будь-коли і будь-де, позаяк те, що відбувається в країні, може відтак стали «недоброю традицією» і визначити триб життя не одного покоління.
Вам, шановний читачу, не спадають на думку не надто добрі згадки про середину 90-х років минулого століття. Мені особисто так, - що не день, то нові повідомлення про побиття, підпали автівок, провокації тощо. Хтось доволі вправно маніпулює позірно некерованою ситуацією, вимріюючи, мабуть, долекоглядні цілі.
Колись Лоуренс Пітер та Реймонд Халл риторично запитували у своїх сучасників: «Чому нами керує зграя ідіотів, ні до чого не придатних, які неспроможні навіть організувати звичайну випивку в дешевому шинку? Як же ці ідіоти спромоглися сісти нам на шию?». Питання «як» начебто з’ясоване - українська спільнота у своїй більшості досі уповає на «доброго, але справедливого царя», причому справедливість у мізках загалу чомусь специфічно ототожнюється із беззаконням.
А от питання «чому» залишається відкритим. І у пошуках відповіді на нього на столичному Майдані досі стоять тисячі людей. Вони хотіли б знати не тільки відповідь, але й бодай якийсь план на майбутнє.
Натомість отримують те, про що йшлося на початку, - хаос, некерованість, а ще - залаштункові спроби вибудувати нову систему «влади ідіотів».
Тут, мабуть, варто внести певні уточнення. Грецька етимологія слова «ідіот» (ἰδιώτης - «приватна особа») фіксує ним тип людини, добровільно відстороненої від суспільного життя. Як це не парадоксально, дуже влучна характеристика наших політиків. Адже їхня «участь у суспільному житті», за визначенням - їхні "посадові обов’язки", реально є фікцією, симулякром, не більше. Бо живуть вони у паралельному світі, в якому свої закони, «понятія», корупційні, родинні зв’язки. Цей світ, - тут ледь не зривається з язика згадка про світ героїв роману Муракамі «1Q84» - ретельно вибудовувався усіма причетними до великої української політики упродовж 22-х років, у його підвалини вмуровано купу грошей, кар’єр - успішних і навпаки - зламаних, сліз, відчаю, і, на жаль, легіони трупів.
Туди, до «їхнього» світу, долинають відголоски того, що коїться в країні, і, мабуть, таки доволі потужно. Настільки, що, за даними певних джерел, у критичні дні кінця листопада на під’їздах до столичних летовищ сформувалися корки з дорогих автівок, аби вчасно втекти, не потрапити під роздачу розгніваного натовпу.
Тепер, коли все вщухло, коли влада дещо отямилася, а Майдан сформувався організаційно, прийшло провисання над прірвою. Тонку линву, на якій зависли два полюси суспільства, слід розхитати, - тому, власне, й провокації, напади, кров. «Еліти» повернулися до звичних практик побудови «свого світу», у лихі 90-і, з яких власне й виросли.
Це - загальна стратегія, з наміром подальшого затягування гайок. Є й резервні, зокрема, ідея «саморезервації», яку просувають Гепа з Допою, а тепер ще й зовсім несподівано - Дмитро Святаш. Мовляв, якщо не даємо собі ради з галичанами (чомусь для них це слово придатне і для подоляків, і столиці, і майже всього центру), то житимемо собі спокійно, відділившись від них. Бо інакше, каже Святаш, - «повбиваємо одне одного». Наївна переконаність, що «беспредельщіков» довго терпітимуть на Сході чи Півдні...
«Святаші» неодмінно передбачають своє дзеркальне відображення. Ідеї «сепарації Галичини» теж мають своє ідеологічне підгрунтя. Охочих вибудувати свій, маргінальний, зате підконтрольний острівець, свій світ «ідіотів», тут аж забагато. І власне чим відрізняються що галицькі, що донецькі "сепаратисти" від Владіміра Путіна, який ще 2008 року говорив про Україну як про "навіть не країну, навіть не державу". Чи це - новий тренд у розуміннях політики в мізках "українських" політиків?
Однак що ті, що інші, якщо відверто, не здатні керувати не те що шматками розірваної країни, але й «організувати звичайну випивку в дешевому шинку». Хіба їхня практична «управлінська» робота досі не переконала нас у цьому?
Ігор Гулик
Шайка идиотов
Национальная идентичность Украини может быть одним
із самых влиятельных и самых недооцененных социокультурных феноменов
подобного класса в модерной европейской истории. Бросив вызов
геополитической гравитации, она дала возможность создать
из периферий нескольких империй полиэтническое,
полилингвальное и поликонфесионное государство, которое сегодня
территориально самое большое на европейском континенте.
Рори Финнин. Украинцы: ожидано-неожиданная нация
Не очень вовремя, в предрождественские дни писать о неприятном, даже - отвратительном. Однако, на мой взгляд, это следует делать в любое время и в любом месте, поскольку то, что происходит в стране, может затем стать «недоброй традицией» и определять образ жизни не одного поколения.
Вам, уважаемый читатель, не приходят в голову не слишком хорошие воспоминания о середине 90-х годов прошлого века? Мне лично приходят, - что ни день, то новые сообщения об избиениях, поджогах автомобилей, провокациях и т.п. Кто-то довольно ловко манипулирует внешне неуправляемой ситуацией, мечтая, видимо, достичь определенной цели.
Когда-то Лоуренс Питер и Реймонд Халл риторически спрашивали у своих современников: «Почему нами руководит шайка идиотов, ни к чему не пригодных, которые не могут даже организовать обычную выпивку в дешевом кабаке? Как же эти идиоты смогли сесть нам на шею?».
Вопрос «как» вроде ясен - украинское общество в своем большинстве еще уповает на «доброго, но справедливого царя», причем справедливость в мозгах большинства почему-то специфически отождествляется с беззаконием.
А вот вопрос «почему» остается открытым. И в поисках ответа на него на столичном Майдане до сих пор стоят тысячи людей. Они хотели бы знать не только ответ, но и хотя бы какой-то план на будущее.
Взамен получают то, о чем уже сказано, - хаос, неуправляемость, а еще - закулисные попытки выстроить новую систему «власти идиотов».
Здесь, пожалуй, стоит внести определенные уточнения. Греческая этимология слова «идиот» (ἰδιώτης - «частное лицо») фиксирует тип человека, добровольно отстраненного от общественной жизни. Как ни парадоксально, это очень меткая характеристика политиков. Ведь их «участие в общественной жизни», по определению их "должностные обязанности", реально являются фикцией, симулякром, не более. Потому что живут они в параллельном мире, в котором свои законы, «понятия», коррупционные, родственные связи. Этот мир, - здесь едва не срывается с языка упоминание о мире героев романа Мураками «1Q84» - тщательно выстраивался всеми причастными к большой украинской политики на протяжении 22 лет, в его фундамент встроены куча денег, карьер - успешных и наоборот - сломанных, слез, отчаяния, и, к сожалению, легионы трупов.
Туда, в «их» мир, доносятся отголоски того, что творится в стране, и, пожалуй, довольно мощно. Настолько, что, по данным определенных источников, в критические дни конца ноября на подъездах к столичным аэропортам сформировались пробки из дорогих автомобилей. Чтобы вовремя убежать, не попасть под раздачу разгневанной толпы.
Теперь, когда все утихло, когда власть чуть пришла в себя, а Майдан сформировался организационно, случилось провисание над пропастью. Тонкий канат, на котором зависли два полюса общества, следует расшатать, - поэтому, собственно, и провокации, нападения, кровь. «Элиты» вернулись к привычным практикам построения «своего мира» , в лихие девяностые, с которых собственно и выросли.
Это - общая стратегия, с намерением дальнейшего завинчивания гаек. Есть и резервные, в частности, идея «саморезервации», которую продвигают Гепа с Допой, а теперь еще и совершенно неожиданно - Дмитрий Святаш. Мол, если не можем "успокоить" галичан (почему-то для них это слово пригодно и для подолян, и жителей столицы, и почти всего Центра), то давайте жить спокойно, отделившись от них. Иначе, говорит Святаш - «поубиваем друг друга». Наивная убежденность, что «беспредельщиков» будут долго терпеть на Востоке или Юге...
«Святаши» непременно предусматривают свое зеркальное отражение. Идеи «сепарации Галичины» тоже имеют свое идеологически-экономическое обоснование. Желающих построить свой, маргинальный, зато подконтрольный островок, свой мирок «идиотов», валом. И собственно чем отличаются и галицкие, и донецкие "сепаратисты" от Владимира Путина, еще в 2008 году высказавшегося об Украине как о "даже не стране, даже не государстве". Или это - новый тренд в понимании политики в мозгах "украинских" политиков?
Однако что те, что другие, если откровенно, не способны управлять не только кусками разорванной страны, но и «организовать обычную выпивку в дешевом кабаке». Разве их практическая «управленческая» работа до сих пор не убедила нас в этом?
Игорь Гулык