Країна циніків
Originally posted by ihorhulyk at Країна циніків
Ілюстрація: hbr-russia.ru
Досі не можу позбутися недоброго передчуття, що опановує мною, коли фахівці та підприємці наполягають на ймовірній економічній катастрофі, а влада відповідає їм феєричними показниками зростання народного добробуту. Зараз вже, мабуть, усі зрозуміли, що азартна гра політиків провадиться заради гри, і їм нічого не вартує використовувати всі засоби для дискредитації опонентів. Усі засоби - це не тільки кишенькові ЗМІ чи каральна державна машина, утримувана, однак, на кошти пересічних громадян. Це й готовність вести країну до прірви за нагоди відтак звинуватити неприятеля у тому, що цю прірву викопав саме він. Наприклад, у зриві євроінтеграції як опосередкованого рятівного кола, коли країну штормить...
Один з сучасних філософів трактує цинізм як певну дистанцію між правильним і неправильним. „Людина цинічна руйнує правильну точку зору, змушуючи вас вислуховувати або ж діяти так чи інак. А коли вона володіє владою, то негативний ефект стає велетенським”.
Міркування про те, що істина десь посередині цієї дистанції, „між правильним та неправильним” не варто брати до уваги, бо середовище вітчизняних політиків вже давно поляризувалося. Але, на жаль, не за класичним „західним” принципом - на правих і лівих, а за ознакою належності до того чи іншого клану. Власне клановість політики, узалежнення кожного окремого чинника, кожної конкретної дійової особи від запитів і потреб „тусовки” множить число циніків. Вони змушені і вміють виправдовувати усе на світі, навіть табуйовані у цивілізованому світі речі, лише аби спрацювати на користь сумнівної мети.
Утім, вишуканість і гламур, якими намагаються заретушувати банальний цинізм, мало чим відрізняють носіїв цих світоглядних моделей від пересічного вуличного кидайла або ж „малинового піджака” середини 90-х минулого століття. Невігластво і рагулізм, що процвітає нині у владних кабінетах - не що інше, як наслідок проштовхування на посади „надійних осіб”, хай навіть вони зовсім не петрають у тому, що їм належить робити. Нині вже нема меж безвідповідальності і вседозволеності; і найбільша проблема України у тому, що колишня система вижила, самоудосконалилася, вбралася у нові шати, здобула нові виправдання перед загалом.
Основним викликом у країні циніків є питання питомої ваги тих, хто не погоджується грати за усталеними правилами. Якщо вона залишається достатньою для того, щоб загал не відчував себе зовсім упокореним і упослідженим, то є надія на одужання.
Ігор Гулик
Страна циников
До сих пор не могу избавиться от нехорошего предчувствия, овладевающего мной, когда специалисты и предприниматели настаивают на вероятной экономической катастрофе, а власть кормит их феерическими показателями роста народного благосостояния. Сейчас уже, наверное, все поняли, что азартная игра политиков осуществляется ради игры, и им ничего не стоит использовать все средства для дискредитации оппонентов. Все средства - это не только карманные СМИ или карательная государственная машина, финансируемая, однако, на деньги рядовых граждан. Это и готовность вести страну к пропасти, чтобы при случае затем обвинить неприятеля в том, что эту пропасть выкопал именно он. Например, в срыве евроинтеграции как вероятного спасательного круга, когда страну штормит...
Один из современных философов трактует цинизм как определенную дистанцию между правильным и неправильным. "Человек циничный разрушает правильную точку зрения, заставляя вас выслушивать или действовать так или иначе. А когда он обладает властью, то отрицательный эффект становится огромным".
Рассуждения о том, что истина где-то посередине этой дистанции, "между правильным и неправильным", не стоит принимать во внимание, поскольку отечественные политики уже давно поляризовалось. Но, к сожалению, не по классическому «западному» принципу - на правых и левых, а по признаку принадлежности к тому или иному клану. Собственно клановость политики, зависимость каждого отдельного фактора, каждого конкретного действующего лица от запросов и потребностей "тусовки" умножает число циников. Они вынуждены и умеют оправдывать все на свете, даже табуированные в цивилизованном мире вещи, только чтобы сработать на пользу сомнительной цели.
Впрочем, изысканность и гламур, которыми пытаются заретушировать банальный цинизм, мало чем отличают носителей этих мировоззренческих моделей от уличного кидалы или "малинового пиджака" середины 90-х годов прошлого века. Невежество и рагулизм, процветающие сейчас во властных кабинетах - не что иное, как следствие проталкивания на должности "надежных людей", пусть даже они совсем не понимают, чем им предстоит заниматься. Сейчас уже нет границ безответственности и вседозволенности, и самая большая проблема Украины в том, что прежняя система выжила, самоусовершенствовалась, нарядилась в новые одежды, получила новые оправдания перед обществом.
Основной вызов в стране циников - вопрос удельного веса тех, кто не соглашается играть по принятым правилам. Если он остается достаточным для того, чтобы большинство не чувствовало себя униженным и неслышимым, то надежда на выздоровление остается.
Игорь Гулык
Ілюстрація: hbr-russia.ru
Досі не можу позбутися недоброго передчуття, що опановує мною, коли фахівці та підприємці наполягають на ймовірній економічній катастрофі, а влада відповідає їм феєричними показниками зростання народного добробуту. Зараз вже, мабуть, усі зрозуміли, що азартна гра політиків провадиться заради гри, і їм нічого не вартує використовувати всі засоби для дискредитації опонентів. Усі засоби - це не тільки кишенькові ЗМІ чи каральна державна машина, утримувана, однак, на кошти пересічних громадян. Це й готовність вести країну до прірви за нагоди відтак звинуватити неприятеля у тому, що цю прірву викопав саме він. Наприклад, у зриві євроінтеграції як опосередкованого рятівного кола, коли країну штормить...
Один з сучасних філософів трактує цинізм як певну дистанцію між правильним і неправильним. „Людина цинічна руйнує правильну точку зору, змушуючи вас вислуховувати або ж діяти так чи інак. А коли вона володіє владою, то негативний ефект стає велетенським”.
Міркування про те, що істина десь посередині цієї дистанції, „між правильним та неправильним” не варто брати до уваги, бо середовище вітчизняних політиків вже давно поляризувалося. Але, на жаль, не за класичним „західним” принципом - на правих і лівих, а за ознакою належності до того чи іншого клану. Власне клановість політики, узалежнення кожного окремого чинника, кожної конкретної дійової особи від запитів і потреб „тусовки” множить число циніків. Вони змушені і вміють виправдовувати усе на світі, навіть табуйовані у цивілізованому світі речі, лише аби спрацювати на користь сумнівної мети.
Утім, вишуканість і гламур, якими намагаються заретушувати банальний цинізм, мало чим відрізняють носіїв цих світоглядних моделей від пересічного вуличного кидайла або ж „малинового піджака” середини 90-х минулого століття. Невігластво і рагулізм, що процвітає нині у владних кабінетах - не що інше, як наслідок проштовхування на посади „надійних осіб”, хай навіть вони зовсім не петрають у тому, що їм належить робити. Нині вже нема меж безвідповідальності і вседозволеності; і найбільша проблема України у тому, що колишня система вижила, самоудосконалилася, вбралася у нові шати, здобула нові виправдання перед загалом.
Основним викликом у країні циніків є питання питомої ваги тих, хто не погоджується грати за усталеними правилами. Якщо вона залишається достатньою для того, щоб загал не відчував себе зовсім упокореним і упослідженим, то є надія на одужання.
Ігор Гулик
Страна циников
До сих пор не могу избавиться от нехорошего предчувствия, овладевающего мной, когда специалисты и предприниматели настаивают на вероятной экономической катастрофе, а власть кормит их феерическими показателями роста народного благосостояния. Сейчас уже, наверное, все поняли, что азартная игра политиков осуществляется ради игры, и им ничего не стоит использовать все средства для дискредитации оппонентов. Все средства - это не только карманные СМИ или карательная государственная машина, финансируемая, однако, на деньги рядовых граждан. Это и готовность вести страну к пропасти, чтобы при случае затем обвинить неприятеля в том, что эту пропасть выкопал именно он. Например, в срыве евроинтеграции как вероятного спасательного круга, когда страну штормит...
Один из современных философов трактует цинизм как определенную дистанцию между правильным и неправильным. "Человек циничный разрушает правильную точку зрения, заставляя вас выслушивать или действовать так или иначе. А когда он обладает властью, то отрицательный эффект становится огромным".
Рассуждения о том, что истина где-то посередине этой дистанции, "между правильным и неправильным", не стоит принимать во внимание, поскольку отечественные политики уже давно поляризовалось. Но, к сожалению, не по классическому «западному» принципу - на правых и левых, а по признаку принадлежности к тому или иному клану. Собственно клановость политики, зависимость каждого отдельного фактора, каждого конкретного действующего лица от запросов и потребностей "тусовки" умножает число циников. Они вынуждены и умеют оправдывать все на свете, даже табуированные в цивилизованном мире вещи, только чтобы сработать на пользу сомнительной цели.
Впрочем, изысканность и гламур, которыми пытаются заретушировать банальный цинизм, мало чем отличают носителей этих мировоззренческих моделей от уличного кидалы или "малинового пиджака" середины 90-х годов прошлого века. Невежество и рагулизм, процветающие сейчас во властных кабинетах - не что иное, как следствие проталкивания на должности "надежных людей", пусть даже они совсем не понимают, чем им предстоит заниматься. Сейчас уже нет границ безответственности и вседозволенности, и самая большая проблема Украины в том, что прежняя система выжила, самоусовершенствовалась, нарядилась в новые одежды, получила новые оправдания перед обществом.
Основной вызов в стране циников - вопрос удельного веса тех, кто не соглашается играть по принятым правилам. Если он остается достаточным для того, чтобы большинство не чувствовало себя униженным и неслышимым, то надежда на выздоровление остается.
Игорь Гулык