Несправжність Росії
Originally posted by ihorhulyk at Несправжність Росії
Ілюстрація: diapazon.kz
«Что такое жители Москвы? Это дворники,
водители, офисный планктон, журналисты...
- ...чиновники.
- Чиновники, согласен. Сфера обслуживания,
торговля. В крайнем случае блогеры».
З інтерв’ю Сєргєя Іванова, глави адміністрації
президента РФ для РБК-daily, "Газеты.ру",
"Комсомольской правды", "Российской газеты"
Дві події, - так трапилося, обидві із царини спорту, - розставили акценти у міркуваннях про актуальний стан нашої північної сусідки. Звісно, він завжди цікавий для українців, а зараз - і поготів, оскільки йдеться про подію геополітичного значення, про укладення Асоціації з ЄС. Я не перебільшую масштабу, я просто неточно цитую слова кремлівського високопосадовця, сказані ним кілька днів тому. У Кремлі вважають, що Вільнюс (якщо там, звісно, підпишуть Угоду) стане другою архіважливою подією на континенті після Біловезької «змови».
А події, про які тут йдеться, дають підстави говорити про певну несправжність, награність, штучність російської політики, про її прагнення до гарної міни за поганої гри.
Перша - бій Володимира Кличка і Алєксандра Повєткіна. Про язичеські символи на шатах та тілі російського боксера не писав, мабуть, тільки лінивий. Але водночас Повєткін - член Патріаршої ради з питань культури… Із Загорска спробували кволо вказати «заблудшому» на його помилки, і навіть пояснили поразку від Кличка зрадою християнству. Неоковирно, мушу сказати, пояснили… Глава Місіонерської комісії при Єпархіальній раді Москви ієромонах Дімітрій (Пєршин) сказав, що «за жодні спортивні досягнення не можна платити своєю душею. Не кожну енергію можна впускати у свій внутрішній світ».
Роздвоєність (аби не сказати медичним терміном) зауважувалася і в поведінці інших персонажів московського шоу. Кобзон у перуці, славень, тричі редагований одним і тим же автором, - якась несмачна, хистка і зовсім вже награна оперетка, із подвійним дном, сумнівними сенсами, не так для світу, як для самозаспокоєння сумління і задля втіхи Вождя…
Друга подія - згаслий Олімпійський вогонь у Кремлі. Кажуть, що його змушені були підпалювати за допомогою… запальнички.
Містика, - скажете ви. Не думаю. У житті трапляється всяке. Однак кілька таких збігів, власне, чомусь визначають тенденцію.
Мені видається, що спостерігаючи впевнений дрейф Києва на Захід, лідери Росії усвідомлюють сумну перспективу непевної конструкції їхньої країни, яка досі трималася на знаках і символах, серед яких чи не найголовнішим була саме Україна.
Нерон теж полюбляв акторську гру, але, знано, що його найвдалішим спектаклем став підпал Риму. У випадку знаного «пожежника» цапами-відбувайлами стали християни. А ось Путін і його оточення мусить взяти провину на себе. Принаймні, так твердять не останні за популярністю світові видання. "Владімір Путін заслуговує найвищої нагороди України. За останніх кілька місяців він зробив для європейської інтеграції України більше, ніж будь-хто з українських політиків за останні 20 років» (The Economist).
І навіть ректор Російської економічної школи Сєргєй Гурієв, дотичний до «відкритого уряду» Дмітрія Мєдвєдєва, стверджує: «Ці люди (мешканці Москви - Авт.) більше не будуть його (Путіна - Авт.) підтримувати. Він дає їм все більше грошей, а вони його все більше ненавидять. Що можна з ними зробити? Чим багатшими вони стають, тим більше цінують гідність, прозорість, підзвітність влади. Але народ і за межами Москви, мені здається, теж втрачає терпіння».
Чим не відповідь на слова Сєргєя Іванова, винесені в епіграф цих нотаток?
Ігор Гулик
Ненастоящесть России
«Что такое жители Москвы? Это дворники,
водители, офисный планктон, журналисты...
- ...Чиновники.
- Чиновники, согласен. Сфера обслуживания,
торговля. В крайнем случае блогеры».
Из интервью Сергея Иванова, главы администрации
президента РФ для РБК - daily, " Газеты",
"Комсомольской правды", "Российской газеты"
Два события, - так случилось, оба из области спорта, - расставили акценты в рассуждениях об актуальном состоянии нашей северной соседки. Конечно, оно всегда интересно украинцам, а сейчас - и подавно, поскольку речь идет о событии геополитического значения, о заключении Ассоциации с ЕС. Я не преувеличиваю масштаба, я просто неточно цитирую слова кремлевского чиновника, сказанные им несколько дней назад. В Кремле считают, что Вильнюс (если там, конечно, подпишут Соглашение) станет вторым архиважным событием на континенте после Беловежского «заговора».
А события, о которых здесь идет речь, дают основания говорить об определенной нереальности, наигранности, искусственности российской политики, о ее стремлении к хорошей мине при плохой игре.
Первая - бой Владимира Кличко и Александра Поветкина. О языческих символах на одежде и теле российского боксера не написал, пожалуй, только ленивый. Но одновременно Поветкин - член Патриаршего совета по культуре... Из Загорска попытались слабо указать «заблудшему» на его ошибки, и даже объяснили поражение от Кличко изменой христианству. Неуклюже, скажу, объяснили... Глава миссионерской комиссии при Епархиальном совете Москвы иеромонах Димитрий (Першин) сказал, что «за никакие спортивные достижение нельзя платить своей душой. Не всякую энергию можно впускать в свой внутренний мир».
Раздвоенность (чтобы не сказать медицинским термином) замечалась и в поведении других персонажей московского шоу. Кобзон в парике, гимн, трижды редактируемый одним и тем же автором, - какая-то безвкусная, шаткая и совсем уж наигранная оперетка, с двойным дном, сомнительными смыслами, не столько для мира, сколько для самоуспокоения совести и ради удовольствия Вождя...
Второе событие - потухший Олимпийский огонь на Красной площади. Говорят, что его вынуждены были поджигать с помощью... зажигалки.
Мистика, - скажете вы. Не думаю. В жизни случается всякое. Однако несколько таких совпадений, собственно, часто определяют тенденцию.
Мне кажется, что наблюдая уверенный, порой даже слишком, дрейф Киева на Запад, лидеры России осознают печальную перспективу неопределенной конструкции их страны, которая до сих пор держалась на знаках и символах, среди которых самым главным была именно Украина.
Нерон тоже любил актерскую игру, но признано, что его самым удачным спектаклем стал поджог Рима. В случае известного «пожарного» козлами отпущения стали христиане. А вот Путин и его окружение должен взять вину на себя. По крайней мере, так утверждают не последние по популярности мировые издания. «Владимир Путин заслуживает высшей награды Украины. За последние несколько месяцев он сделал для европейской интеграции Украины больше, чем кто-либо из украинских политиков за последние 20 лет» (The Economist).
И даже ректор Российской экономической школы Сергей Гуриев, причастный к «открытому правительству» при Дмитрие Медведеве, утверждает: «Эти люди (жители Москвы - Авт.) больше не будут его (Путина - Авт.) поддерживать. Он дает им все больше денег, а они его все больше ненавидят. Что с ними сделать? Чем богаче они становятся, тем больше ценят достоинство, прозрачность, подотчетность власти. Но народ и за пределами Москвы, мне кажется, тоже теряет терпение».
Чем не ответ на слова Сергея Иванова, вынесенные в эпиграф этих заметок?
Игорь Гулык
Ілюстрація: diapazon.kz
«Что такое жители Москвы? Это дворники,
водители, офисный планктон, журналисты...
- ...чиновники.
- Чиновники, согласен. Сфера обслуживания,
торговля. В крайнем случае блогеры».
З інтерв’ю Сєргєя Іванова, глави адміністрації
президента РФ для РБК-daily, "Газеты.ру",
"Комсомольской правды", "Российской газеты"
Дві події, - так трапилося, обидві із царини спорту, - розставили акценти у міркуваннях про актуальний стан нашої північної сусідки. Звісно, він завжди цікавий для українців, а зараз - і поготів, оскільки йдеться про подію геополітичного значення, про укладення Асоціації з ЄС. Я не перебільшую масштабу, я просто неточно цитую слова кремлівського високопосадовця, сказані ним кілька днів тому. У Кремлі вважають, що Вільнюс (якщо там, звісно, підпишуть Угоду) стане другою архіважливою подією на континенті після Біловезької «змови».
А події, про які тут йдеться, дають підстави говорити про певну несправжність, награність, штучність російської політики, про її прагнення до гарної міни за поганої гри.
Перша - бій Володимира Кличка і Алєксандра Повєткіна. Про язичеські символи на шатах та тілі російського боксера не писав, мабуть, тільки лінивий. Але водночас Повєткін - член Патріаршої ради з питань культури… Із Загорска спробували кволо вказати «заблудшому» на його помилки, і навіть пояснили поразку від Кличка зрадою християнству. Неоковирно, мушу сказати, пояснили… Глава Місіонерської комісії при Єпархіальній раді Москви ієромонах Дімітрій (Пєршин) сказав, що «за жодні спортивні досягнення не можна платити своєю душею. Не кожну енергію можна впускати у свій внутрішній світ».
Роздвоєність (аби не сказати медичним терміном) зауважувалася і в поведінці інших персонажів московського шоу. Кобзон у перуці, славень, тричі редагований одним і тим же автором, - якась несмачна, хистка і зовсім вже награна оперетка, із подвійним дном, сумнівними сенсами, не так для світу, як для самозаспокоєння сумління і задля втіхи Вождя…
Друга подія - згаслий Олімпійський вогонь у Кремлі. Кажуть, що його змушені були підпалювати за допомогою… запальнички.
Містика, - скажете ви. Не думаю. У житті трапляється всяке. Однак кілька таких збігів, власне, чомусь визначають тенденцію.
Мені видається, що спостерігаючи впевнений дрейф Києва на Захід, лідери Росії усвідомлюють сумну перспективу непевної конструкції їхньої країни, яка досі трималася на знаках і символах, серед яких чи не найголовнішим була саме Україна.
Нерон теж полюбляв акторську гру, але, знано, що його найвдалішим спектаклем став підпал Риму. У випадку знаного «пожежника» цапами-відбувайлами стали християни. А ось Путін і його оточення мусить взяти провину на себе. Принаймні, так твердять не останні за популярністю світові видання. "Владімір Путін заслуговує найвищої нагороди України. За останніх кілька місяців він зробив для європейської інтеграції України більше, ніж будь-хто з українських політиків за останні 20 років» (The Economist).
І навіть ректор Російської економічної школи Сєргєй Гурієв, дотичний до «відкритого уряду» Дмітрія Мєдвєдєва, стверджує: «Ці люди (мешканці Москви - Авт.) більше не будуть його (Путіна - Авт.) підтримувати. Він дає їм все більше грошей, а вони його все більше ненавидять. Що можна з ними зробити? Чим багатшими вони стають, тим більше цінують гідність, прозорість, підзвітність влади. Але народ і за межами Москви, мені здається, теж втрачає терпіння».
Чим не відповідь на слова Сєргєя Іванова, винесені в епіграф цих нотаток?
Ігор Гулик
Ненастоящесть России
«Что такое жители Москвы? Это дворники,
водители, офисный планктон, журналисты...
- ...Чиновники.
- Чиновники, согласен. Сфера обслуживания,
торговля. В крайнем случае блогеры».
Из интервью Сергея Иванова, главы администрации
президента РФ для РБК - daily, " Газеты",
"Комсомольской правды", "Российской газеты"
Два события, - так случилось, оба из области спорта, - расставили акценты в рассуждениях об актуальном состоянии нашей северной соседки. Конечно, оно всегда интересно украинцам, а сейчас - и подавно, поскольку речь идет о событии геополитического значения, о заключении Ассоциации с ЕС. Я не преувеличиваю масштаба, я просто неточно цитирую слова кремлевского чиновника, сказанные им несколько дней назад. В Кремле считают, что Вильнюс (если там, конечно, подпишут Соглашение) станет вторым архиважным событием на континенте после Беловежского «заговора».
А события, о которых здесь идет речь, дают основания говорить об определенной нереальности, наигранности, искусственности российской политики, о ее стремлении к хорошей мине при плохой игре.
Первая - бой Владимира Кличко и Александра Поветкина. О языческих символах на одежде и теле российского боксера не написал, пожалуй, только ленивый. Но одновременно Поветкин - член Патриаршего совета по культуре... Из Загорска попытались слабо указать «заблудшему» на его ошибки, и даже объяснили поражение от Кличко изменой христианству. Неуклюже, скажу, объяснили... Глава миссионерской комиссии при Епархиальном совете Москвы иеромонах Димитрий (Першин) сказал, что «за никакие спортивные достижение нельзя платить своей душой. Не всякую энергию можно впускать в свой внутренний мир».
Раздвоенность (чтобы не сказать медицинским термином) замечалась и в поведении других персонажей московского шоу. Кобзон в парике, гимн, трижды редактируемый одним и тем же автором, - какая-то безвкусная, шаткая и совсем уж наигранная оперетка, с двойным дном, сомнительными смыслами, не столько для мира, сколько для самоуспокоения совести и ради удовольствия Вождя...
Второе событие - потухший Олимпийский огонь на Красной площади. Говорят, что его вынуждены были поджигать с помощью... зажигалки.
Мистика, - скажете вы. Не думаю. В жизни случается всякое. Однако несколько таких совпадений, собственно, часто определяют тенденцию.
Мне кажется, что наблюдая уверенный, порой даже слишком, дрейф Киева на Запад, лидеры России осознают печальную перспективу неопределенной конструкции их страны, которая до сих пор держалась на знаках и символах, среди которых самым главным была именно Украина.
Нерон тоже любил актерскую игру, но признано, что его самым удачным спектаклем стал поджог Рима. В случае известного «пожарного» козлами отпущения стали христиане. А вот Путин и его окружение должен взять вину на себя. По крайней мере, так утверждают не последние по популярности мировые издания. «Владимир Путин заслуживает высшей награды Украины. За последние несколько месяцев он сделал для европейской интеграции Украины больше, чем кто-либо из украинских политиков за последние 20 лет» (The Economist).
И даже ректор Российской экономической школы Сергей Гуриев, причастный к «открытому правительству» при Дмитрие Медведеве, утверждает: «Эти люди (жители Москвы - Авт.) больше не будут его (Путина - Авт.) поддерживать. Он дает им все больше денег, а они его все больше ненавидят. Что с ними сделать? Чем богаче они становятся, тем больше ценят достоинство, прозрачность, подотчетность власти. Но народ и за пределами Москвы, мне кажется, тоже теряет терпение».
Чем не ответ на слова Сергея Иванова, вынесенные в эпиграф этих заметок?
Игорь Гулык