він
вони свої очі зігрівали гасом газом
вугіллям дровами
вони до нього у двері стукали й радили
заспокоїтись
і крижаними словами пропонували свої
дрова і газ і гас
а потім ще довго стояли в коридорі і
нашорошивши вуха здивовано слухали як
він ходить босоніж по своїй неймовірно
холодній ночі черевики байдужості
викинувши геть
а клявся ж собі увечері що обов'язково
їх взує наніч
Г. Чубай
P.S. так, я знайшов його "П'тикнижжя" в метрограді, що на арсенальній києва. Гарний то був день. А ще 2 диски. Андрій дельфіна і фльор "сердце, почти живой". Цілком щасливий. Він дивний мені, цей Чубай, але бува торка, шкода що навіть десь не завжди можна побути насамоті. Насамоті не від усіх, а лише від тої hypocrisy якої я не можу терпіти. Шкода що це частіше стосується consanguineous ppl. Хоча тепер я бачу різницю між бажанням бути почутим і власним hypocrisy.
Хочу суперсиметрію у сіді і маю бажання зробити щось добре. І так, я хочу писати "насамоті" разом. Бо в "на самоті" надто багато трагізму.