Вєган
Зараз люди - ні риба, ні м'ясо. Таке шось.
Всі живуть, всі шось роблять, позєрять інших, якісь встановлені канони поведінки для створення встановлених канонічних образів.
Мало індивідуальностей, мало особистостей. Багато копіювань особистостей.
Ніхто не каже, що індивідуальностей повинно бути багато. Але я стверджую, що всі інші, кому пощастило/не пощастило не стати особистістю, не повинні за цим гнатися і цього прагнути. Бо виходить те, що маємо.
Жити просто!
Просто жити!
Якшо по хроніці - то... Та ладно.
Роки йдуть, а я все більше не хочу нічого нікому пояснювати.
Це як дослідження, яке проводили амєріканскіє учьониє. В кімнату садили дитину років 3, і дві іграшки. Допустім Вінні-Пуха і Гаррі Поттера. І кажуть: «Намалюй всьо, шо бачиш». Дитина малювала всьо відповідно до того, як вона це бачить. А потім казали: «Намалюй це всьо так, як це бачить Вінні-Пух». І дитина так само малювала все зі свого місця. Тільки з 5 (чи 10?) років дитина починає підозрювати, шо, можливо, шось тут не так. Шо треба малювати по-іншому.
Так вот. Таке відчуття, шо більшість так і не розуміє, як це.