Жодної битви не виграла.
Получается, что третий раз опять придётся писать под песню.
Играет «Тік». «Апрель».
А це зовсім інша історія.
Це школа, це військовий санаторії, лавки і співи.
Це те зародження всєлєнскої грусті, про яку я писав попереднім постом.
Там надія на щось. Там очікування чогось. І насолода грядущій свободі.
«Подарить квіти. Подарить квіти. Подарить квіти. Подарить квіти. Подарить квіти. ПОДАРИТЬ КВІТИИИИИИ»
І може хтось, але не я.
Тільки що гарчі клавіши закрили браузер. Це, напевно, знак, шо пора смажити рибу.