Веселкова радість

[lulochek]

Кожна мить, прожита в радості, то і є життя. Головне, щоб лінія тих самих митей не була пунктирною.
Як дивно часом буває. Зраночку прокидаєшся, все тебе тішить і серце, ніби в об"ємі збільшується. Потім та радість може раптово бути трохи ображеною чи непобаченою. Від того робиться сумно і прикро... Головне, щоб вистачило сили не плакати. Знаєте, чому жінки зранку фарбують вії? Більшість для того, щоб мати гарний вигляд, а хтось для того, щоб мати мужність стримувати сльози... Вії в цьому випадку, як бар"єр: "плакати не можу, бо зіпсую макіяж...". Але іноді так корисно пустити сльозинку, далі бачиться краще, світліше, чистіше. Учора був дощ. Я вперше відчула, що то таке - дощ, як із душа. Але він теплий, хоч осінній... Краплі рівними стрічками, переплетиними із сонячними променями, лилися до землі. А після дощу, як після сльозинки, бачиться краще, світліше, чистіше. Чоловік покликав мене до вікна: "Дивися, як гарно, - веселка". Я дивилась, рахувала кольори і побачила поверх цієї веселки ще одну, вже зникаючу.
Це така радість - побачити аж дві. Веселкова радість.

Кожна наша мить у житті може бути веселкою, може бути просто лінією, та хай кольоровою і не пунктирною.