Про успіхи й невдачі Укроборонпрому
Генеральний директор ДК “Укроборонпром” відповів на гострі питання видання “Цензор”
Діалог з близькосхідними партнерами триває, хоча не так швидко, як ми розраховували. Проект зі спільного виробництва Ан-132 з Саудівською Аравією не перейшов в активну фазу, в тому числі через те, що наші партнери не продовжили його, а також через суперечності в концепті співпраці.
Крім того, не до кінця реалізовані правові механізми, які дозволять українському авіабудування створювати спільні підприємства. Адже рішення Камбіну про виділення цільових коштів не виконано. Крім того, не завершені складні процеси в області заміщення комплектуючих з РФ європейськими та американськими аналогами.
Часто ми неадекватно оцінюємо свої технологічні можливості. Вважаємо, що стоїмо мільярди, втрачаючи реальні можливості залучити мільйони.
Позиція, при якій одна сторона вимагає 51% в спільне підприємство, вкладаючи тільки інтелектуальну власність і виробничі можливості, може відштовхнути інвестора. Адже той не збирається ризикувати своїми грошима, якщо не до кінця розуміє перспективи проекту.
-Саудитихочуть 51%?
Вони розраховують на більшу частину в спільному підприємстві з “Антоновим”. Цей проект - реальний при певній рішучості з нашого боку.
- Мене вражає, що ДП “Антонов” містить 10 тисяч співробітників, не випускаючи вже кілька років літаки і займаючись лише ремонтом…
На підприємстві зайнято 2 тисячі основних працівників. Ще є фахівці в конструкторському бюро та авіакомпанії. Дійсно, два роки “Антонов” не випускає літаки. І це - не тільки вина підприємства. У всьому світі авіабудівники живуть в системі державного лобізму. Є така фраза - літаки продають президенти. Так було в СРСР, коли наші літаки купували всі країни Варшавського договору.
Я бачу різницю в сприйнятті цих питань на рівні керівництва “Антонова” і трудового колективу. Колектив розраховує, що літаки і далі продаватимуть президенти. А поки цього не відбулось, там готові отримувати зарплату просто за вихід на роботу і причетність до легендарної марки.
- Весь цей “комунізм”, я розумію, фінансує авіаційна компанія “Антонов”, створюючи умови для стабільного отримання зарплати всього колективу?
Для мене, як для керівника, це - гордіїв вузол, для колективу - ситуація комфорту. Спроби Концерну звузити зону комфорту викликають протестні настрої. Ми розуміємо важливість соціальних зобов’язань держави. Але усвідомлюємо і те, що ці гарантії не можуть бути безмежними. Вони повинні визначатися масштабами виробництва, в даному випадку - випущеними літаками.
Я бачу, як президент ДП “Антонов” Олександр Донець намагається змінювати свідомість трудового колективу, проводячи роз’яснювальну роботу і акцентуючи на створенні покрокового плану трансформації. Я дуже сподіваюся, що трудовий колектив буде правильно оцінювати нинішню складну ситуацію. Тоді ми знайдемо з неї вихід.
- Пройдемося по больових точках. Крейсер в Миколаєві. Скільки коштує його утримання за рік?
У 2012-13 рр. за договором з Міноборони на місяць оплачувалося 600 тисяч гривень. За сьогоднішніми цінами - близько 15 млн гривень на рік. Він же підключений до електроенергії, потрібно тримати живлення всіх систем. Однак у 2014 році Міноборони припинило оплату.
- Синдром відкладених рішень в чистому вигляді. Корабель стоїть біля причальної стінки 28 років. Гроші йдуть, при цьому…
Найгірше, що гроші не йдуть і корабель гниє. Але завод змушений все одно виділяти певні ресурси, підтримуючи не введені в експлуатацію, недобудований, небоеготовий корабель.
Було кілька варіантів постанов Уряду з цього крейсеру. Але жодне не прийнято. Все це - результат багаторівневої системи колективного прийняття рішень, коли міністр спорту або культури, наприклад, голосує за рішення по оборонці. Що стосується крейсера - держава повинна прийняти рішення по його майбутнє. Коли це майно стане операбельним, ми зможемо знайти рішення цієї проблеми.
- Ви восени його виставите на продаж?
Без рішення Уряду я можу тільки, як Дон Кіхот стрибнути на млин. Адже майно - державне. Тому має бути рішення Уряду, яке базується на запиті Міноборони, наприклад, як пропонує “Укроборонпром” - реалізувати його на зовнішньому ринку.
- У чому причина стагнації бронетанкових заводів?
Вони зав’язані на корпуси, які виробляє приватне підприємство в Лозовій. Там можуть поставляти максимум два корпуси в місяць і кілька комплектів для подальшого збирання. Це не дозволяє Концерну вчасно виконувати виробничі програми Міністерства оборони.
Рік тому для вирішення цієї проблеми ми підписали спільне з Міноборони рішення про притягнення в виробництво імпортної бронесталі, в тому числі фінської. У нас є всі необхідні підтвердження якості. Ми готові варити корпуси з цієї сталі, яку використовують світові виробники.
Але нам це забороняє 85-е військове представництво. Я переконаний в їх особистій заангажованості в тому, щоб фінська сталь не була задіяна у виробництві. Їх позиція поставила наші заводи на межу виживання і позбавила армію нових надійних машин.
Ми довго намагалися вирішити питання без публічного рівня. Але ситуація зайшла в глухий кут. Останній приклад - військова прийомка заявила про знаходження в фінської стали “смертельного” вмісту фосфору і сірки. Це була чергова причина не приймати корпусу з імпортної сталі. Виявилося, що в даних тієї експертизи військова прийомка неадекватно розставила коми, перекрутивши результати.
Потім вони заявили, що фінська компанія, яка постачає броню по всьому світу, привезла в Україну сміття. На це, я думаю, буде відповідна публічна реакція виробника по дипломатичних каналах.
- Що відбувається у нас зі снарядами? Голосно презентували, купили і відкрили виробничу лінію. Хоч один снаряд замовлений цієї лінії?
У заводу “Артем” замовлень Міноборони в частині снарядів немає.
- Тобто, лінію президент урочисто відкрив і вона стоїть. А навіщо будували?
Йдуть переговори з Міністерством оборони про ціну боєприпасу. Міноборони порівнює його вартість з гіпотетичною можливістю альтернативної закупівлі. Кажу “гіпотетичної”, оскільки з 2015 року ні в кого закупити не вдалося.
Всі країни-виробники нам відомі. Там є обмеження, напівофіційні, щодо поставок летального озброєння Україні. Це все можна, звичайно, купувати партизанськими стежками, на особистих відносинах і довірі. Але в невеликих кількостях.
Нам необхідно запускати в серію своє власне виробництво. Зазначу, що Міністерство оборони працює і з приватними виробниками в цьому напрямку.
- Вони замовляють у якихось приватних виробників?
Йде маркетингова робота з приватними виробниками, які декларують, що можуть виробляти снаряди.
- Тобто, ніхто не замовляє в Україні снаряди. І у випадку широкомасштабних бойових дій ми не зможемо швидко запустити це виробництво, оскільки воно не налагоджено.
Воно швидко не запускається… Це стосується не тільки снарядів, а в цілому боєприпасів.
- Це - наочний приклад. Багато говорилося про дефіцит снарядів 152-мм, особливо після вибухів складів. І у нас державний виробник не завантажений замовленнями. При цьому куплена лінія, з якої ніхто нічого не замовляє. Вражаюча ситуація…
Концерном проведена широка маркетингова робота по створенню боєприпасного виробництва. Наприклад, ми передали Міноборони пропозиції щодо тематики від 9 мм до 30 мм. Якщо будуть прийняті рішення, Концерн готовий включитися в процес.
Зі свого боку, в ініціативному порядку, а пізніше - згідно з рішенням РНБО ми провели маркетингову роботу зі світовими виробниками. Отримали пропозиції про можливості поставки обладнання для організації таких виробництв. Все це передано до Міністерства оборони та РНБО. Якщо будуть рішення, якщо під це будуть виділені певні бюджети, ми будемо готові розвивати процес.
- Як йде проект “Нептун”?
По “Нептуну” процес йде в штатному порядку. Все, як передбачено головним конструктором. Є певні технічні питання. Вони вирішуються. Проводимо випробування. Якщо буде, дасть Бог, достатнє фінансування, то в передбачені терміни вийдемо на серійне виробництво.
- Два-три роки, не менш, так?
Два роки, я думаю.
- Проект “Вільха” - це успіх? Він дійсно, як це рапортують, готовий до серійного виробництва?
“Вільха-Р” готова до серійного виробництва. “Вільха-М” ще випробовується.
- Скільки вартість буде однієї ракети в серійному виробництві? На світовому ринку вона коштує до $200 тисяч.
У нас буде дешевше. “Вільха” вже сьогодні має значний експортний потенціал. На всіх випробування присутні військові аташе дружніх країн. Вже є певне обговорення щодо перспективних постачання цих виробів.
https://milnavigator.com.ua/2019/06/27/%d0%bf%d1%80%d0%be-%d1%83%d1%81%d0%bf%d1%96%d1%85%d0%b8-%d0%b9-%d0%bd%d0%b5%d0%b2%d0%b4%d0%b0%d1%87%d1%96-%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%d0%be%d0%bd%d0%bf%d1%80%d0%be%d0%bc%d1%83-%d0%b2/?fbclid=IwAR2ZRkKp2o_q1KL9Nrkp2bRusHu2minQXQCRz10ez669dhQKiX-LrdFuIMI
Діалог з близькосхідними партнерами триває, хоча не так швидко, як ми розраховували. Проект зі спільного виробництва Ан-132 з Саудівською Аравією не перейшов в активну фазу, в тому числі через те, що наші партнери не продовжили його, а також через суперечності в концепті співпраці.
Крім того, не до кінця реалізовані правові механізми, які дозволять українському авіабудування створювати спільні підприємства. Адже рішення Камбіну про виділення цільових коштів не виконано. Крім того, не завершені складні процеси в області заміщення комплектуючих з РФ європейськими та американськими аналогами.
Часто ми неадекватно оцінюємо свої технологічні можливості. Вважаємо, що стоїмо мільярди, втрачаючи реальні можливості залучити мільйони.
Позиція, при якій одна сторона вимагає 51% в спільне підприємство, вкладаючи тільки інтелектуальну власність і виробничі можливості, може відштовхнути інвестора. Адже той не збирається ризикувати своїми грошима, якщо не до кінця розуміє перспективи проекту.
-Саудитихочуть 51%?
Вони розраховують на більшу частину в спільному підприємстві з “Антоновим”. Цей проект - реальний при певній рішучості з нашого боку.
- Мене вражає, що ДП “Антонов” містить 10 тисяч співробітників, не випускаючи вже кілька років літаки і займаючись лише ремонтом…
На підприємстві зайнято 2 тисячі основних працівників. Ще є фахівці в конструкторському бюро та авіакомпанії. Дійсно, два роки “Антонов” не випускає літаки. І це - не тільки вина підприємства. У всьому світі авіабудівники живуть в системі державного лобізму. Є така фраза - літаки продають президенти. Так було в СРСР, коли наші літаки купували всі країни Варшавського договору.
Я бачу різницю в сприйнятті цих питань на рівні керівництва “Антонова” і трудового колективу. Колектив розраховує, що літаки і далі продаватимуть президенти. А поки цього не відбулось, там готові отримувати зарплату просто за вихід на роботу і причетність до легендарної марки.
- Весь цей “комунізм”, я розумію, фінансує авіаційна компанія “Антонов”, створюючи умови для стабільного отримання зарплати всього колективу?
Для мене, як для керівника, це - гордіїв вузол, для колективу - ситуація комфорту. Спроби Концерну звузити зону комфорту викликають протестні настрої. Ми розуміємо важливість соціальних зобов’язань держави. Але усвідомлюємо і те, що ці гарантії не можуть бути безмежними. Вони повинні визначатися масштабами виробництва, в даному випадку - випущеними літаками.
Я бачу, як президент ДП “Антонов” Олександр Донець намагається змінювати свідомість трудового колективу, проводячи роз’яснювальну роботу і акцентуючи на створенні покрокового плану трансформації. Я дуже сподіваюся, що трудовий колектив буде правильно оцінювати нинішню складну ситуацію. Тоді ми знайдемо з неї вихід.
- Пройдемося по больових точках. Крейсер в Миколаєві. Скільки коштує його утримання за рік?
У 2012-13 рр. за договором з Міноборони на місяць оплачувалося 600 тисяч гривень. За сьогоднішніми цінами - близько 15 млн гривень на рік. Він же підключений до електроенергії, потрібно тримати живлення всіх систем. Однак у 2014 році Міноборони припинило оплату.
- Синдром відкладених рішень в чистому вигляді. Корабель стоїть біля причальної стінки 28 років. Гроші йдуть, при цьому…
Найгірше, що гроші не йдуть і корабель гниє. Але завод змушений все одно виділяти певні ресурси, підтримуючи не введені в експлуатацію, недобудований, небоеготовий корабель.
Було кілька варіантів постанов Уряду з цього крейсеру. Але жодне не прийнято. Все це - результат багаторівневої системи колективного прийняття рішень, коли міністр спорту або культури, наприклад, голосує за рішення по оборонці. Що стосується крейсера - держава повинна прийняти рішення по його майбутнє. Коли це майно стане операбельним, ми зможемо знайти рішення цієї проблеми.
- Ви восени його виставите на продаж?
Без рішення Уряду я можу тільки, як Дон Кіхот стрибнути на млин. Адже майно - державне. Тому має бути рішення Уряду, яке базується на запиті Міноборони, наприклад, як пропонує “Укроборонпром” - реалізувати його на зовнішньому ринку.
- У чому причина стагнації бронетанкових заводів?
Вони зав’язані на корпуси, які виробляє приватне підприємство в Лозовій. Там можуть поставляти максимум два корпуси в місяць і кілька комплектів для подальшого збирання. Це не дозволяє Концерну вчасно виконувати виробничі програми Міністерства оборони.
Рік тому для вирішення цієї проблеми ми підписали спільне з Міноборони рішення про притягнення в виробництво імпортної бронесталі, в тому числі фінської. У нас є всі необхідні підтвердження якості. Ми готові варити корпуси з цієї сталі, яку використовують світові виробники.
Але нам це забороняє 85-е військове представництво. Я переконаний в їх особистій заангажованості в тому, щоб фінська сталь не була задіяна у виробництві. Їх позиція поставила наші заводи на межу виживання і позбавила армію нових надійних машин.
Ми довго намагалися вирішити питання без публічного рівня. Але ситуація зайшла в глухий кут. Останній приклад - військова прийомка заявила про знаходження в фінської стали “смертельного” вмісту фосфору і сірки. Це була чергова причина не приймати корпусу з імпортної сталі. Виявилося, що в даних тієї експертизи військова прийомка неадекватно розставила коми, перекрутивши результати.
Потім вони заявили, що фінська компанія, яка постачає броню по всьому світу, привезла в Україну сміття. На це, я думаю, буде відповідна публічна реакція виробника по дипломатичних каналах.
- Що відбувається у нас зі снарядами? Голосно презентували, купили і відкрили виробничу лінію. Хоч один снаряд замовлений цієї лінії?
У заводу “Артем” замовлень Міноборони в частині снарядів немає.
- Тобто, лінію президент урочисто відкрив і вона стоїть. А навіщо будували?
Йдуть переговори з Міністерством оборони про ціну боєприпасу. Міноборони порівнює його вартість з гіпотетичною можливістю альтернативної закупівлі. Кажу “гіпотетичної”, оскільки з 2015 року ні в кого закупити не вдалося.
Всі країни-виробники нам відомі. Там є обмеження, напівофіційні, щодо поставок летального озброєння Україні. Це все можна, звичайно, купувати партизанськими стежками, на особистих відносинах і довірі. Але в невеликих кількостях.
Нам необхідно запускати в серію своє власне виробництво. Зазначу, що Міністерство оборони працює і з приватними виробниками в цьому напрямку.
- Вони замовляють у якихось приватних виробників?
Йде маркетингова робота з приватними виробниками, які декларують, що можуть виробляти снаряди.
- Тобто, ніхто не замовляє в Україні снаряди. І у випадку широкомасштабних бойових дій ми не зможемо швидко запустити це виробництво, оскільки воно не налагоджено.
Воно швидко не запускається… Це стосується не тільки снарядів, а в цілому боєприпасів.
- Це - наочний приклад. Багато говорилося про дефіцит снарядів 152-мм, особливо після вибухів складів. І у нас державний виробник не завантажений замовленнями. При цьому куплена лінія, з якої ніхто нічого не замовляє. Вражаюча ситуація…
Концерном проведена широка маркетингова робота по створенню боєприпасного виробництва. Наприклад, ми передали Міноборони пропозиції щодо тематики від 9 мм до 30 мм. Якщо будуть прийняті рішення, Концерн готовий включитися в процес.
Зі свого боку, в ініціативному порядку, а пізніше - згідно з рішенням РНБО ми провели маркетингову роботу зі світовими виробниками. Отримали пропозиції про можливості поставки обладнання для організації таких виробництв. Все це передано до Міністерства оборони та РНБО. Якщо будуть рішення, якщо під це будуть виділені певні бюджети, ми будемо готові розвивати процес.
- Як йде проект “Нептун”?
По “Нептуну” процес йде в штатному порядку. Все, як передбачено головним конструктором. Є певні технічні питання. Вони вирішуються. Проводимо випробування. Якщо буде, дасть Бог, достатнє фінансування, то в передбачені терміни вийдемо на серійне виробництво.
- Два-три роки, не менш, так?
Два роки, я думаю.
- Проект “Вільха” - це успіх? Він дійсно, як це рапортують, готовий до серійного виробництва?
“Вільха-Р” готова до серійного виробництва. “Вільха-М” ще випробовується.
- Скільки вартість буде однієї ракети в серійному виробництві? На світовому ринку вона коштує до $200 тисяч.
У нас буде дешевше. “Вільха” вже сьогодні має значний експортний потенціал. На всіх випробування присутні військові аташе дружніх країн. Вже є певне обговорення щодо перспективних постачання цих виробів.
https://milnavigator.com.ua/2019/06/27/%d0%bf%d1%80%d0%be-%d1%83%d1%81%d0%bf%d1%96%d1%85%d0%b8-%d0%b9-%d0%bd%d0%b5%d0%b2%d0%b4%d0%b0%d1%87%d1%96-%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%d0%be%d0%bd%d0%bf%d1%80%d0%be%d0%bc%d1%83-%d0%b2/?fbclid=IwAR2ZRkKp2o_q1KL9Nrkp2bRusHu2minQXQCRz10ez669dhQKiX-LrdFuIMI