Історія в метро, або Раша гудбай
Ще на підході до ескалатора на підйом помітив пару дівчат дуже незвичайної зовнішності, одяг також був незвичний. Одну з них встиг добре роздивитись, оскільки вона була розвернута спиною до напрямку руху на ескалаторі, обличчям до подруги, розмовляла з нею. Смаглява, красиве чорне волосся, в вухах незвичні великі сережки у формі обрисів Африки (які їй дуже пасують).
Так от, розмовляють вони з подругою, і ця смаглява красуня зустрічається поглядом з жіночкою передпенсійного віку, що стояла на пару сходинок нижче дівчат, попереду мене. Бачу в дівчини посмішку і чую:
- Italiano.
Певно, саме незвична мова і привернула увагу жіночки попереду.
Дівчина пояснила щось італійською, що вони журналісти.
У відповідь жінка вирішила продовжити діалог і питає дівчат російською:
- Нравится?
Мала на увазі, чи подобається їм тут. Вона повторила це кілька разів, але з виразу обличчя італійки було очевидно, що вона не розуміє. І тут (увага, справжня квінтесенція!), італійка відповідає:
- Українською?
Вочевидь, вона вивчала саме українську мову, і російською не розуміє.
Жіночка, мабуть, згадувала слово кілька секунд і сказала (з жахливим просто акцентом)
- Подобаетса?
Спитала, чи подобається журналісткам тут.
Італійка з властивими нації темпераментом, темпом і жвавою мімікою почала відповідати гарною (!) українською мовою:
- Так, подобається Київ, Україна.
Жіночка заметушилась, знову заговорила на радном язикє:
- Да, если бы ещё не война и не Майдан...
На щастя, ескалатор уже піднімав нас на гору, і середземноморська красуня, яка знову почула незрозумілу мову і збентежено намагалася зрозуміти зміст слів, встигла лише попрощатись:
- До побачення!
І пішла з подругою на один вихід, а вищезгадана панянка - на інший.
========
Так от, любі друзі, я до чого веду. До того, що із щемінням серця і гордістю чув, як італійка спілкується українською, і саме її вивчала, бо живе вона зараз саме тут.в Україні. Можливо, живе всього кілька місяців, тижнів чи днів. А оце, пробачте на слові, кацапське бидло (я тут маю на увазі всіх подібних до тої жінки персонажів), мешкає в моїй країні роками, і не знає мови моєї країни і не поважає її культуру й історію?
А ще, шановні, чи не помічали ви часом як в різних куточках всесвіту москалі абсолютно з баранячою впертістю намагаються донести до місцевих мешканців чи туристів з інших країн свою думку саме на вєліком і магучєм! І ще й думають, мабуть "Вот идиот, не понимает! Я же ему русским языком сказал!"? Як впертість перемішується в них з наївністю та свідомою чи навіть несвідомою зневагою до всіх інших? Це як в тому анекдоті... Хоча зовсім не смішно. Алкашня і бидло, що вважають себе мешканцями імперії на вершині світу!
Завжди намагаюся бути об'єктивним, тому й тут для повноти картини хочу зауважити, що в мене є російськомовні друзів, навіть мешканці РФ, які чудово розуміють українську, навіть пробують нею писати/говорити. І з ними я без проблем перейду на російську, оскільки вони поважають мою мову, то і я поважаю їхню!
Навіть під час мого недавнього відвідування Луганська в поштовому відділенні дівчина, що там працює, намагалася відповідати мені українською, хоч помітно було, як їй це складно. Але я так само не можу і передати, наскільки приємно мені було чути і бачити ці спроби. А вже за 5 хвилин мені збиралася розбити голову зграя місцевого бидла за те, що я фотографував їхнє місто, щоб потім (!) "спалити". Бо я ж бандерівець, трясця їхній матері!
На добраніч, любі бандерівці!
Слава Україні!
Так от, розмовляють вони з подругою, і ця смаглява красуня зустрічається поглядом з жіночкою передпенсійного віку, що стояла на пару сходинок нижче дівчат, попереду мене. Бачу в дівчини посмішку і чую:
- Italiano.
Певно, саме незвична мова і привернула увагу жіночки попереду.
Дівчина пояснила щось італійською, що вони журналісти.
У відповідь жінка вирішила продовжити діалог і питає дівчат російською:
- Нравится?
Мала на увазі, чи подобається їм тут. Вона повторила це кілька разів, але з виразу обличчя італійки було очевидно, що вона не розуміє. І тут (увага, справжня квінтесенція!), італійка відповідає:
- Українською?
Вочевидь, вона вивчала саме українську мову, і російською не розуміє.
Жіночка, мабуть, згадувала слово кілька секунд і сказала (з жахливим просто акцентом)
- Подобаетса?
Спитала, чи подобається журналісткам тут.
Італійка з властивими нації темпераментом, темпом і жвавою мімікою почала відповідати гарною (!) українською мовою:
- Так, подобається Київ, Україна.
Жіночка заметушилась, знову заговорила на радном язикє:
- Да, если бы ещё не война и не Майдан...
На щастя, ескалатор уже піднімав нас на гору, і середземноморська красуня, яка знову почула незрозумілу мову і збентежено намагалася зрозуміти зміст слів, встигла лише попрощатись:
- До побачення!
І пішла з подругою на один вихід, а вищезгадана панянка - на інший.
========
Так от, любі друзі, я до чого веду. До того, що із щемінням серця і гордістю чув, як італійка спілкується українською, і саме її вивчала, бо живе вона зараз саме тут.в Україні. Можливо, живе всього кілька місяців, тижнів чи днів. А оце, пробачте на слові, кацапське бидло (я тут маю на увазі всіх подібних до тої жінки персонажів), мешкає в моїй країні роками, і не знає мови моєї країни і не поважає її культуру й історію?
А ще, шановні, чи не помічали ви часом як в різних куточках всесвіту москалі абсолютно з баранячою впертістю намагаються донести до місцевих мешканців чи туристів з інших країн свою думку саме на вєліком і магучєм! І ще й думають, мабуть "Вот идиот, не понимает! Я же ему русским языком сказал!"? Як впертість перемішується в них з наївністю та свідомою чи навіть несвідомою зневагою до всіх інших? Це як в тому анекдоті... Хоча зовсім не смішно. Алкашня і бидло, що вважають себе мешканцями імперії на вершині світу!
Завжди намагаюся бути об'єктивним, тому й тут для повноти картини хочу зауважити, що в мене є російськомовні друзів, навіть мешканці РФ, які чудово розуміють українську, навіть пробують нею писати/говорити. І з ними я без проблем перейду на російську, оскільки вони поважають мою мову, то і я поважаю їхню!
Навіть під час мого недавнього відвідування Луганська в поштовому відділенні дівчина, що там працює, намагалася відповідати мені українською, хоч помітно було, як їй це складно. Але я так само не можу і передати, наскільки приємно мені було чути і бачити ці спроби. А вже за 5 хвилин мені збиралася розбити голову зграя місцевого бидла за те, що я фотографував їхнє місто, щоб потім (!) "спалити". Бо я ж бандерівець, трясця їхній матері!
На добраніч, любі бандерівці!
Слава Україні!