Перше соло
Я не знаю, чи стане сьогоднішній день особливим в рамках особистої історії моєї доньки, але мені б хотілося його запам’ятати.
Я знала, що мала піде в спорт в будь-якому випадку. І мною аж ніяк не керували амбіції. Будь-який розумний спорт це перш за все дисципліна. Мене в дитинстві цього чарівного слова не навчили, і тому я «стандартно відігралась» на своїй дочці.
Коли прийшов час (нам було 3 роки) ми обрали те, що було поруч - спортивна гімнастика.
Єдина державна програма, гарні тренери. Та за два роки нічого окрім «мама я не піду» і постійного зриву дисципліни на тренуванні, ми не отримували… Мене це не сильно хвилювало, бо ж віддавати дитину у справжній великий спорт, я не збиралась. Головне, що ми стабільно ходили і займались спортом.
В кінці минулого навчального року в садочку Славка грала метелика. Їм поставили легкий повітряний танок, який опісля мала танцювали все літо будь-де, де тільки можна було. І тоді було прийнято рішення, яке особисто мені далося важко. У вересні ми перевели доньку в одну з приватних балетних шкіл.
Спочатку мене вразило зникнення «мама я не піду». Трошки пізніше, ми поїхали за компанію в Одесу - подивитися на конкурс в якому приймали участь дівчатка з нашої школи. Там мене чекав другий сюрприз. Славка ревіла в два струмочка, бо її не випустили на сцену і не дали медальку.
По поверненню ми почали ставити соло-танець.
4 місяці занять (з вересня по грудень) я чула, що Славка старається і все досить добре. І чесно, за два роки спортивної гімнастики, після котрої ми прийшли в балет, ніби нікуди й не ходили, мені дуже погано вірилось, що все дійсно так добре. Особливо в рамках того, що мала в мене мега-активна. Та потім був відкритий урок і я здивувалась втретє.
Опісля свят, нам запропонували вийти з соло на конкурс. Це був Міжнародний фестиваль мистецтв «Столиця запрошує» (http://www.stolucya-fest.com/). Ми мали вийти на велику сцену вперше. І нашим завданням було не злякатися і станцювати.
Сьогоднішній день почався легким хаосом, вівсяною кашею і лаком для волосся з блискітками.
Я не будувала повітряних замків і була готова до всього, крім призового місця…
Тим паче, серед конкурсантів, вона займалась балетом менше за всіх.
Славка вийшла на сцену з яскравою посмішкою і гарною поставою.
Безумовно десь вона не дотягувала програму, але як сяяли її очі.
(я обов’язково викладу оброблені фото трошки пізніше).
Коли на нагороджені її ім’я прозвучало передостаннім, мені навернулись сльози.
Медалька з другим місцем, на першому ж виступі, була шоком для всіх. І мені потрібен був час аби прийти до тями.
Славка раділа і не розуміла, чому плачуть дівчата, яким дістались тільки дипломи.
Мені подруга по телефону сказала «як почнеш так і буде». І я не знаю чи це везіння, чи покликання, чи сяючі очі. І я не знаю, чи вийде з неї великої балерини… Але сьогодні чудовий день. І сьогодні моя донька найбільша переможниця в моїх очах.
Я знала, що мала піде в спорт в будь-якому випадку. І мною аж ніяк не керували амбіції. Будь-який розумний спорт це перш за все дисципліна. Мене в дитинстві цього чарівного слова не навчили, і тому я «стандартно відігралась» на своїй дочці.
Коли прийшов час (нам було 3 роки) ми обрали те, що було поруч - спортивна гімнастика.
Єдина державна програма, гарні тренери. Та за два роки нічого окрім «мама я не піду» і постійного зриву дисципліни на тренуванні, ми не отримували… Мене це не сильно хвилювало, бо ж віддавати дитину у справжній великий спорт, я не збиралась. Головне, що ми стабільно ходили і займались спортом.
В кінці минулого навчального року в садочку Славка грала метелика. Їм поставили легкий повітряний танок, який опісля мала танцювали все літо будь-де, де тільки можна було. І тоді було прийнято рішення, яке особисто мені далося важко. У вересні ми перевели доньку в одну з приватних балетних шкіл.
Спочатку мене вразило зникнення «мама я не піду». Трошки пізніше, ми поїхали за компанію в Одесу - подивитися на конкурс в якому приймали участь дівчатка з нашої школи. Там мене чекав другий сюрприз. Славка ревіла в два струмочка, бо її не випустили на сцену і не дали медальку.
По поверненню ми почали ставити соло-танець.
4 місяці занять (з вересня по грудень) я чула, що Славка старається і все досить добре. І чесно, за два роки спортивної гімнастики, після котрої ми прийшли в балет, ніби нікуди й не ходили, мені дуже погано вірилось, що все дійсно так добре. Особливо в рамках того, що мала в мене мега-активна. Та потім був відкритий урок і я здивувалась втретє.
Опісля свят, нам запропонували вийти з соло на конкурс. Це був Міжнародний фестиваль мистецтв «Столиця запрошує» (http://www.stolucya-fest.com/). Ми мали вийти на велику сцену вперше. І нашим завданням було не злякатися і станцювати.
Сьогоднішній день почався легким хаосом, вівсяною кашею і лаком для волосся з блискітками.
Я не будувала повітряних замків і була готова до всього, крім призового місця…
Тим паче, серед конкурсантів, вона займалась балетом менше за всіх.
Славка вийшла на сцену з яскравою посмішкою і гарною поставою.
Безумовно десь вона не дотягувала програму, але як сяяли її очі.
(я обов’язково викладу оброблені фото трошки пізніше).
Коли на нагороджені її ім’я прозвучало передостаннім, мені навернулись сльози.
Медалька з другим місцем, на першому ж виступі, була шоком для всіх. І мені потрібен був час аби прийти до тями.
Славка раділа і не розуміла, чому плачуть дівчата, яким дістались тільки дипломи.
Мені подруга по телефону сказала «як почнеш так і буде». І я не знаю чи це везіння, чи покликання, чи сяючі очі. І я не знаю, чи вийде з неї великої балерини… Але сьогодні чудовий день. І сьогодні моя донька найбільша переможниця в моїх очах.