Бас
не дають мені спокою вар'яцькі задумки.
цього разу - бас.
напівакустичний (з товстим пустотілим корпусом) - але це лиш наслідок безладовості.
а безладовість - також не просто так. власне взаємодія струн з накладкою безладового грифа - найцікавіша річ в плані просторової, об'ємної акустики.
розтлумачу докладніше: струна насправді коливається дуже хитро. окрім вертикальних коливань, які знімаються всіма масовими видами електромагнітних і п'єзоелектричних звукознімачів, струна здійснює також горизонтальні, клугові, еліптичні коливання. а враховуючи різну просторову насиченість обертонами, а аткож їхні фазові співвідношення (в кожній з плоских проекцій об'ємного коливання струни співвідношення обертонів різне, як і фазові зсуви між ними, а надто в безладових інструментах, все через оту взаємодію з пальцем і накладкою грифа) - в результаті формуються різні фігури лісажу (http://ru.wikipedia.org/wiki/Фигуры_Лиссажу)
отож, зацікавило - а як би то об'ємне коливання зняти? (тобто перетворити в електричний сигнал)
перерив безліч патентів - цим вже займалося немало умних лобів. для реалізації цієї ідеї юзали як правило електромагнітні звукознімачі, із взяємоортогональними магнітопроводами (зорієнтовані один відносно іншого під прямим кутом), які таким чином знімають дві ортогональні проекції коливання струни. ідея добра, але реалізувати надто складно. у звичайному гітарному звукознімачі одна котушка (намотана тонюсіньким, як волосок, дротом) на всі струни (грубо кажучи), а тут треба мотати по дві мініатюрні котушечки під кожну струну. в домашніх умовах то малореально...
далі. оті всі умні таваріщі далі беруть отих два знятих просторових сигнали від кожної струни і сумують їх, попередньо пропустивши один з них через фазокрут з фазовим зсувом 90 градусів у всьому (!!!) акустичному (бас-гітарному) діапазоні.. хм, по-перше, схемотехнічна реалізація такого фазокрута - нехила задачка (хто електронник - мене зрозуміє ;)) по-друге, ніколи в світі проским (одновимірним) сигналом не можна передати інформацію про об'ємне (двовимірне) коливання струни (звичайно, без всяких там спектро-зсуваючих збочень - то парафія радійовців, але ніяк не акустиків).
отож, сам звукознімач вирішено робити п'єзоелектричний. під кожною струною окрема підставочка (з темних твердих порід дерева) з двома п'єзоскришталиками (виколупаними зі звичайного п'єзодавача для акустичних гітар), навантаження на які розподіляється спеціальної форми кісточкою (поріжком, випиляним з кістки, це ніби "тру" рахується, правда не слонової а коров'ячої ))) таким чином, щоб навантаження від струни передавалося на кришталики порівно і ортогонально. у двох напрямках, нахилених під кутом 45 градусів до корпусу інструмента (оскільки струна на підставці давить ортогонально до площини корпуса).
ось, нашкрабав для кращого розуміння:
1 - власне струна
2 - підставка - під кожну струну окрема, щоб регулювати мензуру. нічим до корпусу не приклеюється, тримається за рахунок притискання струни.
3 - кісточка.
4 - п'єзокришталики, затягнуті в термокембрики (більше для конструктивної цілісності ніж для електричної ізоляції)
отже, з малюнку видно що вектор тиску струни на підставку F розкладається на два вектори сил Fr i Fl, які давлять на п'єзокришталики, і при коливаннях струни змінюються пропорційно ортогональним (тобто взаємонезалежним) проекціям цього об'ємного коливання.
отож, від кожної струни маємо по два електричних сигнали від п'єзокришталиків. їх треба буферизувати, це зроблено з допомогою підсилювальних каскадів на спарених польових транзисторах КПС104. в навантаженні кожного каскаду - потенціометр - регулятор вих. рівня каскаду для вирівнювання всіх сигналів (вони можуть бути досить різні за рахунок неідеального конструктивного виконання самих кришталиків, підставочок, кісточок і т.д.)
далі - треба змікшувати всі "ліві" і всі "праві" сигнали від струн. для того в "машинному відділенні" баса паяється платка з вхідними буферами (щоб запобігти електричному взаємопрониканню між каналами), матрицею резисторів (яка власне мікшує всі "ліві" і всі "праві" сигнали), і вихідними буферами (щоб запобігти негативним впливам паразитних розподілених параметрів кабеля, по якому ті всі сигнали подаватимуться далі, до апаратури обробки і формування звуку).
і от, підключивши обидва сигнали до входів мікшерного пульта (http://lubomyr.livejournal.com/5181.html) і розвівши панораму якнайширше - балдю від об'ємного звучання інструмента )))))))
звучить подібно до хоруса - воно і зрозуміло, хорус як такий також бере вхідний сигнал, динамічно соває його по фазі, а тоді змішує цей спотворений сигнал з вхідним чистим. тобто хорус як ефект - се суміш одного і того ж сигналу (з тими самими обертонами) але з "плаваючою" фазою.
отже, у випадку цього баса вийшло щось подібне до звучання хоруса, але цікавіше (є різниця в обертонах двох сигналів, а не тільки і фазі), і найголовніше - це є абсолютно живий, природний звук, а не цифровий електронний ефект! )))))))
але то ше не всьо ;)
чули про так звані гітарні (басові) міді-інтерфейси?
отож, користуючись нагодою отримання окремого сигналу від кожної струни (просумувавши "лівий"+"правий" сигнали струни) виводимо їх ще по чотирох дротах і вмикаємо в Роландівський міді-інтерфейс GI-20 (http://www.roland.com/products/en/GI-20/)
ту штуковину в свою чергу підключаємо до якого завгодно синтезатора чи семплера - і бас звучить як саксофон, як оргАн, як бубен, або навіть як "хор монгольських міліціонерів" ((с)Сергій Жадан) - то не жарт, я саме якраз був нарив такий синтезаторний звук, ніби людським голосом шось белькоче, правда не по-нашому )))))))
а можна і так щоб кожна струна мала свій голос - таких пантів там просто безліч, ще сам у всьому не розібрався...
ну і накінець: через отакийво пекельний роз'єм до баса підключається не менш пекельний багатожильний дріт (бо то ж треба живлення для польовичків і операційників двохпорярне + два стереоканали + чотири сигнали від струн + ще регулятори і кніпочки для роботи з міді-інтерфейсом (ше не змонтовані) + ше плануєцця врізати зичайний електромагнітний звукознімач, словом, треба цілий жмут дротів):
не страшно? ;)
цього разу - бас.
напівакустичний (з товстим пустотілим корпусом) - але це лиш наслідок безладовості.
а безладовість - також не просто так. власне взаємодія струн з накладкою безладового грифа - найцікавіша річ в плані просторової, об'ємної акустики.
розтлумачу докладніше: струна насправді коливається дуже хитро. окрім вертикальних коливань, які знімаються всіма масовими видами електромагнітних і п'єзоелектричних звукознімачів, струна здійснює також горизонтальні, клугові, еліптичні коливання. а враховуючи різну просторову насиченість обертонами, а аткож їхні фазові співвідношення (в кожній з плоских проекцій об'ємного коливання струни співвідношення обертонів різне, як і фазові зсуви між ними, а надто в безладових інструментах, все через оту взаємодію з пальцем і накладкою грифа) - в результаті формуються різні фігури лісажу (http://ru.wikipedia.org/wiki/Фигуры_Лиссажу)
отож, зацікавило - а як би то об'ємне коливання зняти? (тобто перетворити в електричний сигнал)
перерив безліч патентів - цим вже займалося немало умних лобів. для реалізації цієї ідеї юзали як правило електромагнітні звукознімачі, із взяємоортогональними магнітопроводами (зорієнтовані один відносно іншого під прямим кутом), які таким чином знімають дві ортогональні проекції коливання струни. ідея добра, але реалізувати надто складно. у звичайному гітарному звукознімачі одна котушка (намотана тонюсіньким, як волосок, дротом) на всі струни (грубо кажучи), а тут треба мотати по дві мініатюрні котушечки під кожну струну. в домашніх умовах то малореально...
далі. оті всі умні таваріщі далі беруть отих два знятих просторових сигнали від кожної струни і сумують їх, попередньо пропустивши один з них через фазокрут з фазовим зсувом 90 градусів у всьому (!!!) акустичному (бас-гітарному) діапазоні.. хм, по-перше, схемотехнічна реалізація такого фазокрута - нехила задачка (хто електронник - мене зрозуміє ;)) по-друге, ніколи в світі проским (одновимірним) сигналом не можна передати інформацію про об'ємне (двовимірне) коливання струни (звичайно, без всяких там спектро-зсуваючих збочень - то парафія радійовців, але ніяк не акустиків).
отож, сам звукознімач вирішено робити п'єзоелектричний. під кожною струною окрема підставочка (з темних твердих порід дерева) з двома п'єзоскришталиками (виколупаними зі звичайного п'єзодавача для акустичних гітар), навантаження на які розподіляється спеціальної форми кісточкою (поріжком, випиляним з кістки, це ніби "тру" рахується, правда не слонової а коров'ячої ))) таким чином, щоб навантаження від струни передавалося на кришталики порівно і ортогонально. у двох напрямках, нахилених під кутом 45 градусів до корпусу інструмента (оскільки струна на підставці давить ортогонально до площини корпуса).
ось, нашкрабав для кращого розуміння:
1 - власне струна
2 - підставка - під кожну струну окрема, щоб регулювати мензуру. нічим до корпусу не приклеюється, тримається за рахунок притискання струни.
3 - кісточка.
4 - п'єзокришталики, затягнуті в термокембрики (більше для конструктивної цілісності ніж для електричної ізоляції)
отже, з малюнку видно що вектор тиску струни на підставку F розкладається на два вектори сил Fr i Fl, які давлять на п'єзокришталики, і при коливаннях струни змінюються пропорційно ортогональним (тобто взаємонезалежним) проекціям цього об'ємного коливання.
отож, від кожної струни маємо по два електричних сигнали від п'єзокришталиків. їх треба буферизувати, це зроблено з допомогою підсилювальних каскадів на спарених польових транзисторах КПС104. в навантаженні кожного каскаду - потенціометр - регулятор вих. рівня каскаду для вирівнювання всіх сигналів (вони можуть бути досить різні за рахунок неідеального конструктивного виконання самих кришталиків, підставочок, кісточок і т.д.)
далі - треба змікшувати всі "ліві" і всі "праві" сигнали від струн. для того в "машинному відділенні" баса паяється платка з вхідними буферами (щоб запобігти електричному взаємопрониканню між каналами), матрицею резисторів (яка власне мікшує всі "ліві" і всі "праві" сигнали), і вихідними буферами (щоб запобігти негативним впливам паразитних розподілених параметрів кабеля, по якому ті всі сигнали подаватимуться далі, до апаратури обробки і формування звуку).
і от, підключивши обидва сигнали до входів мікшерного пульта (http://lubomyr.livejournal.com/5181.html) і розвівши панораму якнайширше - балдю від об'ємного звучання інструмента )))))))
звучить подібно до хоруса - воно і зрозуміло, хорус як такий також бере вхідний сигнал, динамічно соває його по фазі, а тоді змішує цей спотворений сигнал з вхідним чистим. тобто хорус як ефект - се суміш одного і того ж сигналу (з тими самими обертонами) але з "плаваючою" фазою.
отже, у випадку цього баса вийшло щось подібне до звучання хоруса, але цікавіше (є різниця в обертонах двох сигналів, а не тільки і фазі), і найголовніше - це є абсолютно живий, природний звук, а не цифровий електронний ефект! )))))))
але то ше не всьо ;)
чули про так звані гітарні (басові) міді-інтерфейси?
отож, користуючись нагодою отримання окремого сигналу від кожної струни (просумувавши "лівий"+"правий" сигнали струни) виводимо їх ще по чотирох дротах і вмикаємо в Роландівський міді-інтерфейс GI-20 (http://www.roland.com/products/en/GI-20/)
ту штуковину в свою чергу підключаємо до якого завгодно синтезатора чи семплера - і бас звучить як саксофон, як оргАн, як бубен, або навіть як "хор монгольських міліціонерів" ((с)Сергій Жадан) - то не жарт, я саме якраз був нарив такий синтезаторний звук, ніби людським голосом шось белькоче, правда не по-нашому )))))))
а можна і так щоб кожна струна мала свій голос - таких пантів там просто безліч, ще сам у всьому не розібрався...
ну і накінець: через отакийво пекельний роз'єм до баса підключається не менш пекельний багатожильний дріт (бо то ж треба живлення для польовичків і операційників двохпорярне + два стереоканали + чотири сигнали від струн + ще регулятори і кніпочки для роботи з міді-інтерфейсом (ше не змонтовані) + ше плануєцця врізати зичайний електромагнітний звукознімач, словом, треба цілий жмут дротів):
не страшно? ;)