Синевир
було це рік тому. написаний текст вже файно вилежався, відстоявся, і, я так гадаю, вже готовий до публікації :)
Ідея марштуру виникла з попередньої покотеньки роверістів-бескидців, описаної тут: http://forum.beskyd.lviv.ua/viewtopic.php?t=69
Було нас двоє: я і мій вірний колєґа Ровер, тому що всі решта - хто зґедзився (тобто обіцяв, а тоді відмовився), а кого я сам відмовив через технічний стан ровера і т. ін. Мукачівська лємпотричка в суботу зранку доставила нас з Ровером (за якого, як і належиться, заплатив півціни) до Скотарського, звідки і почалася подорож.
Перший перевал (на межі Воловецького та Міжгірського районів) дався легко, можливо тому що невисокий, а можливо й тому шо то ше ранок, я якраз встиг прокинутися і вже крутив на повну силу. З перевалу втиснув 60км/год - класно, до самого міжгір'я підтримував стабільних 30~40км/год, середня швидкість від початку подорожі - 20 з копійками км/год - ше так скоро ніколи не їздив . Класна погода, вітер боковий (але на такий шо хитає, а лише приємно обвіває), і, здається, навіть трішки попутний. В Міжгір'ї мінімально перекусив морозивом, підкупив ше продуктів і рушив на наступний перевал.
Виявилося важкувато, впав на березі потічка, нарешті поснідав, похлюпався трохи, і рушив далі. На перевал виїжджав так: передня зірочка найменша, задня - найбільша, інакше не годен. Майже на вершині перевалу відвалилася приклеєна ручка правої манетки (від чого мене і застерігав ВелоМакс при купівлі б/у клеєної манетки, а я не послухав), довелося до кінця походу користуватись лише передньою перекидкою, лиш час він часу ззаду ланц перекидати в залежності від характеру дороги. Зато тепер замутив так, шо хрін відвалиться! (ну люблю я кустарити, і нема на то ради! :)) З перевалу я ніц не крутив, бо Ровер сам котився 60км/год. Поволі докотився до Синевирської Поляни, трохи вище (по течії) знов впав перепочити, бо вже таки змучився.
До озера добрався рівно в п'ятій дня (дав був дядькові дві гривні, але, видно, в горах люди менш зіпсуті "цивілізацією", і дядько, розговорившись, а може й пошкодувавши мене (не знаю, правда, за шо ), віддав гроші назад), посидів - пофоткав - подзвонив колєґам (шоб їх давила українська національна тварюка!) - об'їхав навколо озера - тай десь біля шостої покотився вниз.
На дорозі (відразу біля повороту на озеро) є такий собі "кафе-бар", от я і спокусився, замовив собі борщу, бульби печеної зі шкварками і бриндзою (бриндза, правда, з коров'ячого молока, але тим не менше - бриндза )... Вже вкотре переконуюся, що шоби мати силу кудись перти - треба всього-навсього ДОБРЕ ПОЖЕРТИ (всякі так канапки - снікерси не рулять). Якістю обслуговування і якістю самої їжі (і кількістю також) я більш ніж задоволений.
Поволі докотився до села Слобода, де мав намір шукати ночівлі. Потинявся - попитався, порадили йти дорогою вверх - "онде під самов хащов", там нібито люди живуть, що можуть взяти на ніч. Отже, ломлюся вверх, призахідне сонце кидає довжелезну тінь моєї згорбленої фігури з Ровером, і чим вище я піднімаються, тим стає очевидніше - ніфіґа я падати спати зараз не буду! Я ломлюся вперед - до Свічі! Натхнення додають побачені справа Грофа, а тоді Яйко, до підніжжя якого я буду зараз спускатися. Фоткаю Яйко, закривавлине західними променями, ще якусь гору (здається, то Молода).
Справа в тому шо тими низами я колись бродив, і перспектива пройти тудою ще раз додає снаги. Дорога-і-потік (два в одному) - для мене не новина, без проблем зкочуюся звором і знаходжу насип вузькоколійки. Харить правда час від часу переносити Ровера через буреломи, але то не вперше, тим більше, ловлю себе на тому, шо мені не важко таскати Ровера на горбі (на відміну від Азимута, хоча переднє кулко (разом з гальмом) в мене ще Азимутівське ). Так само кількаразове перетягування Ровера через Свічу по імпровізованому природою (чи то лісорубами?) містку у вигляді поваленої смереки вимагає прецизійної точності рухів (ой як не хочеться в річку впасти!), і не викликає позитивних емоцій.
Смеркає, фотографую останнє західне сяйво. За 100 метрів впізнаю будівлю вузькоколійної станції "Свіча", якої далі вже є відносно добра ґрунтова дорога, по якій їздить вже не тільки гусенична техніка, а й вантажівки-лісовози, тобто їхати куди приємніше... Вже зовсім смеркло, але на заході (майже там, куди я рухаюся) просто разить очі Венера, взагалі на небосхилі вражаюча кількість зірок, які світять вражаюче яскраво і різнокольорово... Зупиняюсь, вимикаю ліхтар і довго милуюся... Кочуся поволі (10 - 12 км/год), швидше незручно - на ямах і камінцях ґоцає, а стояти на педалях весь час важко - змучився... Так докочую до вузлової станції вузькоколійки (на мапі "Бескид", але місцеві називають її "Мельдунок"), далі дорога ще краща, бо тут їздять вже не тільки вантажівки, але й машини типу "Бобіків" і "Уазіків".
Котячись, впізнаю місця, де колись форсували весняну повноводу крижану Свічу, кудою лізли на Яйко, кудою просто блукали в пошуках грибів, звірів, старих австрійських деталей вузькоколійки, словом, багато різних позитивних спогадів... З такими думками прикочуюся в Мислівку, падаю біля траси, роблю маленький перекус (доречі, перший після доброї хавки біля Синевира, от що означає добре пожерти!), чіпляю на броцак червону блимавку і вйо на Долину. Не скоро (20~25км/год), але впевнено котячись, в 00.10 докочую до Долини... мій чудо-велокомп (який, доречі, ні разу за весь похід не глюкнув (він же у мене самопальний, він любить всякі штуки витворяти!)) показує 107 км, середня швидкість 12 з копійками км/год... випрошую в касирки окропу на чай, кимарю до ранку, в 7.40 дизель везе нас з Ровером до Стрия.
В Стрию виявляється, найближча лємпотричка на Львів за 2.5 години (то було десь перед 9-тою), я, не довго думаючи, вискакую на Ровера і пру на Львів... Але дошкуляє зустрічний і трохи боковий вітер, часами було важко підтримувати 20км/год, тай дурі вже стільки нема. Зупиняюся в Пісочній, сяк-так снідаю, відпочиваю, пру далі на Миколаїв. Вітер дужчає, пру ~15км/год, допераю нарешті до Миколаєва, всьо, далі їхати забив, чекаю на Трускавецьку лємпотричку, яка благополучно доставляє нас з Ровером до Лємберґа...
відгуки вищезгаданих роверістів-бескидців отут: http://forum.beskyd.lviv.ua/viewtopic.php?t=76
Ідея марштуру виникла з попередньої покотеньки роверістів-бескидців, описаної тут: http://forum.beskyd.lviv.ua/viewtopic.php?t=69
Було нас двоє: я і мій вірний колєґа Ровер, тому що всі решта - хто зґедзився (тобто обіцяв, а тоді відмовився), а кого я сам відмовив через технічний стан ровера і т. ін. Мукачівська лємпотричка в суботу зранку доставила нас з Ровером (за якого, як і належиться, заплатив півціни) до Скотарського, звідки і почалася подорож.
Перший перевал (на межі Воловецького та Міжгірського районів) дався легко, можливо тому що невисокий, а можливо й тому шо то ше ранок, я якраз встиг прокинутися і вже крутив на повну силу. З перевалу втиснув 60км/год - класно, до самого міжгір'я підтримував стабільних 30~40км/год, середня швидкість від початку подорожі - 20 з копійками км/год - ше так скоро ніколи не їздив . Класна погода, вітер боковий (але на такий шо хитає, а лише приємно обвіває), і, здається, навіть трішки попутний. В Міжгір'ї мінімально перекусив морозивом, підкупив ше продуктів і рушив на наступний перевал.
Виявилося важкувато, впав на березі потічка, нарешті поснідав, похлюпався трохи, і рушив далі. На перевал виїжджав так: передня зірочка найменша, задня - найбільша, інакше не годен. Майже на вершині перевалу відвалилася приклеєна ручка правої манетки (від чого мене і застерігав ВелоМакс при купівлі б/у клеєної манетки, а я не послухав), довелося до кінця походу користуватись лише передньою перекидкою, лиш час він часу ззаду ланц перекидати в залежності від характеру дороги. Зато тепер замутив так, шо хрін відвалиться! (ну люблю я кустарити, і нема на то ради! :)) З перевалу я ніц не крутив, бо Ровер сам котився 60км/год. Поволі докотився до Синевирської Поляни, трохи вище (по течії) знов впав перепочити, бо вже таки змучився.
До озера добрався рівно в п'ятій дня (дав був дядькові дві гривні, але, видно, в горах люди менш зіпсуті "цивілізацією", і дядько, розговорившись, а може й пошкодувавши мене (не знаю, правда, за шо ), віддав гроші назад), посидів - пофоткав - подзвонив колєґам (шоб їх давила українська національна тварюка!) - об'їхав навколо озера - тай десь біля шостої покотився вниз.
На дорозі (відразу біля повороту на озеро) є такий собі "кафе-бар", от я і спокусився, замовив собі борщу, бульби печеної зі шкварками і бриндзою (бриндза, правда, з коров'ячого молока, але тим не менше - бриндза )... Вже вкотре переконуюся, що шоби мати силу кудись перти - треба всього-навсього ДОБРЕ ПОЖЕРТИ (всякі так канапки - снікерси не рулять). Якістю обслуговування і якістю самої їжі (і кількістю також) я більш ніж задоволений.
Поволі докотився до села Слобода, де мав намір шукати ночівлі. Потинявся - попитався, порадили йти дорогою вверх - "онде під самов хащов", там нібито люди живуть, що можуть взяти на ніч. Отже, ломлюся вверх, призахідне сонце кидає довжелезну тінь моєї згорбленої фігури з Ровером, і чим вище я піднімаються, тим стає очевидніше - ніфіґа я падати спати зараз не буду! Я ломлюся вперед - до Свічі! Натхнення додають побачені справа Грофа, а тоді Яйко, до підніжжя якого я буду зараз спускатися. Фоткаю Яйко, закривавлине західними променями, ще якусь гору (здається, то Молода).
Справа в тому шо тими низами я колись бродив, і перспектива пройти тудою ще раз додає снаги. Дорога-і-потік (два в одному) - для мене не новина, без проблем зкочуюся звором і знаходжу насип вузькоколійки. Харить правда час від часу переносити Ровера через буреломи, але то не вперше, тим більше, ловлю себе на тому, шо мені не важко таскати Ровера на горбі (на відміну від Азимута, хоча переднє кулко (разом з гальмом) в мене ще Азимутівське ). Так само кількаразове перетягування Ровера через Свічу по імпровізованому природою (чи то лісорубами?) містку у вигляді поваленої смереки вимагає прецизійної точності рухів (ой як не хочеться в річку впасти!), і не викликає позитивних емоцій.
Смеркає, фотографую останнє західне сяйво. За 100 метрів впізнаю будівлю вузькоколійної станції "Свіча", якої далі вже є відносно добра ґрунтова дорога, по якій їздить вже не тільки гусенична техніка, а й вантажівки-лісовози, тобто їхати куди приємніше... Вже зовсім смеркло, але на заході (майже там, куди я рухаюся) просто разить очі Венера, взагалі на небосхилі вражаюча кількість зірок, які світять вражаюче яскраво і різнокольорово... Зупиняюсь, вимикаю ліхтар і довго милуюся... Кочуся поволі (10 - 12 км/год), швидше незручно - на ямах і камінцях ґоцає, а стояти на педалях весь час важко - змучився... Так докочую до вузлової станції вузькоколійки (на мапі "Бескид", але місцеві називають її "Мельдунок"), далі дорога ще краща, бо тут їздять вже не тільки вантажівки, але й машини типу "Бобіків" і "Уазіків".
Котячись, впізнаю місця, де колись форсували весняну повноводу крижану Свічу, кудою лізли на Яйко, кудою просто блукали в пошуках грибів, звірів, старих австрійських деталей вузькоколійки, словом, багато різних позитивних спогадів... З такими думками прикочуюся в Мислівку, падаю біля траси, роблю маленький перекус (доречі, перший після доброї хавки біля Синевира, от що означає добре пожерти!), чіпляю на броцак червону блимавку і вйо на Долину. Не скоро (20~25км/год), але впевнено котячись, в 00.10 докочую до Долини... мій чудо-велокомп (який, доречі, ні разу за весь похід не глюкнув (він же у мене самопальний, він любить всякі штуки витворяти!)) показує 107 км, середня швидкість 12 з копійками км/год... випрошую в касирки окропу на чай, кимарю до ранку, в 7.40 дизель везе нас з Ровером до Стрия.
В Стрию виявляється, найближча лємпотричка на Львів за 2.5 години (то було десь перед 9-тою), я, не довго думаючи, вискакую на Ровера і пру на Львів... Але дошкуляє зустрічний і трохи боковий вітер, часами було важко підтримувати 20км/год, тай дурі вже стільки нема. Зупиняюся в Пісочній, сяк-так снідаю, відпочиваю, пру далі на Миколаїв. Вітер дужчає, пру ~15км/год, допераю нарешті до Миколаєва, всьо, далі їхати забив, чекаю на Трускавецьку лємпотричку, яка благополучно доставляє нас з Ровером до Лємберґа...
відгуки вищезгаданих роверістів-бескидців отут: http://forum.beskyd.lviv.ua/viewtopic.php?t=76