С.Жадан...

[lubelibido]

Червень дозрівав, немов зерно -
рвалась мова і гострішав слух.
Зранку у відчинене вікно
набивався тополиний пух.

Ночі розсипалися піском,
та в найменших порухах пітьми
простір, ніби посуд молоком,
повнився початками зими.

І в осердях потьмянілих трав,
в остиганні стебел і плодів
солод пломенів і вигорав
передвістям перших холодів.

Всяка річ, здираючи емаль,
формувалась, ніби пластилін,
щоб сягнути цих жахних проваль,
щоб пізнати цей високий тлін,

щоби вкотре голосом чужим
дякувати кожному із днів
за таке замолювання зим,
за таке відпущення снігів.