Статья Ступака Д.В. о стоянке в селе Оболоння
Ступак Д.В.
НОВА ВЕРХНЬОПАЛЕОЛІТИЧНА СТОЯНКА ОБОЛОННЯ В СЕРЕДНЬОМУ ПОДЕСЕННІ
У статті висвітлюються матеріали нової епіграветської стоянки у Середньому Подесенні Оболоння. Головну увагу приділено опису бивня з гравійованими зображеннями, який за специфікою зображень є найближчою аналогією відомому бивню з Кирилівської стоянки.
Середнє Подесення є одним із найбагатших на пам’ятки епігравету регіонів Дніпровського басейну. Більшість епіграветських стоянок відомі у північній його частині. Останнім часом активізувались дослідження і на півдні регіону (Ступак 2005, с.40-53; 2006, с.74-85; 2008, с.122- 130; 2009, с.219-230). Найпівденнішою епіграветською пам’яткою Середньої Десни стала відкрита у 2010 році стоянка Оболоння.
Знахідки кісток мамонта біля с. Оболоння Коропського району, Чернігівської області були відомі, ще з кінця XIX століття (Смолічев 1925). У 20-30-х роках біля с.Оболоння періодично провадив розвідки директор Сосницького історико-краєзнавчого музею Ю.С. Виноградський. У 1937 р. на околиці села, на правому березі Десни, під терасою висотою близько 6 м він зібрав кістки мамонта та інших викопних тварин. Подібні кісткові рештки траплялись на відтинку в 1 км. Окрім них були виявлені три крем’яні різці (Виноградський 1938, с.4зв.-6зв.). Ще в 50-х роках XX ст. у Сосницькому музеї зберігався бивень, орнаментований рядами діагонально нанесених насічок, а також два різці і дві скребачки, що походили з околиць с.Оболоння (Виноградский 1955, с.86-88).
У 2010 р. у самому центрі с. Оболоння була виявлена нова верхньопалеолітична пам’ятка. Під час риття свердловини для води в котельні місцевої школи робітники натрапили на кістки й бивні мамонта, а також кісткові рештки дрібних хижаків та шматочки кісткового вугілля. Найцікавішою із цих знахідок є бивень з гравіюванням.
Через кілька днів місце події було оглянуте автором.
Пам’ятка займає найвищу точку мису, утвореного Десною та її правою притокою - річкою Бистрицею (рис.1). Над рівнем Десни вона підноситься на 6-10 м. Обстеження свердловини, яка мала діаметр 1,5 м, засвідчило, що культурний шар починається з глибини 1,15 м від поверхні. Незначна глибина залягання археологічного матеріалу пояснюється тим, що природна поверхня мису була спланована під час будування школи та котельні.
Стратиграфія по стінці свердловини від рівня долівки котельної така:
0,00-1,05 м - сіро-коричневий, світліший у верхній частині пісок із численними прошарками ортзанду червоно-коричневого кольору;
1,05-1,50 м - лесоподібний супісок коричневого кольору. Саме в цьому горизонті з глибини 1,15 до 1,35 м зустрічаються культурні рештки. Верхній кордон культурного шару нечіткий. Схоже, що в цій частині його колись заливало водою. Вірогідно, це й зумовило певну “розтягнутість” шару.
1,50-2,10 - прошарки піску коричневого кольору та супіску.
У південній стінці свердловини місцеві мешканці, вибираючи кістки, заглибились у шар лесоподібного супіску на 1 м, утворивши підбій. Висота підбою 60 см (від 1,2 м до 1,8 м глибини), ширина - 1,3 м. Саме з цим підбоєм і пов’язана більшість фауністичних знахідок. Цілком можливо, що тут знаходиться якийсь господарський об’єкт - яма чи рештки житла.
Фауністичний комплекс представлений передусім кістками мамонта. Серед них відмічені анатомічні групи, що складалися з 6 та 2 хребців. Судячи з їхніх розмірів, усі вони належать одному молодому мамонту. Знайдені також 3 фрагменти тазових кісток, 2 фрагменти лопаток, 3 довгі кістки, 1 великий епіфіз трубчастої кістки, 2 фрагменти ребра та більше 20 дрібніших, переважно фрагментованих кісток.
Разом з кістками мамонта у свердловині були виявлені кістки дрібних хижаків, вірогідно лисиці або песця. Решки цих тварин представлені трьома фрагментами щелеп, двома цілими трубчастими кістками, цілими й фрагментованими ребрами та дрібнішими, переважно фрагментованими кістками.
Серед кісток, добутих із підбою, знайдено 5 бивнів. Один майже повністю розпався під час діставання його зі свердловини, інші чотири є дистальними кінцями бивнів молодих мамонтів. Вони приблизно однакового розміру й діаметру. Один з них має на своїй поверхні гравійовані зображення, на поверхні іншого видно тонкі, неглибокі поздовжні лінії, що, вірогідно, залишилися від обробки поверхні.
Особливої уваги заслуговує бивень з гравійованими зображеннями (рис.2, 3). Його проксимальній кінець був відділений від решти бивня шляхом нанесення поперечного надрізу, а потім доламаний. Поруч із місцем надрізу на поверхні бивня прокреслені чотири поздовжні лінії різної довжини, глибини й ширини. Вірогідно, їх наявність теж пов’язана з процесом фрагментації бивня. Довжина відділеної частини бивня - 55,5 см, максимальний діаметр у проксимальній частині - 6,6 см, у серединній - 5,5 см.
Цей бивень має кращу збереженість, аніж інші. Не виключено, що його поверхню спеціально обробляли до нанесення зображень. Найбільш пошкодженою є дистальна частина. Вона має як природні, так і механічні пошкодження. До природних пошкоджень належить кілька поздовжніх тріщин, окремі з яких спровоковані глибоко прорізаними елементами малюнків. Чимало ділянок бивня мають також сліди, залишені корінням трави або моху. Механічні пошкодження поділяються на сучасні й давні. Сучасні представлені кількома рубцями від ударів лопатою, завданими під час риття свердловини (на щастя, зображення майже не постраждали). До механічних пошкоджень, отриманих у давнину, належать сліди дев’яти ударів, розташовані діагонально до вісі бивня. Вони знаходяться біля головного зображення.
Головний малюнок складається з п’яти об’єднаних між собою зображень. Ця композиція нанесена на зовнішню поверхню бивня і розташована ближче до проксимального кінця виробу (рис.4).
Першою з них є зображення видовженої, трохи звуженої посередині форми. У нижній частині воно трохи пошкоджене тріщиною. Максимальна його довжина 6,6 см. Найвужче місце має ширину 1 см. Контур малюнка прорізаний широкою і досить глибокою лінією, максимальна ширина якої - 1 мм. Верхня половина зображення заповнена рядами насічок, розташованими діагонально довжині фігури. Нижня його половина заповнена рядами шевронів. Насічки мають довжину від 3 до 7-8 мм і були нанесені (принаймні більша частина з них) зліва направо. Максимальна ширина насічок трохи більше 1 мм.
Ця фігура дуже нагадує розгорнуті анфас статуетки з Мізинської стоянки, частину з яких вважають зображенням жінки (Мізин 1931; Абрамова 1962, с.33, 34, 58; 1966, с.20, 21, 90-93, 185, 186; Шовкопляс, 1965, с.217-236). Нанесені на її нижній частині шеврони традиційно трактуються як ознака жіночої статі. Вірогідно, насічками, які прикрашають верхню частину, показано одяг та, можливо, передано його фактуру. Подібний зображальний засіб одягу та його елементів - насічками різного вигляду - достатньо часто зустрічається на палеолітичних фігурках жінок (Окладников 1941, с.104-108; Абрамова 1960, с. 126-149).
Вісь розташування даної фігури та вісь розташування іншої антропоморфної фігури зумовили черговість подання нами інших зображень.
Друге зображення має аморфну форму, підокруглу у нижній частині та з двома виступами у верхній, один із яких безпосередньо примикає до першої фігури (рис.4). Зображення в кількох місцях пошкоджене природними тріщинами. Його контур виконано суцільною лінією такої ж глибини, як і в попереднього зображення, а поверхня заповнена рядами ритмічно нанесених насічок. Насічки наносилися зліва направо. Всього видно десять чітких рядів, рядність яких у кінці збивалась. Це особливо чітко видно на виступаючих частинах зображення біля першої фігури та біля наступної верхньої. Більшість насічок мають приблизно однакову довжину й ширину. їх довжина - від 2 до 5 мм, ширина коливається в межах 1 мм. Найдовшими насічками зроблено перший ряд, найменші зустрічаються в останніх.
Судячи з того, що давній майстер не витримував чітку рядність і з того, що кількість насічок у кожному ряду є різною, можна вважати, що кількість насічок і кількість рядів не мала якогось певного значення. На нашу думку, нанесенням насічок художник прагнув передати фактуру того, що він хотів зобразити. Скоріш за все, дана композиція, як і три інші розташовані поруч, являють собою шкури, зображені хутром назовні.
Третє зображення нанесене впритул до верхньої, виступаючої частини попереднього (рис.4). Контур цього малюнка виконано лінією приблизно такої самої ширини й глибини, як і попередні. Особливо цікавою є нижня, викривлена частина лінії контуру. Наносячи її майстер трохи “зарізався”, після чого - замість того, щоб провести пряму лінію, що простіше - він прорізав її трохи викривленою. Цей факт свідчить на користь того, що давній художник чітко уявляв, що він хоче зобразити. Поверхня даного зображення, як і попереднього, заповнена нанесеними зліва направо рядами насічок. У першому ряду кілька насічок нанесені безпосередньо від лінії, яка відділяє друге зображення від третього. Якщо перші три ряди були нанесені достатньо чітко і з дотриманням певної ритмічності, то далі порядок нанесення рядів був дещо порушений. Більшість насічок мають довжину 4-5 мм, вони довші й вужчі, ніж на попередньому зображенні. Схоже, що їх нанесено іншим різцем.
Четверте і п’яте зображення мають у верхній частині спільну лінію контуру: четверта фігура примикає до правого боку другої. Четверте зображення зазнало незначного механічного пошкодження. Воно має округлу форму у нижній частині і закінчується гострим виступом у верхній (рис.4). Контур даного рисунку нанесений лінією такої ж товщини й ширини, як і попередні. Поверхня внутрішньої частини фігури заповнена п’ятьма складно розташованими один до одного рядами насічок, прорізаних зліва направо.
Більшість насічок має довжину 4-6 мм. їх форма має інші пропорції, ніж насічки з попередніх зображень. Вірогідно, для їх нанесення був використаний інший різець.
П’ята фігура має видовжену форму: у верхній частині вона схожа на конус, у нижній закінчується виступом та листоподібним хвостом” (рис.4). Якщо більша частина зображення прокреслена лінією таких же пропорцій, як і у попередніх фігур, то нижня частина (виступ та “хвіст”) нанесені більш тонкою і не такою глибокою лінією. Лише частина даної фігури вкрита насічками - чітко видно три ряди нанесених зліва направо насічок. їх останній ряд прилягає до лінії контуру. Досі лише кілька насічок на третьому зображенні були проведені безпосередньо від контурної лінії. Формою й пропорціями вони подібні до насічок, якими гравійоване четверте зображення.
У кінці рядність на п’ятій фігурі порушена, хоча поруч було достатньо вільного місця для подальшого гравіювання. Це ще одна особливість, яка відрізняє дане зображення від інших, де збій рядності відбувався переважно через обмеженість площі фігури лінією контуру.
Отже, на нашу думку, художник не заповнив увесь простір цього зображення насічками цілком свідомо. У верхній частині фігури до лінії контуру з зовнішньої сторони примикають чотири поперечні риски. Разом із “хвостом”, це єдині елементи, які виходять за зовнішній контур зображень першого малюнку.
Враховуючи специфічні особливості рядів насічок, можна зробити висновок, що художник: по-перше, під час створення графічних композицій тримав бивень перед собою у поперечному положенні; по-друге, спочатку він наносив контур зображень, і лите потім заповнював їх внутрішню поверхню; по-третє, для гравіювання він використав кілька різців. На нашу думку, усі графічні композиції були виконані майстром цілком свідомо і він зобразив цілком конкретні для нього речі.
Перша фігура є, на нашу думку, зображенням жінки. її форма та наявність шевронів споріднює це зображення з Мізинськими статуетками.
Насічки на верхній частині фігури, скоріш за все, передають хутряний одяг.
Судячи з того, що у кожному з інших чотирьох зображень не витримана чітка рядність при нанесенні насічок, кількість рядів та кількість насічок не мала значення для давнього майстра. Насічками він передавав фактуру поверхонь, тих речей які він зображував. Як уже зазначалося, ми вважаємо дані зображення шкурами, розкладеними хутром назовні. Серед них вирізняється п’яте, яке має поверхню лише частково вкриту насічками. Вірогідно, таким чином зображена шкура, на якій хутро вкриває лите певну частину, а інші ділянки, можливо, є обробленими.
Найбільшою фігурою, прокресленою на бивні, є стилізоване антропоморфне зображення людини в профіль (рис.4). Максимальна його довжина 20,8 см. Малюнок нанесено лінією приблизно такої ж ширини й глибини, як і попередній. Фігура не має голови та ознак статі. Антропоморфності їй надає чітко прокреслена задня частина. На передній частині зображення, внизу, поперечно лінії контуру розташовано п’ять дрібних насічок довжиною 1 мм. Від першої насічки поперечно тілу фігури нанесена трохи хвиляста лінія. Вона набагато тонша і не така глибока, як лінії контуру та насічок. Гравійовані зображення людини в профіль без голови є характерними для західного та центральноєвропейського палеолітичного мистецтва (Абрамова 1966, с.20-27). Хоча слід зауважити, що дана фігура віддалено нагадує мізинські статуетки у профіль. їх споріднює, зокрема, чітко виділена задня частина та відсутність виділеної голови.
Нижче антропоморфної фігури розташований малюнок посохоподібної форми, який закінчується голівкою підтрикутних обрисів (рис.4). Його нанесено не надто широкою, але достатньо глибокою лінією, ширина й глибина якої з наближенням до кінцевої частини зменшується. Найчіткіше прорізана голівка. Кінець малюнка майже впритул наближається до зображення у вигляді поздовжньої лінії, яке закінчується двома листоподібними голівками (рис.4). Воно прокреслене лінією приблизно такої ж ширини й глибини, як і попередній малюнок. На верхній його частині, виконаній глибшою лінією, ледь помітні дев’ять дрібних насічок, розташованих поперечно до основної лінії. Загальна довжина цього зображення 17,6 см. Даний мотив не має аналогій у палеолітичному мистецтві не тільки Дніпровського басейну, але й інших територій Євразії.
Праворуч від останнього зображення, нижче посохоподібної фігури нанесений ще один цікавий малюнок, що на нашу думку, є зображенням змії (рис.4). Виконаний дуже тонкими й неглибокими лініями, він має голівку та два хвости. По черговості нанесення спершу була прокреслена голівка, потім хвилясте тіло змії, пізніше - майже пряме тіло. Вірогідно, художник таким чином зобразив змію в русі та у стані спокою. Фактура зміїної шкіри передана дрібними насічками.
Зображення змій невідомі на території Східної Європи, хоча на пам’ятках Західної Європи цей сюжет зустрічається (Абрамова 1962, с.64). Знаємо також зображення змій на пластині з бивня із стоянки Мальта (там само, с.64, табл.Ь (2), ЬІ (2)). Загалом же зображення рептилій є рідкістю для мистецтва палеоліту. На території Дніпровського басейну маємо лише зображення черепахи на відомому бивні з Кирилівської стоянки (Яковлева 1987, с.177-186).
Не виключено, що й описана раніше посохоподібна фігура є стилізованим зображенням змії. Якщо це так, то можна говорити про застосування на даному бивні для зображення одного конкретного образу кількох художніх стилів.
Нижче останнього малюнка, перетинаючи хвіст змії, прокреслено дві тонкі й неглибокі лінії з нанесеними упоперек до них насічками (рис.4). Подібні лінії з поперечно розташованими насічками є типовими для зображень кирилівського бивня (Яковлева 1987, с.177-186).
У верхній частині бивня, вище зазначеного зображення, поздовжньо відносно тіла бивня нанесено ще кілька тонких і неглибоких ліній. Можливо, вони демонструють початкову стадію нанесення малюнка.
Таким чином, оскільки поруч із декорованим бивнем були знайдені й інші бивні приблизно такого ж розміру та діаметру, можна припустити, що гравіювання здійснювалося безпосередньо на стоянці Оболоння. Те, що декорований бивень має кращу збереженість, ніж інші, свідчить про спеціальну обробку його поверхні перед нанесенням малюнків. На вірогідність такої обробки вказує наявність тонких неглибоких поздовжніх ліній на поверхні іншого бивня.
Одним із відкритих питань залишається питання співвідношення наявних зображень. На нашу думку, дані малюнки були нанесені в різний час і не утворюють єдиної композиції. Кожне з цих зображень несло певне змістове навантаження і було важливим для давньої людини у певний проміжок часу.
За характером зображень даний бивень є найближчою аналогією кирилівському бивню. Від усіх відомих у дніпровському басейні та на суміжних територіях бивнів з гравіюванням, для яких типовими є орнаментальні композиції з геометричних елементів, кирилівський та бивень з Оболоння відрізняються тим, що на них зображення передають конкретні образи. З кирилівським же його споріднює присутність зображення (або зображень) рептилій та ліній з нанесеними упоперек до них насічками. Натомість з мізинською художньою традицією даний бивень споріднює зображення жінки, передане характерними для Мізина знаками.
Окрім фауністичних решток та витвору мистецтва на стоянці були виявлені крем’яні та кварцитові знахідки. їх було добуто з викинутого із свердловини ґрунту. Переважну ж більшість знахідок, отриманих з перебраного викиду, становили дрібні уламки кісток мамонта та бивнів, а також фрагменти кісткового вугілля.
Всього виявлено 12 кременів. Виготовлені вони були головним чином з місцевого деснянський кременю чорного або темно-сірого кольору з характерними дрібними світло-сірими цятками. Найближчі відомі нам поклади такої сировини знаходяться за 15-20 км вище по Десні, біля с.Розлети (рис.1) (Ступак 2008, с.123; 2009, с.221). Виняток становлять два проксимальні фрагменти платівок. Один має світло-сірий колір. Судячи з світло-сірих цяток, наявних на його поверхні, даний скол теж був отриманий з місцевої сировини. Інший проксимальний фрагмент належить масивній платівці досить значного розміру. Цю платівку було виготовлено з кременю темно- сірого, майже чорного кольору. На ній фрагментарно збереглася вивітрена кірка світло-сірого кольору та руда підкірка. Такий кремінь походить із канівських крем’яних дислокацій і активно використовувався на
середньодніпровських палеолітичних пам’ятках, таких як Межирич, Добранічівка, Гінці, Семенівка 2 і 3, Фастівська стоянка (Залізняк 1998, с.17,18; Шидловський 2005, с.31-39). Отже, даний скол отримано з імпортної сировини і свідчить про зв’язки мешканців стоянки з Середнім Подніпров’ям.
Переважна більшість кременів не має патини.
До знарядь належать лише два серединні багатофасеткові різці, один із яких виготовлений на платівці, а інший на широкій платівці чи відщепі (рис.5). Сколи представлені однією цілою та двома описаними вище проксимальними частинами платівок, трьома фрагментованими відщепами а також сколами формування/ переоформлення та підправки нуклеусів: однією дрібною платівкою, знятою з природного ребра конкреції та проксимальною частиною поздовжньо-реберчастої платівки Цікавим є уламок нуклеуса. На його дорсальній поверхні наявні фрагменти біпоздовжніх платівчастих негативів.
Вироби з кварциту представлені чотирма знахідками - проксимальним та медіальним фрагментом платівок і двома відщепами. Вони виготовлені з дрібнозернистого якісного кварциту. Найближчі поклади високоякісного плитчастого кварциту такого самого кольору відомі за 6 км вище по Десні, біля с. Черешеньки. Наявний такий кварцит і за 12 км вище по Десні, біля с. Бужанка. Ця сировина широко використовувалася мешканцями стоянки Бужанка 2, зустрічається вона і в матеріалах Бужанки 1 (рис.1) (Бачинський, Колосов 1963, с.556-559; Колосов 1965, с.323-326; Ступак 2005, с.42; 2006, с.76; 2008, с.124; 2009, с.221,222).
Наявна кам’яна добірка свідчить, що мешканці стоянки Оболоння використовували головним чином місцеву сировину - деснянський кремінь та кварцит. Присутня в комплексі крем’яна платівка з типового канівського кременю дає підстави припускати також наявність контактів з населенням середньодніпровських стоянок, або ж їх походження з того регіону. Цікавим буде порівняння цієї пам’ятки з розташованою за 12 км вище по Десні найпівнічнішою стоянкою з крем’яною індустрією межирицького типу Бужанка 2 (Ступак 2008, с.122-130; 2009, с.219- 230).
Аналіз уже цього невеликого комплексу кам’яних знахідок свідчить, що в процесі обробки кременю застосовувалась підготовка ребра. Судячи з переважання поздовжніх негативів на сколах, домінувало одноплощадкове розколювання. Дрібні площадки сколювання, наявність “губки” на прилеглій до них ділянці та неконічний початок сколювання однієї з платівок свідчить про застосування м’якого відбійника. За цими особливостям та морфологією сколів даний комплекс можна віднести до епіграветського часу.
Таким чином, стоянка Оболоння як за специфікою зображень на бивні, так і за особливостям крем’яного комплексу відноситься до епіграветської традиції. Безперечно, дуже цікавою та привабливою для подальших досліджень цю пам’ятку робить передусім знахідка на ній бивня з гравійованими малюнками, який за характером нанесених зображень фактично є першою подібною до бивня з Кирилівської стоянки знахідкою за майже 140- річну історію дослідження палеоліту Дніпровського басейну.
Цікава стоянка Оболоння й тим, що в її матеріалах присутні елементи, які пов’язують її з різними культурними традиціями. Так, з територією Середнього Подніпров’я, її пов’язує присутність у крем’яному комплексі платівки з імпортного канівського кременю, використання якого характерне для середньодніпровських епіграветських пам’яток типу Межиріч. Пов’язують стоянку з цим регіоном і наявні на бивні лінії з поперечними насічками, що є типовим елементом зображень для Кирилівського бивня. Окрім того, тільки на Кирилівському та Оболонському бивнях на території Дніпровського басейну присутні зображення рептилій. З мізинською культурною традицією пам’ятку пов’язує стиль зображення на бивні фігури жінки.
Важливо відзначити й те, що пам’ятка розташована на самому півдні Середнього Подесення, фактично між основним масивом середньодеснянських та середньодніпровських епіграветських пам’яток, усього за 12 км від найпівнічнішої стоянки з кременем межиріцького типу Бужанка 2 (рис.1).
Усе сказане свідчить про перспективність цієї пам’ятки і виключну важливість її подальшого дослідження для вивчення питання міжкультурних зв’язків населення доби епігравету Дніпровського басейну.
ЛІТЕРАТУРА
Абрамова З.А. Элементы одежды и украшений на скульптурных изображениях человека эпохи верхнего палеолита в Европе и Сибири // МИА. - №76. - М.-Л., 1960. - С.126- 149.
Абрамова З.А. Палеолитическое искусство на территории СССР. - М.-Л., 1962. - 86 с., ЬХП табл.
Абрамова З.А. Изображение человека в палеолитическом искусстве Евразии. - М.-Л.: “Наука”, 1966. - 232 с.
Бачинський Г.О., Колосов Ю.Г. Нова пізньопалеолітична стоянка на Україні // Доповіді АН УРСР. - №4 - 1963. - С.556-559.
Виноградський Ю.С. Із археологічних досліджень 1937 р. на Сосниччині // НА ІА НАН України. - Ф.12. - Спр.15. - 13 арк.
Виноградский Ю.С. Археологические работы Сосницкого историко-краеведческого музея (к 35-летию со дня основания) // КСИА АН УССР. - Вып.5. - К., 1955. - С.86-93.
Залізняк Л.Л. Передісторія України Х-V тисячоліття. - К., 1998. - 306 с.
Колосов Ю.Г. К изучению палеолита бассейна среднего течения Десны // Материалы по четвертичному изучению Украины (к VII конгрессу ИНКВА в США). - К., 1965. - С.321- 328.
Мізин: Визначніші серії кістяних виробів Мізинської палеолітичної стації в освітленні Федора Вовка. (За ред. М.Рудинського). - К., 1931. - 66 с.
Окладников А.П. Палеолитическая статуэтка из Бурети (раскопки 1936 г.) // МИА - №2. - МЛ., 1941. - С.104-108.
Смолічев П.І. Палеонтологические находки на Черниговщене (Список знахідок) Чернігів 12.03.1025 р. - НА ІА НАН України. - Фонд П.І.Смолічева. - Ф.6. - № 12.
Ступак Д.В. Нова верхньопалеолітична стоянка Бужанка 2 у Подесенні // Проблеми археології Середнього Подніпров’я: До 15-річчя заснування Фастівського державного краєзнавчого музею. - Київ - Фастів, 2005. - С.40-53.
Ступак Д.В. Верхнепалеолитические стоянки возле с. Бужанка // Деснянские древности. - №4. - Брянск, 2006. - С.74-85.
Ступак Д.В. Знаряддя палеолітичної стоянки Бужанка 2 на Середній Десні // Кам’яна доба України. - Вип.11. - К.: Шлях, 2008. - С.122-130.
Ступак Д.В. Кам’яні комплекси верхньопалеолітичної стоянки Бужанка 2. Варіанти використання сировини // Археологический альманах. - № 20 (Актуальные поблемы первобытной археологии Восточной Европы. Материалы конференции посвященной 100-летию со дня рождения Сергея Николаевича Бибикова) - Донецк: Донбасс, 2009. - С.219-230.
Шидловсъкий П.С. Вплив фізичного оточення на формування матеріальної культури пізньопалеолетичного населения Середнього Подніпров’я // Проблеми археології Середнього Подніпров’я: До 15-річчя заснування Фастівського державного краезнавчого музею. - Київ - Фастів, 2005 - С.31-39.
Шовкопляс И.Г. Мезинская стоянка. - К.: Наукова думка, 1965. - 327с.
Яковлева Л.А. К изучению гравировки на бивне из Кириловского позднепалеолитического поселения // Исследования социальноисторических проблем в археологии. - К.: Наукова думка, 1987. - С.177-186.
НОВА ВЕРХНЬОПАЛЕОЛІТИЧНА СТОЯНКА ОБОЛОННЯ В СЕРЕДНЬОМУ ПОДЕСЕННІ
У статті висвітлюються матеріали нової епіграветської стоянки у Середньому Подесенні Оболоння. Головну увагу приділено опису бивня з гравійованими зображеннями, який за специфікою зображень є найближчою аналогією відомому бивню з Кирилівської стоянки.
Середнє Подесення є одним із найбагатших на пам’ятки епігравету регіонів Дніпровського басейну. Більшість епіграветських стоянок відомі у північній його частині. Останнім часом активізувались дослідження і на півдні регіону (Ступак 2005, с.40-53; 2006, с.74-85; 2008, с.122- 130; 2009, с.219-230). Найпівденнішою епіграветською пам’яткою Середньої Десни стала відкрита у 2010 році стоянка Оболоння.
Знахідки кісток мамонта біля с. Оболоння Коропського району, Чернігівської області були відомі, ще з кінця XIX століття (Смолічев 1925). У 20-30-х роках біля с.Оболоння періодично провадив розвідки директор Сосницького історико-краєзнавчого музею Ю.С. Виноградський. У 1937 р. на околиці села, на правому березі Десни, під терасою висотою близько 6 м він зібрав кістки мамонта та інших викопних тварин. Подібні кісткові рештки траплялись на відтинку в 1 км. Окрім них були виявлені три крем’яні різці (Виноградський 1938, с.4зв.-6зв.). Ще в 50-х роках XX ст. у Сосницькому музеї зберігався бивень, орнаментований рядами діагонально нанесених насічок, а також два різці і дві скребачки, що походили з околиць с.Оболоння (Виноградский 1955, с.86-88).
У 2010 р. у самому центрі с. Оболоння була виявлена нова верхньопалеолітична пам’ятка. Під час риття свердловини для води в котельні місцевої школи робітники натрапили на кістки й бивні мамонта, а також кісткові рештки дрібних хижаків та шматочки кісткового вугілля. Найцікавішою із цих знахідок є бивень з гравіюванням.
Через кілька днів місце події було оглянуте автором.
Пам’ятка займає найвищу точку мису, утвореного Десною та її правою притокою - річкою Бистрицею (рис.1). Над рівнем Десни вона підноситься на 6-10 м. Обстеження свердловини, яка мала діаметр 1,5 м, засвідчило, що культурний шар починається з глибини 1,15 м від поверхні. Незначна глибина залягання археологічного матеріалу пояснюється тим, що природна поверхня мису була спланована під час будування школи та котельні.
Стратиграфія по стінці свердловини від рівня долівки котельної така:
0,00-1,05 м - сіро-коричневий, світліший у верхній частині пісок із численними прошарками ортзанду червоно-коричневого кольору;
1,05-1,50 м - лесоподібний супісок коричневого кольору. Саме в цьому горизонті з глибини 1,15 до 1,35 м зустрічаються культурні рештки. Верхній кордон культурного шару нечіткий. Схоже, що в цій частині його колись заливало водою. Вірогідно, це й зумовило певну “розтягнутість” шару.
1,50-2,10 - прошарки піску коричневого кольору та супіску.
У південній стінці свердловини місцеві мешканці, вибираючи кістки, заглибились у шар лесоподібного супіску на 1 м, утворивши підбій. Висота підбою 60 см (від 1,2 м до 1,8 м глибини), ширина - 1,3 м. Саме з цим підбоєм і пов’язана більшість фауністичних знахідок. Цілком можливо, що тут знаходиться якийсь господарський об’єкт - яма чи рештки житла.
Фауністичний комплекс представлений передусім кістками мамонта. Серед них відмічені анатомічні групи, що складалися з 6 та 2 хребців. Судячи з їхніх розмірів, усі вони належать одному молодому мамонту. Знайдені також 3 фрагменти тазових кісток, 2 фрагменти лопаток, 3 довгі кістки, 1 великий епіфіз трубчастої кістки, 2 фрагменти ребра та більше 20 дрібніших, переважно фрагментованих кісток.
Разом з кістками мамонта у свердловині були виявлені кістки дрібних хижаків, вірогідно лисиці або песця. Решки цих тварин представлені трьома фрагментами щелеп, двома цілими трубчастими кістками, цілими й фрагментованими ребрами та дрібнішими, переважно фрагментованими кістками.
Серед кісток, добутих із підбою, знайдено 5 бивнів. Один майже повністю розпався під час діставання його зі свердловини, інші чотири є дистальними кінцями бивнів молодих мамонтів. Вони приблизно однакового розміру й діаметру. Один з них має на своїй поверхні гравійовані зображення, на поверхні іншого видно тонкі, неглибокі поздовжні лінії, що, вірогідно, залишилися від обробки поверхні.
Особливої уваги заслуговує бивень з гравійованими зображеннями (рис.2, 3). Його проксимальній кінець був відділений від решти бивня шляхом нанесення поперечного надрізу, а потім доламаний. Поруч із місцем надрізу на поверхні бивня прокреслені чотири поздовжні лінії різної довжини, глибини й ширини. Вірогідно, їх наявність теж пов’язана з процесом фрагментації бивня. Довжина відділеної частини бивня - 55,5 см, максимальний діаметр у проксимальній частині - 6,6 см, у серединній - 5,5 см.
Цей бивень має кращу збереженість, аніж інші. Не виключено, що його поверхню спеціально обробляли до нанесення зображень. Найбільш пошкодженою є дистальна частина. Вона має як природні, так і механічні пошкодження. До природних пошкоджень належить кілька поздовжніх тріщин, окремі з яких спровоковані глибоко прорізаними елементами малюнків. Чимало ділянок бивня мають також сліди, залишені корінням трави або моху. Механічні пошкодження поділяються на сучасні й давні. Сучасні представлені кількома рубцями від ударів лопатою, завданими під час риття свердловини (на щастя, зображення майже не постраждали). До механічних пошкоджень, отриманих у давнину, належать сліди дев’яти ударів, розташовані діагонально до вісі бивня. Вони знаходяться біля головного зображення.
Головний малюнок складається з п’яти об’єднаних між собою зображень. Ця композиція нанесена на зовнішню поверхню бивня і розташована ближче до проксимального кінця виробу (рис.4).
Першою з них є зображення видовженої, трохи звуженої посередині форми. У нижній частині воно трохи пошкоджене тріщиною. Максимальна його довжина 6,6 см. Найвужче місце має ширину 1 см. Контур малюнка прорізаний широкою і досить глибокою лінією, максимальна ширина якої - 1 мм. Верхня половина зображення заповнена рядами насічок, розташованими діагонально довжині фігури. Нижня його половина заповнена рядами шевронів. Насічки мають довжину від 3 до 7-8 мм і були нанесені (принаймні більша частина з них) зліва направо. Максимальна ширина насічок трохи більше 1 мм.
Ця фігура дуже нагадує розгорнуті анфас статуетки з Мізинської стоянки, частину з яких вважають зображенням жінки (Мізин 1931; Абрамова 1962, с.33, 34, 58; 1966, с.20, 21, 90-93, 185, 186; Шовкопляс, 1965, с.217-236). Нанесені на її нижній частині шеврони традиційно трактуються як ознака жіночої статі. Вірогідно, насічками, які прикрашають верхню частину, показано одяг та, можливо, передано його фактуру. Подібний зображальний засіб одягу та його елементів - насічками різного вигляду - достатньо часто зустрічається на палеолітичних фігурках жінок (Окладников 1941, с.104-108; Абрамова 1960, с. 126-149).
Вісь розташування даної фігури та вісь розташування іншої антропоморфної фігури зумовили черговість подання нами інших зображень.
Друге зображення має аморфну форму, підокруглу у нижній частині та з двома виступами у верхній, один із яких безпосередньо примикає до першої фігури (рис.4). Зображення в кількох місцях пошкоджене природними тріщинами. Його контур виконано суцільною лінією такої ж глибини, як і в попереднього зображення, а поверхня заповнена рядами ритмічно нанесених насічок. Насічки наносилися зліва направо. Всього видно десять чітких рядів, рядність яких у кінці збивалась. Це особливо чітко видно на виступаючих частинах зображення біля першої фігури та біля наступної верхньої. Більшість насічок мають приблизно однакову довжину й ширину. їх довжина - від 2 до 5 мм, ширина коливається в межах 1 мм. Найдовшими насічками зроблено перший ряд, найменші зустрічаються в останніх.
Судячи з того, що давній майстер не витримував чітку рядність і з того, що кількість насічок у кожному ряду є різною, можна вважати, що кількість насічок і кількість рядів не мала якогось певного значення. На нашу думку, нанесенням насічок художник прагнув передати фактуру того, що він хотів зобразити. Скоріш за все, дана композиція, як і три інші розташовані поруч, являють собою шкури, зображені хутром назовні.
Третє зображення нанесене впритул до верхньої, виступаючої частини попереднього (рис.4). Контур цього малюнка виконано лінією приблизно такої самої ширини й глибини, як і попередні. Особливо цікавою є нижня, викривлена частина лінії контуру. Наносячи її майстер трохи “зарізався”, після чого - замість того, щоб провести пряму лінію, що простіше - він прорізав її трохи викривленою. Цей факт свідчить на користь того, що давній художник чітко уявляв, що він хоче зобразити. Поверхня даного зображення, як і попереднього, заповнена нанесеними зліва направо рядами насічок. У першому ряду кілька насічок нанесені безпосередньо від лінії, яка відділяє друге зображення від третього. Якщо перші три ряди були нанесені достатньо чітко і з дотриманням певної ритмічності, то далі порядок нанесення рядів був дещо порушений. Більшість насічок мають довжину 4-5 мм, вони довші й вужчі, ніж на попередньому зображенні. Схоже, що їх нанесено іншим різцем.
Четверте і п’яте зображення мають у верхній частині спільну лінію контуру: четверта фігура примикає до правого боку другої. Четверте зображення зазнало незначного механічного пошкодження. Воно має округлу форму у нижній частині і закінчується гострим виступом у верхній (рис.4). Контур даного рисунку нанесений лінією такої ж товщини й ширини, як і попередні. Поверхня внутрішньої частини фігури заповнена п’ятьма складно розташованими один до одного рядами насічок, прорізаних зліва направо.
Більшість насічок має довжину 4-6 мм. їх форма має інші пропорції, ніж насічки з попередніх зображень. Вірогідно, для їх нанесення був використаний інший різець.
П’ята фігура має видовжену форму: у верхній частині вона схожа на конус, у нижній закінчується виступом та листоподібним хвостом” (рис.4). Якщо більша частина зображення прокреслена лінією таких же пропорцій, як і у попередніх фігур, то нижня частина (виступ та “хвіст”) нанесені більш тонкою і не такою глибокою лінією. Лише частина даної фігури вкрита насічками - чітко видно три ряди нанесених зліва направо насічок. їх останній ряд прилягає до лінії контуру. Досі лише кілька насічок на третьому зображенні були проведені безпосередньо від контурної лінії. Формою й пропорціями вони подібні до насічок, якими гравійоване четверте зображення.
У кінці рядність на п’ятій фігурі порушена, хоча поруч було достатньо вільного місця для подальшого гравіювання. Це ще одна особливість, яка відрізняє дане зображення від інших, де збій рядності відбувався переважно через обмеженість площі фігури лінією контуру.
Отже, на нашу думку, художник не заповнив увесь простір цього зображення насічками цілком свідомо. У верхній частині фігури до лінії контуру з зовнішньої сторони примикають чотири поперечні риски. Разом із “хвостом”, це єдині елементи, які виходять за зовнішній контур зображень першого малюнку.
Враховуючи специфічні особливості рядів насічок, можна зробити висновок, що художник: по-перше, під час створення графічних композицій тримав бивень перед собою у поперечному положенні; по-друге, спочатку він наносив контур зображень, і лите потім заповнював їх внутрішню поверхню; по-третє, для гравіювання він використав кілька різців. На нашу думку, усі графічні композиції були виконані майстром цілком свідомо і він зобразив цілком конкретні для нього речі.
Перша фігура є, на нашу думку, зображенням жінки. її форма та наявність шевронів споріднює це зображення з Мізинськими статуетками.
Насічки на верхній частині фігури, скоріш за все, передають хутряний одяг.
Судячи з того, що у кожному з інших чотирьох зображень не витримана чітка рядність при нанесенні насічок, кількість рядів та кількість насічок не мала значення для давнього майстра. Насічками він передавав фактуру поверхонь, тих речей які він зображував. Як уже зазначалося, ми вважаємо дані зображення шкурами, розкладеними хутром назовні. Серед них вирізняється п’яте, яке має поверхню лише частково вкриту насічками. Вірогідно, таким чином зображена шкура, на якій хутро вкриває лите певну частину, а інші ділянки, можливо, є обробленими.
Найбільшою фігурою, прокресленою на бивні, є стилізоване антропоморфне зображення людини в профіль (рис.4). Максимальна його довжина 20,8 см. Малюнок нанесено лінією приблизно такої ж ширини й глибини, як і попередній. Фігура не має голови та ознак статі. Антропоморфності їй надає чітко прокреслена задня частина. На передній частині зображення, внизу, поперечно лінії контуру розташовано п’ять дрібних насічок довжиною 1 мм. Від першої насічки поперечно тілу фігури нанесена трохи хвиляста лінія. Вона набагато тонша і не така глибока, як лінії контуру та насічок. Гравійовані зображення людини в профіль без голови є характерними для західного та центральноєвропейського палеолітичного мистецтва (Абрамова 1966, с.20-27). Хоча слід зауважити, що дана фігура віддалено нагадує мізинські статуетки у профіль. їх споріднює, зокрема, чітко виділена задня частина та відсутність виділеної голови.
Нижче антропоморфної фігури розташований малюнок посохоподібної форми, який закінчується голівкою підтрикутних обрисів (рис.4). Його нанесено не надто широкою, але достатньо глибокою лінією, ширина й глибина якої з наближенням до кінцевої частини зменшується. Найчіткіше прорізана голівка. Кінець малюнка майже впритул наближається до зображення у вигляді поздовжньої лінії, яке закінчується двома листоподібними голівками (рис.4). Воно прокреслене лінією приблизно такої ж ширини й глибини, як і попередній малюнок. На верхній його частині, виконаній глибшою лінією, ледь помітні дев’ять дрібних насічок, розташованих поперечно до основної лінії. Загальна довжина цього зображення 17,6 см. Даний мотив не має аналогій у палеолітичному мистецтві не тільки Дніпровського басейну, але й інших територій Євразії.
Праворуч від останнього зображення, нижче посохоподібної фігури нанесений ще один цікавий малюнок, що на нашу думку, є зображенням змії (рис.4). Виконаний дуже тонкими й неглибокими лініями, він має голівку та два хвости. По черговості нанесення спершу була прокреслена голівка, потім хвилясте тіло змії, пізніше - майже пряме тіло. Вірогідно, художник таким чином зобразив змію в русі та у стані спокою. Фактура зміїної шкіри передана дрібними насічками.
Зображення змій невідомі на території Східної Європи, хоча на пам’ятках Західної Європи цей сюжет зустрічається (Абрамова 1962, с.64). Знаємо також зображення змій на пластині з бивня із стоянки Мальта (там само, с.64, табл.Ь (2), ЬІ (2)). Загалом же зображення рептилій є рідкістю для мистецтва палеоліту. На території Дніпровського басейну маємо лише зображення черепахи на відомому бивні з Кирилівської стоянки (Яковлева 1987, с.177-186).
Не виключено, що й описана раніше посохоподібна фігура є стилізованим зображенням змії. Якщо це так, то можна говорити про застосування на даному бивні для зображення одного конкретного образу кількох художніх стилів.
Нижче останнього малюнка, перетинаючи хвіст змії, прокреслено дві тонкі й неглибокі лінії з нанесеними упоперек до них насічками (рис.4). Подібні лінії з поперечно розташованими насічками є типовими для зображень кирилівського бивня (Яковлева 1987, с.177-186).
У верхній частині бивня, вище зазначеного зображення, поздовжньо відносно тіла бивня нанесено ще кілька тонких і неглибоких ліній. Можливо, вони демонструють початкову стадію нанесення малюнка.
Таким чином, оскільки поруч із декорованим бивнем були знайдені й інші бивні приблизно такого ж розміру та діаметру, можна припустити, що гравіювання здійснювалося безпосередньо на стоянці Оболоння. Те, що декорований бивень має кращу збереженість, ніж інші, свідчить про спеціальну обробку його поверхні перед нанесенням малюнків. На вірогідність такої обробки вказує наявність тонких неглибоких поздовжніх ліній на поверхні іншого бивня.
Одним із відкритих питань залишається питання співвідношення наявних зображень. На нашу думку, дані малюнки були нанесені в різний час і не утворюють єдиної композиції. Кожне з цих зображень несло певне змістове навантаження і було важливим для давньої людини у певний проміжок часу.
За характером зображень даний бивень є найближчою аналогією кирилівському бивню. Від усіх відомих у дніпровському басейні та на суміжних територіях бивнів з гравіюванням, для яких типовими є орнаментальні композиції з геометричних елементів, кирилівський та бивень з Оболоння відрізняються тим, що на них зображення передають конкретні образи. З кирилівським же його споріднює присутність зображення (або зображень) рептилій та ліній з нанесеними упоперек до них насічками. Натомість з мізинською художньою традицією даний бивень споріднює зображення жінки, передане характерними для Мізина знаками.
Окрім фауністичних решток та витвору мистецтва на стоянці були виявлені крем’яні та кварцитові знахідки. їх було добуто з викинутого із свердловини ґрунту. Переважну ж більшість знахідок, отриманих з перебраного викиду, становили дрібні уламки кісток мамонта та бивнів, а також фрагменти кісткового вугілля.
Всього виявлено 12 кременів. Виготовлені вони були головним чином з місцевого деснянський кременю чорного або темно-сірого кольору з характерними дрібними світло-сірими цятками. Найближчі відомі нам поклади такої сировини знаходяться за 15-20 км вище по Десні, біля с.Розлети (рис.1) (Ступак 2008, с.123; 2009, с.221). Виняток становлять два проксимальні фрагменти платівок. Один має світло-сірий колір. Судячи з світло-сірих цяток, наявних на його поверхні, даний скол теж був отриманий з місцевої сировини. Інший проксимальний фрагмент належить масивній платівці досить значного розміру. Цю платівку було виготовлено з кременю темно- сірого, майже чорного кольору. На ній фрагментарно збереглася вивітрена кірка світло-сірого кольору та руда підкірка. Такий кремінь походить із канівських крем’яних дислокацій і активно використовувався на
середньодніпровських палеолітичних пам’ятках, таких як Межирич, Добранічівка, Гінці, Семенівка 2 і 3, Фастівська стоянка (Залізняк 1998, с.17,18; Шидловський 2005, с.31-39). Отже, даний скол отримано з імпортної сировини і свідчить про зв’язки мешканців стоянки з Середнім Подніпров’ям.
Переважна більшість кременів не має патини.
До знарядь належать лише два серединні багатофасеткові різці, один із яких виготовлений на платівці, а інший на широкій платівці чи відщепі (рис.5). Сколи представлені однією цілою та двома описаними вище проксимальними частинами платівок, трьома фрагментованими відщепами а також сколами формування/ переоформлення та підправки нуклеусів: однією дрібною платівкою, знятою з природного ребра конкреції та проксимальною частиною поздовжньо-реберчастої платівки Цікавим є уламок нуклеуса. На його дорсальній поверхні наявні фрагменти біпоздовжніх платівчастих негативів.
Вироби з кварциту представлені чотирма знахідками - проксимальним та медіальним фрагментом платівок і двома відщепами. Вони виготовлені з дрібнозернистого якісного кварциту. Найближчі поклади високоякісного плитчастого кварциту такого самого кольору відомі за 6 км вище по Десні, біля с. Черешеньки. Наявний такий кварцит і за 12 км вище по Десні, біля с. Бужанка. Ця сировина широко використовувалася мешканцями стоянки Бужанка 2, зустрічається вона і в матеріалах Бужанки 1 (рис.1) (Бачинський, Колосов 1963, с.556-559; Колосов 1965, с.323-326; Ступак 2005, с.42; 2006, с.76; 2008, с.124; 2009, с.221,222).
Наявна кам’яна добірка свідчить, що мешканці стоянки Оболоння використовували головним чином місцеву сировину - деснянський кремінь та кварцит. Присутня в комплексі крем’яна платівка з типового канівського кременю дає підстави припускати також наявність контактів з населенням середньодніпровських стоянок, або ж їх походження з того регіону. Цікавим буде порівняння цієї пам’ятки з розташованою за 12 км вище по Десні найпівнічнішою стоянкою з крем’яною індустрією межирицького типу Бужанка 2 (Ступак 2008, с.122-130; 2009, с.219- 230).
Аналіз уже цього невеликого комплексу кам’яних знахідок свідчить, що в процесі обробки кременю застосовувалась підготовка ребра. Судячи з переважання поздовжніх негативів на сколах, домінувало одноплощадкове розколювання. Дрібні площадки сколювання, наявність “губки” на прилеглій до них ділянці та неконічний початок сколювання однієї з платівок свідчить про застосування м’якого відбійника. За цими особливостям та морфологією сколів даний комплекс можна віднести до епіграветського часу.
Таким чином, стоянка Оболоння як за специфікою зображень на бивні, так і за особливостям крем’яного комплексу відноситься до епіграветської традиції. Безперечно, дуже цікавою та привабливою для подальших досліджень цю пам’ятку робить передусім знахідка на ній бивня з гравійованими малюнками, який за характером нанесених зображень фактично є першою подібною до бивня з Кирилівської стоянки знахідкою за майже 140- річну історію дослідження палеоліту Дніпровського басейну.
Цікава стоянка Оболоння й тим, що в її матеріалах присутні елементи, які пов’язують її з різними культурними традиціями. Так, з територією Середнього Подніпров’я, її пов’язує присутність у крем’яному комплексі платівки з імпортного канівського кременю, використання якого характерне для середньодніпровських епіграветських пам’яток типу Межиріч. Пов’язують стоянку з цим регіоном і наявні на бивні лінії з поперечними насічками, що є типовим елементом зображень для Кирилівського бивня. Окрім того, тільки на Кирилівському та Оболонському бивнях на території Дніпровського басейну присутні зображення рептилій. З мізинською культурною традицією пам’ятку пов’язує стиль зображення на бивні фігури жінки.
Важливо відзначити й те, що пам’ятка розташована на самому півдні Середнього Подесення, фактично між основним масивом середньодеснянських та середньодніпровських епіграветських пам’яток, усього за 12 км від найпівнічнішої стоянки з кременем межиріцького типу Бужанка 2 (рис.1).
Усе сказане свідчить про перспективність цієї пам’ятки і виключну важливість її подальшого дослідження для вивчення питання міжкультурних зв’язків населення доби епігравету Дніпровського басейну.
ЛІТЕРАТУРА
Абрамова З.А. Элементы одежды и украшений на скульптурных изображениях человека эпохи верхнего палеолита в Европе и Сибири // МИА. - №76. - М.-Л., 1960. - С.126- 149.
Абрамова З.А. Палеолитическое искусство на территории СССР. - М.-Л., 1962. - 86 с., ЬХП табл.
Абрамова З.А. Изображение человека в палеолитическом искусстве Евразии. - М.-Л.: “Наука”, 1966. - 232 с.
Бачинський Г.О., Колосов Ю.Г. Нова пізньопалеолітична стоянка на Україні // Доповіді АН УРСР. - №4 - 1963. - С.556-559.
Виноградський Ю.С. Із археологічних досліджень 1937 р. на Сосниччині // НА ІА НАН України. - Ф.12. - Спр.15. - 13 арк.
Виноградский Ю.С. Археологические работы Сосницкого историко-краеведческого музея (к 35-летию со дня основания) // КСИА АН УССР. - Вып.5. - К., 1955. - С.86-93.
Залізняк Л.Л. Передісторія України Х-V тисячоліття. - К., 1998. - 306 с.
Колосов Ю.Г. К изучению палеолита бассейна среднего течения Десны // Материалы по четвертичному изучению Украины (к VII конгрессу ИНКВА в США). - К., 1965. - С.321- 328.
Мізин: Визначніші серії кістяних виробів Мізинської палеолітичної стації в освітленні Федора Вовка. (За ред. М.Рудинського). - К., 1931. - 66 с.
Окладников А.П. Палеолитическая статуэтка из Бурети (раскопки 1936 г.) // МИА - №2. - МЛ., 1941. - С.104-108.
Смолічев П.І. Палеонтологические находки на Черниговщене (Список знахідок) Чернігів 12.03.1025 р. - НА ІА НАН України. - Фонд П.І.Смолічева. - Ф.6. - № 12.
Ступак Д.В. Нова верхньопалеолітична стоянка Бужанка 2 у Подесенні // Проблеми археології Середнього Подніпров’я: До 15-річчя заснування Фастівського державного краєзнавчого музею. - Київ - Фастів, 2005. - С.40-53.
Ступак Д.В. Верхнепалеолитические стоянки возле с. Бужанка // Деснянские древности. - №4. - Брянск, 2006. - С.74-85.
Ступак Д.В. Знаряддя палеолітичної стоянки Бужанка 2 на Середній Десні // Кам’яна доба України. - Вип.11. - К.: Шлях, 2008. - С.122-130.
Ступак Д.В. Кам’яні комплекси верхньопалеолітичної стоянки Бужанка 2. Варіанти використання сировини // Археологический альманах. - № 20 (Актуальные поблемы первобытной археологии Восточной Европы. Материалы конференции посвященной 100-летию со дня рождения Сергея Николаевича Бибикова) - Донецк: Донбасс, 2009. - С.219-230.
Шидловсъкий П.С. Вплив фізичного оточення на формування матеріальної культури пізньопалеолетичного населения Середнього Подніпров’я // Проблеми археології Середнього Подніпров’я: До 15-річчя заснування Фастівського державного краезнавчого музею. - Київ - Фастів, 2005 - С.31-39.
Шовкопляс И.Г. Мезинская стоянка. - К.: Наукова думка, 1965. - 327с.
Яковлева Л.А. К изучению гравировки на бивне из Кириловского позднепалеолитического поселения // Исследования социальноисторических проблем в археологии. - К.: Наукова думка, 1987. - С.177-186.