Все окей. Має бути...
Take your passport, make the last calls,
Say godbye to mamma and your girl.
Bottle of vodka and palm of garlic -
You ready for to go emigranski republic!
Останнім часом все більше помічаю тенденцію в суспільстві: виявляти, та навіть відчувати, негативні емоції стає не модним. Зарплата маленька? У інших не більша! З роботи звільнили? Нову знайдеш, посміхнись! Ненавидіти, сумувати, бути в поганому настрої можна лише, показово, щоб аж пер сарказм. А на справжні емоції - вето. Негоже плакати, негоже сварити владу, негоже прибрати бадьору посмішку з обличчя. І щоб обов'язково бадьору! У всіх все має бути ок, нема приводу для суму!
Заплакав - емо. Не вистачає грошей - слабак і лузер.
От так і ходять містом тисячі Машеньок (із бородатого анекдоту) і посміхаються. Деяких життя витісняє з міста. Не лише заробітчан, але й киян. Їдуть на копійчані заробітки і вже там "давлять либу": Я так люблю промислові райони, все життя мріяв щоранку дивитись на терикони, і, взагалі, не треба мені гроші, тут я вільний! А поговориш з таким - і за містом сумує, і грошенят хоче, і розкоші. А зізнатись - соромно, бо ж все о'кей! Має бути.
Інші сидять будь-якою ціною, перебиваються на койко-місцях по 150 грн на тиждень, туляться десятками в маленьку квартирку - і працюють. За копійки. По 12 годин на день. Але щаслива посмішка з лиця не сходить - бо все офігенно і круто, все ок! Має бути.
Більш фартові, чиї доходи трошки вищі - ці вже зазнались! Я середній клас, я маю простору зйомну квартиру, я маю право на сервіс! Я не беру грошей у батьків. (Може, бо вони не дають?). От вони тиснуть на тих, кому пощастило менше. Посміхнись, іди, заробляй і не скигли! Все о'кей!
І, головне, одні постійно перетікають в інших і навпаки, а суть не змінюється: всі "давлять либу". Бо... Ок! Має бути. Бідний - вільний, менш бідний - одразу: заслуговую, працюю, маю право. Живучи в такому світі радості і щастя, відчуваєш себе Кассандрою. Кричиш у все горло, що гряде пиздець, а тебе не чують, тобі не вірять. Бо ти не посміхаєшся, і в тебе не все о'кей.
А я не буду посміхатись, бо не хочу ламати себе. В грьобаній країні не все о'кей, в житті не все о'кей. Бо мої погляди не резина, і мої потреби - не відсоток від того, що є у всіх. Сайт мого світогляду у життєвій паутині зверстаний фіксовано, і якщо монітор "Україна 2.011" мізерний і старий, я в нього втискатись не буду. Ібо стандарти життя не маштабуються.
Треба шукати новий монітор...
Click to view