що почитати
Стефанію Оксанівну я дуже поважаю за книжкові рекомендації. В цьому плані вона талантіщє. Тому дуже приємно бачити мішок нових рекомендацій в її інтерв"ю цього тижня:
http://www.theinsider.ua/art/oksana-zabuzhko-lyutii-zachukhanii-provintsializm-tse-koli-v-kiyevi-tilki-pereshivayut-te-shcho-v-moskvi-nosyat/
5 жовтня 2015
Оксана Забужко: Зачуханий провінціалізм - це коли в Києві тільки "перешивають" те, що в Москві носять
... В один ряд із ним як літературознавцем я можу поставити хіба зовсім уже забуту киянку Майю Каганську: згадати хоча б її спільну з Баар-Селою порівняльну розвідку про Булґакова й Ільфа з Петровим "Мастер Гамбс и Маргарита" - це абсолютно перфектний текстуальний аналіз .... І про "Майстра і Маргариту" найкраще, що я читала, це якраз оте згадуване дослідження Каганської й Баар-Сели - після нього питань не лишається. Прекрасний сатиричний роман, а от лінія з Христом - це вже, вибачте, "для бідних". Хто шукає в літературі справді глибоких паралелей між сталінізмом і євангельською історією, тому краще читати "Факультет ненужных вещей" Домбровського - там це зроблено блискуче, і це реально один із останніх "великих романів" у російській літературі ХХ століття.
... Каганська, до речі, "подарувала" нам і україномовного Леоніда Кисельова, висвятила його "на українця", так би мовити. Цієї сторони українського шістдесятництва, до речі, досі не показано - що там були люди етнічно неукраїнського походження, хто, як у добу Розстріляного Відродження, "коренізувався" в "культурні українці" зі свідомого вибору.
... Згадаймо ще і Наталю Кузякіну, авторку прекрасної книжки "Леся Українка і Блок", яка життя поклала на повернення культурі Миколи Куліша, її в 1970-ті теж викинули з України...
... А якраз із цього прошарку багато хто й досі навіть свої повні біографії не оприлюднив. Найкращим "портретом доби", до побутових деталей включно, все ще лишаються "Люди не зі страху" Світлани Кириченко, але це все-таки "мікроісторія" - з точки зору одної сім’ї.
... Гарні спогади "Homo Feriens" у Ірини Жиленко - і літературно гарні, і як цінний історичний документ. Між іншим, у часи моєї молодості в моді був поділ на "жиленківок" і "костенківок" - звісно, надуманий і штучний, таке собі колоніальне копіювання метрополіального взірця, "назадництво", як казав Хвильовий: раз у Москві є "ахматовки" і "цвєтаєвки", то і в нас щось подібне має бути.
... Бачите - жінки й тут виявилися відважнішими, бо, поза ними, чесні спогади написали тільки ті, хто відсидів. Прекрасні спогади у Василя Лісового, там дійсно видно історію людини в пейзажі епохи, - так само, як і у Льоні Плюща в його "У карнавалі історії". Там теж є шлях, є історія помилок і отриманих уроків, видно ріст особистості "крізь" систему, як трави крізь асфальт, а саме це найважливіше зрозуміти новим поколінням.
... Повірте, що попереду в нас приємних відкриттів значно більше, ніж неприємних. Он хоча б спогади Надії Суровцової взяти - вони абсолютно непрочитані, але вони просто-таки мають бути навіть у шкільній програмі. Цієї весни їх інсценізували у Варшаві, в Польському Театрі, і це була справжня сенсація: такої України - України старої, "корінної" інтеліґенції - польська публіка раніше просто не знала.
... є купа речей, які про російську культуру знають лише українці, і ніхто інший їх за нас світові не скаже. Бо хто, наприклад, напише про Сергія Бєрдяєва, без якого не можна зрозуміти Ніколая Бєрдяєва, про що той сам у своїй автобіографії ясно й чітко каже: вирішальний духовний вплив мав на мене мій брат? І хоч би одна душа з цілої армії міфоносців "русского Кієва" всерйоз зацікавилась: а що ж то за брат такий доленосний був? Росіяни цього не напишуть, бо Сергій Бердяєв мав нещастя вважати себе українцем: писав по-українському, належав до київської "Громади", був активний у Літературно-артистичному товаристві, дружив із молодими Косачами, в тому числі з Лесею Українкою, - і все це вже вісімдесят років нікому в нас не цікаво: що за чоловік був, чим на брата-філософа так повпливав?..
http://www.theinsider.ua/art/oksana-zabuzhko-lyutii-zachukhanii-provintsializm-tse-koli-v-kiyevi-tilki-pereshivayut-te-shcho-v-moskvi-nosyat/
5 жовтня 2015
Оксана Забужко: Зачуханий провінціалізм - це коли в Києві тільки "перешивають" те, що в Москві носять
... В один ряд із ним як літературознавцем я можу поставити хіба зовсім уже забуту киянку Майю Каганську: згадати хоча б її спільну з Баар-Селою порівняльну розвідку про Булґакова й Ільфа з Петровим "Мастер Гамбс и Маргарита" - це абсолютно перфектний текстуальний аналіз .... І про "Майстра і Маргариту" найкраще, що я читала, це якраз оте згадуване дослідження Каганської й Баар-Сели - після нього питань не лишається. Прекрасний сатиричний роман, а от лінія з Христом - це вже, вибачте, "для бідних". Хто шукає в літературі справді глибоких паралелей між сталінізмом і євангельською історією, тому краще читати "Факультет ненужных вещей" Домбровського - там це зроблено блискуче, і це реально один із останніх "великих романів" у російській літературі ХХ століття.
... Каганська, до речі, "подарувала" нам і україномовного Леоніда Кисельова, висвятила його "на українця", так би мовити. Цієї сторони українського шістдесятництва, до речі, досі не показано - що там були люди етнічно неукраїнського походження, хто, як у добу Розстріляного Відродження, "коренізувався" в "культурні українці" зі свідомого вибору.
... Згадаймо ще і Наталю Кузякіну, авторку прекрасної книжки "Леся Українка і Блок", яка життя поклала на повернення культурі Миколи Куліша, її в 1970-ті теж викинули з України...
... А якраз із цього прошарку багато хто й досі навіть свої повні біографії не оприлюднив. Найкращим "портретом доби", до побутових деталей включно, все ще лишаються "Люди не зі страху" Світлани Кириченко, але це все-таки "мікроісторія" - з точки зору одної сім’ї.
... Гарні спогади "Homo Feriens" у Ірини Жиленко - і літературно гарні, і як цінний історичний документ. Між іншим, у часи моєї молодості в моді був поділ на "жиленківок" і "костенківок" - звісно, надуманий і штучний, таке собі колоніальне копіювання метрополіального взірця, "назадництво", як казав Хвильовий: раз у Москві є "ахматовки" і "цвєтаєвки", то і в нас щось подібне має бути.
... Бачите - жінки й тут виявилися відважнішими, бо, поза ними, чесні спогади написали тільки ті, хто відсидів. Прекрасні спогади у Василя Лісового, там дійсно видно історію людини в пейзажі епохи, - так само, як і у Льоні Плюща в його "У карнавалі історії". Там теж є шлях, є історія помилок і отриманих уроків, видно ріст особистості "крізь" систему, як трави крізь асфальт, а саме це найважливіше зрозуміти новим поколінням.
... Повірте, що попереду в нас приємних відкриттів значно більше, ніж неприємних. Он хоча б спогади Надії Суровцової взяти - вони абсолютно непрочитані, але вони просто-таки мають бути навіть у шкільній програмі. Цієї весни їх інсценізували у Варшаві, в Польському Театрі, і це була справжня сенсація: такої України - України старої, "корінної" інтеліґенції - польська публіка раніше просто не знала.
... є купа речей, які про російську культуру знають лише українці, і ніхто інший їх за нас світові не скаже. Бо хто, наприклад, напише про Сергія Бєрдяєва, без якого не можна зрозуміти Ніколая Бєрдяєва, про що той сам у своїй автобіографії ясно й чітко каже: вирішальний духовний вплив мав на мене мій брат? І хоч би одна душа з цілої армії міфоносців "русского Кієва" всерйоз зацікавилась: а що ж то за брат такий доленосний був? Росіяни цього не напишуть, бо Сергій Бердяєв мав нещастя вважати себе українцем: писав по-українському, належав до київської "Громади", був активний у Літературно-артистичному товаристві, дружив із молодими Косачами, в тому числі з Лесею Українкою, - і все це вже вісімдесят років нікому в нас не цікаво: що за чоловік був, чим на брата-філософа так повпливав?..