>>> три сторони конфлікту
(для розуміння конфлікту важливо мати правильну модель. Передруковую погляд, який здається мені правильним. Всі три боки конфліктму мають достатньо сил, щоби не вважатись другорядними факторами)
https://www.facebook.com/soykin/posts/784306811597859
http://talliori.livejournal.com/884026.html
Багато хто обурений відходом повстанців з адмінбудівель в обмін на "звільнення" заручників/полонених. Обуреними можуть бути лише ті, хто бачить лише протистояння між українцями та режимом внутрішньої окупації. Таке враження, що вони абсолютно не враховують третього, найбільш небезпечного гравця - Кремль.
Якщо дуже спрощено, то є такі суб’єкти з такими інтересами:
1) Українські повстанці. Інтерес - вільна, заможна, незалежна Україна.
2) Режим внутрішньої окупації ім.Януковича. Зацікавлений у встановленні диктатури задля збереження контролю над всією Україною.
3) Імперіалістична Росія. Зацікавлена в деструкції української держави і взяття її частин під контроль.
Що характерно, кожна сторона грає проти двох інших.
В цьому контексті, чим є звільнення адмінбудівель в обмін на "звільнення" полонених і заручників (зважаємо при цьому на те, що в захоплених повстанцями будівлях не існувало перешкоди для роботи органів окупаційної адміністрації)?
Такий крок точно не наближає Кремль до реалізації його планів. Навпаки, демонстративне, символічне зниження градусу ескалації значно звужує простір можливостей Кремля для каталізації процесів деструкції України. Тому для нас, українських повстанців, це є плюс.
Режим внутрішньої окупації отримує стіни, в яких і до цього він спокійно здійснював свої функції. Тому він отримує символічну перемогу, насправді ж просто піддаючися тиску Заходу, але частково зберігає обличчя перед своїми прихильниками і частково послаблюю російський зашморг на своїй шиї. При цьому, режим внутрішньої окупації чітко розуміє, що у разі недотримання умов обміну, режим не здатен забезпечити в подальшому контроль над усіма адмінбудівлями - сили повстанців не є такими, які можна повністю ігнорувати.
Українські повстанці демонструють що:
1) Ми своїх не кидаємо (і це можливо найголовніше).
2) Що ми здатні до діалогу. Таким чином здобуваємо додаткову зовнішню легітимність, а відповідно і ресурси в боротьбі.
3) Ми звужуємо вікно можливостей для російського втручання.
4) Режимові внутрішньої окупації ми демонструємо силу, оскільки даємо зрозуміти що в наших рядах анархія не панує і ми здатні діяти координовано.
Тож, в підсумку, наразі від обміну найбільше виграємо ми, повстанці. Пірові перемоги нам не потрібні. А іноді крок назад дає більше, ніж два вперед. А Майдан ми не здали і не здамо. Розігнати його без реальних військових дій у режиму внутрішньої окупації спроможності немає. У вівторок йдемо до Верховної Ради. Приєднуйтесь. Перемога буде за нами.
https://www.facebook.com/soykin/posts/784306811597859
http://talliori.livejournal.com/884026.html
Багато хто обурений відходом повстанців з адмінбудівель в обмін на "звільнення" заручників/полонених. Обуреними можуть бути лише ті, хто бачить лише протистояння між українцями та режимом внутрішньої окупації. Таке враження, що вони абсолютно не враховують третього, найбільш небезпечного гравця - Кремль.
Якщо дуже спрощено, то є такі суб’єкти з такими інтересами:
1) Українські повстанці. Інтерес - вільна, заможна, незалежна Україна.
2) Режим внутрішньої окупації ім.Януковича. Зацікавлений у встановленні диктатури задля збереження контролю над всією Україною.
3) Імперіалістична Росія. Зацікавлена в деструкції української держави і взяття її частин під контроль.
Що характерно, кожна сторона грає проти двох інших.
В цьому контексті, чим є звільнення адмінбудівель в обмін на "звільнення" полонених і заручників (зважаємо при цьому на те, що в захоплених повстанцями будівлях не існувало перешкоди для роботи органів окупаційної адміністрації)?
Такий крок точно не наближає Кремль до реалізації його планів. Навпаки, демонстративне, символічне зниження градусу ескалації значно звужує простір можливостей Кремля для каталізації процесів деструкції України. Тому для нас, українських повстанців, це є плюс.
Режим внутрішньої окупації отримує стіни, в яких і до цього він спокійно здійснював свої функції. Тому він отримує символічну перемогу, насправді ж просто піддаючися тиску Заходу, але частково зберігає обличчя перед своїми прихильниками і частково послаблюю російський зашморг на своїй шиї. При цьому, режим внутрішньої окупації чітко розуміє, що у разі недотримання умов обміну, режим не здатен забезпечити в подальшому контроль над усіма адмінбудівлями - сили повстанців не є такими, які можна повністю ігнорувати.
Українські повстанці демонструють що:
1) Ми своїх не кидаємо (і це можливо найголовніше).
2) Що ми здатні до діалогу. Таким чином здобуваємо додаткову зовнішню легітимність, а відповідно і ресурси в боротьбі.
3) Ми звужуємо вікно можливостей для російського втручання.
4) Режимові внутрішньої окупації ми демонструємо силу, оскільки даємо зрозуміти що в наших рядах анархія не панує і ми здатні діяти координовано.
Тож, в підсумку, наразі від обміну найбільше виграємо ми, повстанці. Пірові перемоги нам не потрібні. А іноді крок назад дає більше, ніж два вперед. А Майдан ми не здали і не здамо. Розігнати його без реальних військових дій у режиму внутрішньої окупації спроможності немає. У вівторок йдемо до Верховної Ради. Приєднуйтесь. Перемога буде за нами.