Спостереження за собою
Так як сьогодні я не закінчила мій сніданок дома, то зараз я сиджу в офісі, попиваю каву та смакую улюблений Даніссімо з кульочками :)
Спочатку хочу поділитись одним робочим спостереженням - без чарівного пендаля робота не йде. Тобто я копошусь, але раніше моє копошіння мало напрямок і стрімкий політ, а зараз я ледь перебираю лапками. Все таки коли твій манагер горить роботою, то і ти гориш, а коли твоєму манагеру все до..., то і ти не особливо рвеш ринок. Десь отак. Тому мені треба якась мотивація в мої роботі. Львів одна з них, але не сама сильна.
Про мистецтво. Вчора були на закритті бієнале в Арсеналі. Відчула себе бараном, якого запустили, він все пробіг і нічого не зрозумів. Приблизно так. Це все більше схоже на смітник, а може то я щось концептуально не розумію. Комедія сталась коли ми виходили з підїзду. У нас там така консьєржка, яка завжди нас пасе - куди йдете дівчатка, що робите і т.д. 23.00 - дівчатка кудись чимчикують. Вона - куди? А я кажу - в музей:) От вам і приклад старої як світ істини - коли кажеш правду, тобі ніхто не вірить :)
Про фізичне - на цих вихідних ми з Колегою були на Сумщині, прекрасне місто Путивль. Навіть якщо ви будете мати можливість, не ідьте туди. Хіба у Софроніївський монастир, там такий спокій і мир. Ми накупались, виконали план по засмазі, а я ще й пірнала з тарзанки! Просто вау! Хочу ще :)
І про душевне. Мабуть мені неважливо, щоб хтось поруч був. Це може бути людина, яка буде за багато км. Інколи простий дзвінок з банальною фразою "як твої справи?" і дожелезною відповіддю, яка не вписується в загальноприйняте "дякую, добре", важить більше фізичної присутності.
Спочатку хочу поділитись одним робочим спостереженням - без чарівного пендаля робота не йде. Тобто я копошусь, але раніше моє копошіння мало напрямок і стрімкий політ, а зараз я ледь перебираю лапками. Все таки коли твій манагер горить роботою, то і ти гориш, а коли твоєму манагеру все до..., то і ти не особливо рвеш ринок. Десь отак. Тому мені треба якась мотивація в мої роботі. Львів одна з них, але не сама сильна.
Про мистецтво. Вчора були на закритті бієнале в Арсеналі. Відчула себе бараном, якого запустили, він все пробіг і нічого не зрозумів. Приблизно так. Це все більше схоже на смітник, а може то я щось концептуально не розумію. Комедія сталась коли ми виходили з підїзду. У нас там така консьєржка, яка завжди нас пасе - куди йдете дівчатка, що робите і т.д. 23.00 - дівчатка кудись чимчикують. Вона - куди? А я кажу - в музей:) От вам і приклад старої як світ істини - коли кажеш правду, тобі ніхто не вірить :)
Про фізичне - на цих вихідних ми з Колегою були на Сумщині, прекрасне місто Путивль. Навіть якщо ви будете мати можливість, не ідьте туди. Хіба у Софроніївський монастир, там такий спокій і мир. Ми накупались, виконали план по засмазі, а я ще й пірнала з тарзанки! Просто вау! Хочу ще :)
І про душевне. Мабуть мені неважливо, щоб хтось поруч був. Це може бути людина, яка буде за багато км. Інколи простий дзвінок з банальною фразою "як твої справи?" і дожелезною відповіддю, яка не вписується в загальноприйняте "дякую, добре", важить більше фізичної присутності.