Львівський режисер розкриє вінничанам таємницю «Рисового зерна»
Режисер-постановник Львівського національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької Вадим Сікорський презентує на сцені Вінницького академічного музично-драматичного театру імені Садовського п’єсу італійського драматурга Альдо Ніколаї «Рисове зерно».
Прем’єрні покази вистави відбудуться 28 та 29 листопада.
У театральному світі «заньківчанин» прославився своєю неординарністю, сміливістю, новаторськими підходами й неодмінним інтересом, який викликають його вистави у глядачів. Кожен народжений ним спектакль - а Вадим Сікорський поставив біля сорока! - супроводжує успіх.
З вінницькими акторами Сікорський співпрацюватиме вже втретє: у 2008 він ставив у нас комедію «Хелемські мудреці» за однойменною п'єсою класика єврейської драматургії Мойше Гершензона, а у 2010 «Політ над гніздом зозулі» за однойменним романом Кена Кізі. Обидві вистави мали неабиякий резонанс та справді полюбились глядачам.
Вашій увазі інтерв’ю з Вадимом Сікорським напередодні прем’єри.
Чому саме цю п’єсу Ви обрали?
Це матеріал, який мене чіпляє. Автор ніби пропонує розмову, яку кожен глядач сам повинен обрати - підтримати, чи ні. Я не хочу переповідати, адже у п’єсі так багато матеріалу синтезовано, що навряд чи складеться загальна картина. Та я спробую. У п’єсі пропонується розмова про те, що з людиною робить життя, оточуючі, соціум, все те, що твориться на земній кулі і за зірками зірок, все те, що на нас впливає. Як позначається буденність на людині, яка народилась мрійником, романтиком, прагнучи краси земної та позаземної? Я хочу розібратись, що то за жорна, що перетирають все це і творять з прекрасної людини прагматика, який на романтику може дивитись лише збоку, та й то з ціллю вигоди для свого благополучного життя. Адже все те, що коїться навколо людини, підштовхує її змінитись. Зрештою, головний герой стає таким як всі ми - практиком, який прагне щоб все у нього було «не гірше, ніж у сусіда». Цікаво прослідкувати за цими процесами, що стаються у досить короткий проміжок часу порівняно з вічністю. Людина розмінює себе на манівці та кидається у життєвий прагматизм, відрікаючись від усього прекрасного та поетичного, адже мрійників вважають слабкими натурами, не здатними завоювати своє місце у жорстокому світі.
Чи звучатиме у творі вічна тема кохання?
Ну звичайно! Там є цей прекрасний неконтрольований порив, політ душі. Тоді саме герою віриться, що ось вона, справжня любов.
Чи буде глядачеві зрозуміла п’єса такого філософського спрямування?
Мене лякають час від часу подібними питаннями. Але ж навіть сам театр не є зрозумілим всім: за статистикою лише 2,5-4% від усього населення відвідують храм Мельпомени. Тож я не розраховую бути зрозумілим всім, це було би наївно. Мені приємно буде побачити у залі очі тих, хто прийде послухати мої міркування про життя, саме для них я хочу бути цікавим. Я впевнений, що такі люди є.
Чи Ви є прихильником класичної постановки чи чогось ближчого до шоу?
Мені надзвичайно важлива якість матеріалу з яким я працюю. Шоу теж може бути якісним та дивувати можливостями людей, які його створили. Я люблю якісний, чаруючий, правдивий, досконалий, незакомплексований театр. Не терплю в театрі пошлоти. А оскільки я добре знаю можливості акторів вінницького театру, впевнений - ми продемонструємо якісний спектакль та порозуміємось з глядацьким залом.
Хто ж буде задіяний у головних ролях?
У головній ролі Роман Хегай-Семенов, також задіяні Надія Кривцун, Анатолій Вольський, Оксана Бандура, Альона Шамрай та два зовсім молодих актора.
Розкажіть про перший раз коли Ви ставили «Рисове зерно»?
Це було у нашому театрі імені Марії Заньковецької у 1993 році. Знаєте, у кожної людини є книги та сюжети які вона любить протягом життя. Ця п’єса поза часом, і ще й тому вона мені до вподоби. У ній є про що поговорити не чіпляючись за примітивність часу, за кон’юнктуру моменту. Тут більше мова йде про людські стосунки, які незмінні з того часу, як людина прийшла у цей світ. Люди завжди любили і ненавиділи, підставляли і, навпаки, лишалися вірними на все життя. Антураж, костюми, техніка, все міняється. Сталими є принципи людського існування, що відображені у 10 заповідях, які присутні, так чи інакше, у багатьох релігіях світу. Прагнення до гармонізації світу існувало завжди, але за всі ці віки людство не стало іншим і я, як і герої п’єси, задаюсь питанням «чому?».
Чи часто Вас запрошують ставити вистави у інших театрах?
Якщо чесно, у мене є що робити у Львові. Співпраця з Вінницьким театром стала можливою тому, що склалися сприятливі обставини. Адже потрібно щоб були актори, що можуть освоїти матеріал, матеріальна база та весь інший механізм театру. Про можливість такої постановки почались розмови ще весною. Потім у мене була складна робота - я ставив «пропалу грамоту» у рідному театрі. Згодом ми визначились з вінничанами з п’єсою, яка задовольнила би нас якісно та стала б можливою, враховуючи весь ресурс. Зрештою, було узгоджено постановку «Рисового зерна».
Чи можете Ви порівняти: львівський глядач прискіпливіший за вінницького?
Глядач крізь однаковий. По-перше, сучасний глядач комунікований, адже інформації у сьогоднішньому світі багато. Зрештою, кожен глядач хоче бачити якісний театр, незалежно від жанру. Підкреслю: глядача обдурити неможливо.