вихідний пост
Вихідні пройшли весело, цікаво і сніжно. У суботу ми переплутали дати в квитках і пішли на виставу. Виявилося, що вистава тільки через день, тому вирішили прогулятися до головної йолки країни. До речі, непогана така йолка цей рік, доволі симпатична і світиться прикольно. До того ж, оздоблення Театральної - ууумммм, канфєтка "Зоряне небо") Але по дорозі замерзли і сходили ще в суші (шо тоже вєсьма прілєстно). Дорогою додому - сковзалися, робили сніжного ангела, ходили пінгвінами, тобто - все, як у людей.
У неділю все-таки з"їздили в супермаркет. Я намірялася корон (але всі вони були якісь дитячі і не змогли відобразити моєї королев"ячої натури). Запалилися новорічним настроєм, накупляли прикрас та й пошурували у театр.
"Страждання юного Вертера" - чуттєва вистава. Особливо, якщо зал під дахом. Особливо, якщо сидиш у першому ряду. Особливо, коли тихо так, що чути, як у сусіда бурчить у шлунку.
У виставі всього задіяно 3 актори. Традиційний любовний трикутник. Чудова гра акторів, проте мені трохи було не зрозуміло, чому актори, коли звертаються один до одного, дивлять в зал. Ставка - на почуття, динаміку, тембральність голосу, плавність руху. Зворушливо було і нам тулитися один до одного, бо в залі холодно, бо від монологів - мурашки по шкірі.
***
Минулий тиждень був складний на почуття. Я чомусь так нестримно ображалася, плакала, раділа, сміялася. Що до п"ятниці - так стомилася. Але потім все якось так швидко стало на свої місця. І я зрозуміла, що чого мені журитися? У мене люблячі батьки, коханий, дорогі серцю люди, у мене є все, чого я хотіла. Ну, нема роботи. Але це тільки тому, що я ще морально до неї неготова, необхідності такої нема. Зате, я вірю, що точно щось хороше знайду. Майже всі мої мрії, які я загадувала на Новий рік, здійснилися. Залишилася тільки одна і та дуже-дуже скоро здійсниться.
Я вдячне за те все, що в мене вже є.
У неділю все-таки з"їздили в супермаркет. Я намірялася корон (але всі вони були якісь дитячі і не змогли відобразити моєї королев"ячої натури). Запалилися новорічним настроєм, накупляли прикрас та й пошурували у театр.
"Страждання юного Вертера" - чуттєва вистава. Особливо, якщо зал під дахом. Особливо, якщо сидиш у першому ряду. Особливо, коли тихо так, що чути, як у сусіда бурчить у шлунку.
У виставі всього задіяно 3 актори. Традиційний любовний трикутник. Чудова гра акторів, проте мені трохи було не зрозуміло, чому актори, коли звертаються один до одного, дивлять в зал. Ставка - на почуття, динаміку, тембральність голосу, плавність руху. Зворушливо було і нам тулитися один до одного, бо в залі холодно, бо від монологів - мурашки по шкірі.
***
Минулий тиждень був складний на почуття. Я чомусь так нестримно ображалася, плакала, раділа, сміялася. Що до п"ятниці - так стомилася. Але потім все якось так швидко стало на свої місця. І я зрозуміла, що чого мені журитися? У мене люблячі батьки, коханий, дорогі серцю люди, у мене є все, чого я хотіла. Ну, нема роботи. Але це тільки тому, що я ще морально до неї неготова, необхідності такої нема. Зате, я вірю, що точно щось хороше знайду. Майже всі мої мрії, які я загадувала на Новий рік, здійснилися. Залишилася тільки одна і та дуже-дуже скоро здійсниться.
Я вдячне за те все, що в мене вже є.