Було по молодості і нєзрєлості, я любила писати всілякі там рецензії та статті про політику. Невинне дитя)
Оце якось викладачка спитала, чи можу я дати їй свою рецензію на якийсь там твір. Оскільки в місті мене не було, то я сказала, що її (себто статтю) можна знайти на сайті "Буквоїд". І оце згадала, вирішила сама перечитати.
Ну, що я вам скажу? Слова красіві - да, ето ми умєєм, а от по суті - дєцкій лєпєт на лужайкє.
Сьогодні на парі розповідала своїм про механізми і методики авторської творчості. А скажіть, правда ж перечитувати своє, написане колись давно, соромно?
І напаслєдак прикол - сьогодні йду собі додому, а по всьому універу порозвішували мою мармизу із написом, мол маладєц дєвачка виграла шота там. Не лінувалися - на кожному поверсі! Їй Богу, наче ото: пропала собака, по кличці Дружок. Нашо таке робити?