Про любов, або Навіщо ви мене вчите, як любити Бога?
Вважаю, що не можна людину навчити любити когось чи щось більше, ніж вона на те здатна.
Страшенно не люблю, коли починають мусолити тему любові. Любов - це щось сокровенне, камерне. Про це не треба кричати, навіть якщо переповнюють почуття чи емоції. І взагалі не припустимо нав"язувати комусь свою любов.
Сьогодні я вже збиралася виходити з дому (вже одягнула черевики і пуховик), як раптом почула дзвінок домашнього телефону. На цей номер дзвонять тільки рідні. І замість прогнозованого голосу папи я чую:
- Доброго дня! Я знайшла ваш номер у довіднику. Якщо у вас виникають проблеми, в які служби ви звертаєтеся? - каже мені якась невідома панянка з притензійним голосом.
- У мене нема проблем. А якщо будуть, то не вам доведеться їх вирішувати, - відповідаю їй.
- Але все ж. Якщо у членів вашої сім"ї проблеми, то куди вони звертаються?
- Нема у нас проблем, хіба не зрозуміло, - пояснюю цій набридливій особі і усвідомлюю, що в пуховику мені вже дуже жарко.
- Але все одно. У вас мають бути проблеми. І я знаю, як їх вирішити, - стверджує вона.
- ???
- Я вам розповім, як треба любити Бога.
Ви б мені ще розповіли, як любити маму. Дивуюся я з цих свідків Ієгови. Ну, любите ви собі Бога, то любіть. Для чого це всім нав"язувати, для чого дзвонити тричі на місяць у мої двері і читати проповіді, якщо я не хочу вас слухати? Для чого кидати у поштову скриньку макулатуру (варто зауважити - хороша поліграфія)? І яким чином ви причетні до мого світогляду, мікрокосмосу, віри? Я ж не вказую вам, як жити і як кого любити, то чому у вас виникає думка, що мені конче необхідна ваша порада.
Моє ставлення до Бога - це тільки моє. Й іншим до цього нема ніякого діла.
ЛЮБОВ не можна нав"язати. Її або маєш, або ні. Або відчуваєш, або ні. Любов або є, або її взагалі нема. Не можна любити більше або менше, можна тільки любити, або не любити.
Страшенно не люблю, коли починають мусолити тему любові. Любов - це щось сокровенне, камерне. Про це не треба кричати, навіть якщо переповнюють почуття чи емоції. І взагалі не припустимо нав"язувати комусь свою любов.
Сьогодні я вже збиралася виходити з дому (вже одягнула черевики і пуховик), як раптом почула дзвінок домашнього телефону. На цей номер дзвонять тільки рідні. І замість прогнозованого голосу папи я чую:
- Доброго дня! Я знайшла ваш номер у довіднику. Якщо у вас виникають проблеми, в які служби ви звертаєтеся? - каже мені якась невідома панянка з притензійним голосом.
- У мене нема проблем. А якщо будуть, то не вам доведеться їх вирішувати, - відповідаю їй.
- Але все ж. Якщо у членів вашої сім"ї проблеми, то куди вони звертаються?
- Нема у нас проблем, хіба не зрозуміло, - пояснюю цій набридливій особі і усвідомлюю, що в пуховику мені вже дуже жарко.
- Але все одно. У вас мають бути проблеми. І я знаю, як їх вирішити, - стверджує вона.
- ???
- Я вам розповім, як треба любити Бога.
Ви б мені ще розповіли, як любити маму. Дивуюся я з цих свідків Ієгови. Ну, любите ви собі Бога, то любіть. Для чого це всім нав"язувати, для чого дзвонити тричі на місяць у мої двері і читати проповіді, якщо я не хочу вас слухати? Для чого кидати у поштову скриньку макулатуру (варто зауважити - хороша поліграфія)? І яким чином ви причетні до мого світогляду, мікрокосмосу, віри? Я ж не вказую вам, як жити і як кого любити, то чому у вас виникає думка, що мені конче необхідна ваша порада.
Моє ставлення до Бога - це тільки моє. Й іншим до цього нема ніякого діла.
ЛЮБОВ не можна нав"язати. Її або маєш, або ні. Або відчуваєш, або ні. Любов або є, або її взагалі нема. Не можна любити більше або менше, можна тільки любити, або не любити.