Україна: Рідна Земля - Рідна Мова - Рідна Віра
Мокоша весняна
Мокоша єдина представниця жіночих Божеств у пантеоні князя Володимира. Мокоша (інші варіанти імені - Макош, Мокша) пов’язана з жіночою сферою діяльності у господарстві: рукоділлям, прядінням, тканням тощо. У давні часи вона була Богинею землеробства і родючості, жіночої життєвої сили і достатку, покровителькою полів і домашніх тварин. Оскільки від врожаю і родючості тварин переважно залежала доля давніх русів, то Мокоша вважалася і Богинею долі. Мовознавці висловлюють думку, що її ім’я дослівно означає «Матір долі» (пор.: ст. сл. кьіиь, кощь - жереб, доля, удача). Тому Мокошу можна вважати тотожною грецькій Тихе і римській Фортуні. Атрибутами цих Богинь був ріг достатку. З таким же рогом постать Мокоші зображена на статуї Збруцького Світовида.
Їй приносили жертви у вигляді снопів льону, вишитих рушників, пучків вовни (прядива). Мокоша, вірогідно, була близькою до Рожаниць (Дів Життя) - покровителькою пологів, захисницею породіль. Тому віра й поклоніння Мокоші найдовше існували серед жінок: навіть у XVI ст. попи зобов’язані були на сповіді запитати жінку, «чи не ходила до Мокоші?». На Новгородщині культ Мокоші зберігався аж до XIX ст.
У Києві до Мокоші на Старокиївську гору (пантеон Володимира) приходили поклонятися жриці, ворожки, знахарки. Хоча вона й була покровителькою жіноцтва, проте вшановували її всі, тому Володимир і увів Мокошу до свого пантеону. За переказами, саме Мокоша пряде нитку життя, тому вона вважається ще й покровителькою пряль. Ще одним обов’язком Мокоші було піклування про вологу: дощ, річки, струмки. Це й знайшло свій вияв у імені Богині. Деякі дослідники вважають, що воно походить від мокрий, мокнути.
Походження Мокоші дуже давнє: як і більшість жіночих Богинь, вона була відома ще за трипільської доби. В образі Мокоші бачимо відгомін стародавнього культу Великої Богині-Матері. Її зображення, значною мірою стилізовані, дійшли до нас переважно на рушниках: Богиня стоїть під відкритим куполом святилища з піднятими вгору руками (поза Оранти), на голові має «рогату» шапку. Обабіч Мокоші - два вершники на конях. На деяких вишивках під кіньми зображені свастики (прадавні символи щастя), іноді головний убір Богині нагадує квітучий кущ. Статуетки скіфських Богинь (VII ст. до н. ч.) нагадують позу Мокоші та Оранти зпіднятими вгору руками, як під час моління. Вірогідно, що і в Київській Софії ранні християни бачили свою правічну Богиню з піднесеними до неба руками. А відтак, Мокоша походить ще від давнішого культу води - Богині Данії. Християни не могли забути свою давню Богиню, тому що досить довго вшановували її в образі «святої Параскеви» (П’ятниці).
/Лозко Г.С. Українське народознавство. - 2-е вид., доповнене та перероблене. - К.: Видавництво «АртЕк», 2004. - 472 с.: іл. ISBN 966-505-064-8/
