«А українська фантастика існує?» - «Ні, друже, це фантастика!»
Подібна репліка спала мені на думку із самого початку МК. Майстер зразу попередив, що уже багато років фантастики не читав (хоча я точно знаю, що то таки не зовсім правда))), і ставиться до її життєздатності в літературі досить скептично. І його позиція мені здалася у певній мірі вмотивованою. Але про це згодом, спочатку про майстер-клас.
Обговорення відрізнялося від того, до якого я уже встигла звикнути на інших заходах «Зоряної Фортеці». Хто не в курсі - зазвичай учасники МК (і літстудії теж) мають змогу не лише почути критику та поради майстра, а й вислухати думки з приводу написаного від колег, перших, так би мовити, читачів. Фідбек, коротше. Мені цього трохи забракло, але в цілях економії часу та нервів, може, воно й правильно. Є що сказати - заходьте, будьте добрі, в коменти до оповідки. До нашої - сюди ;-)
Розбір торкався, в основному, побудови сюжету: аналіз слабких/сильних місць кожного оповідання, що були вибрані на майстер-клас, і поради, як можна їх покращити. Антон Санченко досить м’яко пройшовся по наших оповідках. У мене, мабуть, претензій загалом було більше, :) а також порекомендував чудову книгу Олександра Мітти «Кіно між адом і пеклом» (Александр Митта «Кино между адом и раем»; Кино по Эйзенштейну, Чехову, Шекспиру, Куросаве, Феллини, Хичкоку, Тарковскому…). Її можна знайти в мережі, нагально раджу прочитати всім зацікавленим.
В кількох словах: у кожного з авторів були власні недоліки у творах, комусь варто зробити кульмінацію більш виразною, комусь - героїв, тому що далеко не завжди вони, і їхня мова зокрема, були достатньо характерними, впізнаваними, при читанні. Комусь, як-от нам із Максом, треба навчитися вибирати ідеї та конфлікти відповідно до об’єму, який планується, та відмовлятися від зайвого, а не напихати туди все, що хочеться, бо так рельєфніше, багатошаровіше, і взагалі….
Коротше, оповідання має бути оповіданням, а не стиснутим і кастрованим романом - втім, справедливе й зворотне твердження. Бо якщо до повного набору атрибутів бабушкі оповідки доліпити купу мотлоху подробиць чи рідини описів, вона страждатиме водянкою чи гігантизмом, але повістю/романом від цього аж ніяк не стане :-)
Біда в іншому. Українська фантастика переживає не найкращі часи. Друкують її не надто охоче (саме як фантастику) - і автори беруться визначати свої твори як химерну прозу, технотриллер чи щось на кшталт - заповнюючи нішу російськомовним чи перекладеним зарубіжним контентом. А, крім того, реальність подекуди заткнула за пасок найфантастичнішу фантастику, і наукпоп, який вийшов із НДІ та лабораторій, теж навчився презентувати відкриття й цікавинки без зайвої нудоти та громіздкої термінології. Я вже не кажу про постапокаліптику, антиутопію та «стрілялку» в однім флаконі, яку ми можемо спостерігати ледь не онлайн у безпосередній близькості - і це трагічно й безрадісно насправді, дав би Бог, щоб усе швидше заспокоїлося.
Сюжети, що ми продукуємо, часто страждають вторинністю а то й якоюсь там ще «-инністю», що не надто приваблює читачів. Коротше, варто задуматись, а для чого вона взагалі, та фантастика, кожному з нас? Чому саме фантастика? Чи втратять щось, окрім видовищності, подані сюжети, якщо раптом уся фантастичність із них випарується? Може, переосмисливши це, ми й почнемо писати краще, цікавіше і щось таке, що з задоволенням читатимуть?
Ще раз дякую за запрошення на мк Олегу "Скаю" Сіліну і Сергію Торенку, майстру Антону Санченку - за розбір польотів та за те, що допоміг зібратися із думками, а всім, хто був присутній - за компанію. Завжди рада зустрітись.
Пишімо краще, і все в нас із фантастикою буде добре!
Обговорення відрізнялося від того, до якого я уже встигла звикнути на інших заходах «Зоряної Фортеці». Хто не в курсі - зазвичай учасники МК (і літстудії теж) мають змогу не лише почути критику та поради майстра, а й вислухати думки з приводу написаного від колег, перших, так би мовити, читачів. Фідбек, коротше. Мені цього трохи забракло, але в цілях економії часу та нервів, може, воно й правильно. Є що сказати - заходьте, будьте добрі, в коменти до оповідки. До нашої - сюди ;-)
Розбір торкався, в основному, побудови сюжету: аналіз слабких/сильних місць кожного оповідання, що були вибрані на майстер-клас, і поради, як можна їх покращити. Антон Санченко досить м’яко пройшовся по наших оповідках. У мене, мабуть, претензій загалом було більше, :) а також порекомендував чудову книгу Олександра Мітти «Кіно між адом і пеклом» (Александр Митта «Кино между адом и раем»; Кино по Эйзенштейну, Чехову, Шекспиру, Куросаве, Феллини, Хичкоку, Тарковскому…). Її можна знайти в мережі, нагально раджу прочитати всім зацікавленим.
В кількох словах: у кожного з авторів були власні недоліки у творах, комусь варто зробити кульмінацію більш виразною, комусь - героїв, тому що далеко не завжди вони, і їхня мова зокрема, були достатньо характерними, впізнаваними, при читанні. Комусь, як-от нам із Максом, треба навчитися вибирати ідеї та конфлікти відповідно до об’єму, який планується, та відмовлятися від зайвого, а не напихати туди все, що хочеться, бо так рельєфніше, багатошаровіше, і взагалі….
Коротше, оповідання має бути оповіданням, а не стиснутим і кастрованим романом - втім, справедливе й зворотне твердження. Бо якщо до повного набору атрибутів бабушкі оповідки доліпити купу мотлоху подробиць чи рідини описів, вона страждатиме водянкою чи гігантизмом, але повістю/романом від цього аж ніяк не стане :-)
Біда в іншому. Українська фантастика переживає не найкращі часи. Друкують її не надто охоче (саме як фантастику) - і автори беруться визначати свої твори як химерну прозу, технотриллер чи щось на кшталт - заповнюючи нішу російськомовним чи перекладеним зарубіжним контентом. А, крім того, реальність подекуди заткнула за пасок найфантастичнішу фантастику, і наукпоп, який вийшов із НДІ та лабораторій, теж навчився презентувати відкриття й цікавинки без зайвої нудоти та громіздкої термінології. Я вже не кажу про постапокаліптику, антиутопію та «стрілялку» в однім флаконі, яку ми можемо спостерігати ледь не онлайн у безпосередній близькості - і це трагічно й безрадісно насправді, дав би Бог, щоб усе швидше заспокоїлося.
Сюжети, що ми продукуємо, часто страждають вторинністю а то й якоюсь там ще «-инністю», що не надто приваблює читачів. Коротше, варто задуматись, а для чого вона взагалі, та фантастика, кожному з нас? Чому саме фантастика? Чи втратять щось, окрім видовищності, подані сюжети, якщо раптом уся фантастичність із них випарується? Може, переосмисливши це, ми й почнемо писати краще, цікавіше і щось таке, що з задоволенням читатимуть?
Ще раз дякую за запрошення на мк Олегу "Скаю" Сіліну і Сергію Торенку, майстру Антону Санченку - за розбір польотів та за те, що допоміг зібратися із думками, а всім, хто був присутній - за компанію. Завжди рада зустрітись.
Пишімо краще, і все в нас із фантастикою буде добре!