Щедрий два рази ріже, або Розмір має значення
Складатиму фрагменти вражень від Львівського книжкового Форуму 2013 в єдину картину. Почну з майстер-класу, котрий цікавив мене чи не найбільше. Він, як і ряд інших ЗФ-заходів, проходив у Медіатеці, що при Міській центральній бібліотеці ім. Лесі Українки.
Було приємно, що на майстер-клас з’явилися не лише ті автори (і оповідки), котрі заявлялися, а й інші слухачі. Тож вирішили проводити мк у формі літстудії: автор читає мініатюру, потім інші розбирають її - недоліки, плюси, зауваги. Особливо приємно, що слухачі в залі теж брали активну участь в обговоренні - особисто для мене це було важливо і корисно. Тоді, як резюме - слово майстра, Володимира Арєнєва. І, зрештою, слово самого автора, якщо на те є його бажання і потреба.
презентація новинок української фантастики
Як для мене, форма вже звична і цілком зручна для отримання фідбеку і обкатки твору. Не буду зупинятися на кожній мініатюрі зокрема (думаю, то справа і «матеріал для вдосконалення», власне, авторів), просто озвучу висновки, які зробила для себе.
Головне: особисто мені було легше працювати, коли намічався хоч якийсь напрям для обговорення (у цьому випадку - мініатюри в принципі). Коли кожен із учасників приносить щось своє, а ти настроєний на щось третє (як це вийшло на минулій літстудії), досить важко переключитися з одного оповідання на інше. Тут проблем не було, бо всі оповідки конкурсні, умовно близькі за жанром, форматом, тематично. До того ж, прочитані й відкоментовані на сайті Золотої Мантикори, де відбувався конкурс. Тож часом я мала тільки незначні доповнення до вже сказаного там.
Отже, повернемося до мініатюри. Це не просто текст певного, й досить невеликого, об’єму, шматочок із життя чи альтернативної реальності - він теж підкоряється власним законам сюжетотворення та ідейного наповнення. І формат його може стати як перевагою, так і недоліком. Чомусь здебільшого схиляються до того, що будь-які обмеження для автора - це зло. Неодноразово чулося, що комусь доводилося різати по-живому, жертвувати тим чи іншим блоком, щоб втиснутися в тісний і куций пеньюарчик мініатюри. Мені це знайоме. Хоча, як я розумію зараз, це всього лиш справа техніки, практики та правильного вибору засобів. І ще - на мініатюрі дуже добре вчитися, як на мене. А словесні щедроти і «розтіканія по древу» варто лишати для повістей і романів.
Створення малоформатних текстів вимагає чи не більш детальної проробки, аніж великих.
Причина, перш за все, полягає в тому, що автор не має зайвих кілознаків для створення атмосферності чи витіюватих екскурсів в історію світу. Читачу все (чи не все, а рівно стільки, скільки треба) має бути зрозуміло тут і зараз, у 6-ти тис. із пробілами. Принаймні, те, що важливе для розкриття характеру героїв, світу, інтриги і т. ін. Як цього досягти? Поділюся власними висновками, які зробила в процесі написання і обговорення оповідок.
Автор має знати більше про світ/героя/ситуацію, ніж подано в тексті. Вкрай небажано пхати туди все, до чого тільки спромоглася дотягнутися фантазія, але володіти матеріалом ти маєш. Крім того, варто врахувати: мотивацію дій героя навіть у тісному форматі ніхто не відміняв. Тоді картинка оживе, а герої втратять вузлуваті обриси і смикані рухи маріонеток.
Все, що не грає на сюжет/інтригу/характер героя - різати нещадно. То інформаційне сміття, яке, можливо, в іншій ситуації щось би додало читачу для загальної картинки, але в мініатюрі воно тільки розпилює увагу зайвою деталізацією.
Для створення потрібного антуражу необов’язково гнати кілознаки описів. Достатньо буває точних атмосферних порівнянь, інтуїтивно зрозумілих слів-новотворів (особливо для НФ-фантастики, як на мене), вмілого оперування предметами, поняттями, може, навіть архетипами, що вже власною появою налаштовують на певний лад.
Щоб зробити розмову живою і зрозумілою (хто, що й до чого), не завжди потрібні ремарки після репліки. Частіше навіть можна пожертвувати більшістю з них, якщо максимально індивідуалізувати мову героїв і обрати лексику, стилістично яскраву й правильно забарвлену. Результат - зекономлені кілознаки і витримана динаміка. Для виваження останньої - корисно читати діалоги вголос (ще краще - в ролях), без ремарок автора. Тоді зразу кидається в очі перекіс на бік одного героя (який любить багато пояснювати читачу те, що необхідно знати :-)) - звісно, якщо такий є.
Мініатюра має бути цілісною. Навіть якщо там заховані глибокі алегорії, вони мали б бути вплетені в сюжет, а не стояти дещо осібно, тим паче, дисонувати за стилістикою, якщо цей дисонанс не використано з певною ціллю.
Треба добре продумувати структуру - для мініатюри це особливо важливо. Мініатюра - то повноцінний твір, а не скорочена оповідка/повість чи синопсис роману :-) У ньому має знайтися місце для фантприпущення, інтриги, зав’язки, кульмінації, розв’язки. Розвитку персонажа (-ів). Ідеї. Антуражу, зрештою… Багато, правда? То як вигорнути світ з кишені ;-)
Ще одна дуже важлива деталь - правильно вибрати ракурс. Від першої особи подавати події? Від третьої? Можливо, варто вистромити вуха автора і зробити його повноцінним, хоч і позакадровим, героєм мініатюри? Треба все зважити і вибрати ту форму, яка найбільш доречна, найшвидше затягне читача в сюжет і змусить співчувати, але не вимагатиме зайвих пояснень і уточнень - бо ж формат такий формат…
І головне, автору варто розуміти, для чого ж те все написано. Як не крути, ідея рулить :-) Бо ж одна справа, якщо маємо на меті якось реалізувати фантприпущення. А зовсім інша, якщо хочемо показати трохи більше: річ легендарна часом виявляється чимось звичним для шукача, а непомітна і незначна деталь, на рівні здогаду, може бути насправді важливішою за шукане спочатку. Але то я вже про своє, про особисте ;-)
Я дуже вдячна команді Зоряної Фортеці за запрошення на мк, майстру і учасникам - за цікаву дискусію, яку хотілося продовжувати й поза межами Медіатеки (що ми, власне, і робили), а також за масу цікавих заходів на Львівському книжковому Форумі та гарну компанію 13-15 вересня 2013 року. Сподіваюся, комусь стануть у пригоді мої міркування, а кому й так це все відомо - гарячий привіт від кепа ;-)
P. S. Між іншим, мене заінтригували дві речі: як можна писати вшістьох, і як фантприпущеня, сюжет, світ etc можна втиснути в 2 тис. знаків. Думаю, прочитавши «Фімбулвінтер» і «Zарисовку О», я знову захочу експериментувати :-)
P. P. S. До речі, хто ще не в курсі - на ЗФ-конкурсі «Дім, милий дім» саме час і місце для реалізації фантлітературних експериментів. Прийом до 30 вересня. Приєднуйтесь!
збірка мікромініатюр Zарисовка О
доповідь Марії Галіної
на майстер-клас ))
Було приємно, що на майстер-клас з’явилися не лише ті автори (і оповідки), котрі заявлялися, а й інші слухачі. Тож вирішили проводити мк у формі літстудії: автор читає мініатюру, потім інші розбирають її - недоліки, плюси, зауваги. Особливо приємно, що слухачі в залі теж брали активну участь в обговоренні - особисто для мене це було важливо і корисно. Тоді, як резюме - слово майстра, Володимира Арєнєва. І, зрештою, слово самого автора, якщо на те є його бажання і потреба.
презентація новинок української фантастики
Як для мене, форма вже звична і цілком зручна для отримання фідбеку і обкатки твору. Не буду зупинятися на кожній мініатюрі зокрема (думаю, то справа і «матеріал для вдосконалення», власне, авторів), просто озвучу висновки, які зробила для себе.
Головне: особисто мені було легше працювати, коли намічався хоч якийсь напрям для обговорення (у цьому випадку - мініатюри в принципі). Коли кожен із учасників приносить щось своє, а ти настроєний на щось третє (як це вийшло на минулій літстудії), досить важко переключитися з одного оповідання на інше. Тут проблем не було, бо всі оповідки конкурсні, умовно близькі за жанром, форматом, тематично. До того ж, прочитані й відкоментовані на сайті Золотої Мантикори, де відбувався конкурс. Тож часом я мала тільки незначні доповнення до вже сказаного там.
Отже, повернемося до мініатюри. Це не просто текст певного, й досить невеликого, об’єму, шматочок із життя чи альтернативної реальності - він теж підкоряється власним законам сюжетотворення та ідейного наповнення. І формат його може стати як перевагою, так і недоліком. Чомусь здебільшого схиляються до того, що будь-які обмеження для автора - це зло. Неодноразово чулося, що комусь доводилося різати по-живому, жертвувати тим чи іншим блоком, щоб втиснутися в тісний і куций пеньюарчик мініатюри. Мені це знайоме. Хоча, як я розумію зараз, це всього лиш справа техніки, практики та правильного вибору засобів. І ще - на мініатюрі дуже добре вчитися, як на мене. А словесні щедроти і «розтіканія по древу» варто лишати для повістей і романів.
Створення малоформатних текстів вимагає чи не більш детальної проробки, аніж великих.
Причина, перш за все, полягає в тому, що автор не має зайвих кілознаків для створення атмосферності чи витіюватих екскурсів в історію світу. Читачу все (чи не все, а рівно стільки, скільки треба) має бути зрозуміло тут і зараз, у 6-ти тис. із пробілами. Принаймні, те, що важливе для розкриття характеру героїв, світу, інтриги і т. ін. Як цього досягти? Поділюся власними висновками, які зробила в процесі написання і обговорення оповідок.
Автор має знати більше про світ/героя/ситуацію, ніж подано в тексті. Вкрай небажано пхати туди все, до чого тільки спромоглася дотягнутися фантазія, але володіти матеріалом ти маєш. Крім того, варто врахувати: мотивацію дій героя навіть у тісному форматі ніхто не відміняв. Тоді картинка оживе, а герої втратять вузлуваті обриси і смикані рухи маріонеток.
Все, що не грає на сюжет/інтригу/характер героя - різати нещадно. То інформаційне сміття, яке, можливо, в іншій ситуації щось би додало читачу для загальної картинки, але в мініатюрі воно тільки розпилює увагу зайвою деталізацією.
Для створення потрібного антуражу необов’язково гнати кілознаки описів. Достатньо буває точних атмосферних порівнянь, інтуїтивно зрозумілих слів-новотворів (особливо для НФ-фантастики, як на мене), вмілого оперування предметами, поняттями, може, навіть архетипами, що вже власною появою налаштовують на певний лад.
Щоб зробити розмову живою і зрозумілою (хто, що й до чого), не завжди потрібні ремарки після репліки. Частіше навіть можна пожертвувати більшістю з них, якщо максимально індивідуалізувати мову героїв і обрати лексику, стилістично яскраву й правильно забарвлену. Результат - зекономлені кілознаки і витримана динаміка. Для виваження останньої - корисно читати діалоги вголос (ще краще - в ролях), без ремарок автора. Тоді зразу кидається в очі перекіс на бік одного героя (який любить багато пояснювати читачу те, що необхідно знати :-)) - звісно, якщо такий є.
Мініатюра має бути цілісною. Навіть якщо там заховані глибокі алегорії, вони мали б бути вплетені в сюжет, а не стояти дещо осібно, тим паче, дисонувати за стилістикою, якщо цей дисонанс не використано з певною ціллю.
Треба добре продумувати структуру - для мініатюри це особливо важливо. Мініатюра - то повноцінний твір, а не скорочена оповідка/повість чи синопсис роману :-) У ньому має знайтися місце для фантприпущення, інтриги, зав’язки, кульмінації, розв’язки. Розвитку персонажа (-ів). Ідеї. Антуражу, зрештою… Багато, правда? То як вигорнути світ з кишені ;-)
Ще одна дуже важлива деталь - правильно вибрати ракурс. Від першої особи подавати події? Від третьої? Можливо, варто вистромити вуха автора і зробити його повноцінним, хоч і позакадровим, героєм мініатюри? Треба все зважити і вибрати ту форму, яка найбільш доречна, найшвидше затягне читача в сюжет і змусить співчувати, але не вимагатиме зайвих пояснень і уточнень - бо ж формат такий формат…
І головне, автору варто розуміти, для чого ж те все написано. Як не крути, ідея рулить :-) Бо ж одна справа, якщо маємо на меті якось реалізувати фантприпущення. А зовсім інша, якщо хочемо показати трохи більше: річ легендарна часом виявляється чимось звичним для шукача, а непомітна і незначна деталь, на рівні здогаду, може бути насправді важливішою за шукане спочатку. Але то я вже про своє, про особисте ;-)
Я дуже вдячна команді Зоряної Фортеці за запрошення на мк, майстру і учасникам - за цікаву дискусію, яку хотілося продовжувати й поза межами Медіатеки (що ми, власне, і робили), а також за масу цікавих заходів на Львівському книжковому Форумі та гарну компанію 13-15 вересня 2013 року. Сподіваюся, комусь стануть у пригоді мої міркування, а кому й так це все відомо - гарячий привіт від кепа ;-)
P. S. Між іншим, мене заінтригували дві речі: як можна писати вшістьох, і як фантприпущеня, сюжет, світ etc можна втиснути в 2 тис. знаків. Думаю, прочитавши «Фімбулвінтер» і «Zарисовку О», я знову захочу експериментувати :-)
P. P. S. До речі, хто ще не в курсі - на ЗФ-конкурсі «Дім, милий дім» саме час і місце для реалізації фантлітературних експериментів. Прийом до 30 вересня. Приєднуйтесь!
збірка мікромініатюр Zарисовка О
доповідь Марії Галіної
на майстер-клас ))