Отже, тепер ніхто не зможе мені зневажливо кинути - "Девчьонка!
За останні десять років, я нарубала цілий ліс дров, в наслідок чого -
я стала не така співчутлива і добра до людей, але водночас поблажливіша
до людських слабкостей і далеко не така чорно-біло-категорична як раніше.
Перестала вірити у Справжнє Єдине Кохання на все життя.Зате повірила в себе, в свою цілеспрямованність-
можливість досягти будь-чого, якщо дуже хочу.
Дізналась, що не все те що я хочу насправді мені потрібно.
Остаточно переконалась в тому, що думки матеріальні. При цьому (як це дивно не звучить) перестала вірити в чудо.
З*ясувала, що коли все валиться - то рятує порнуха робота.
Набула нових друзів і втратила декілька старих.
Усвдомила остаточно, що ніколи не стану ні практичною, ні раціональною. Стала набагато терплячішою.
Так і не вивела чортових тарганів,а моя кицька досі жива-здорова, їй вже 13 років.
Моєму синові майже два.
Взагалі все добре.
Едине, що мене хвилює, це коли і як я втратила передчуття пригоди?
Це коли вранці прокидаєшся і знаєш, що вона неодмінно буде, хоч і не прямо зараз.
Тоді життя здається більш змістовним.
Його тепер нема і цього якось шкода.
І ще, давно хочу сказати - "А можна я інший раз народжусь в такому місці, де люди добріші і живуть довше?"
я стала не така співчутлива і добра до людей, але водночас поблажливіша
до людських слабкостей і далеко не така чорно-біло-категорична як раніше.
Перестала вірити у Справжнє Єдине Кохання на все життя.Зате повірила в себе, в свою цілеспрямованність-
можливість досягти будь-чого, якщо дуже хочу.
Дізналась, що не все те що я хочу насправді мені потрібно.
Остаточно переконалась в тому, що думки матеріальні. При цьому (як це дивно не звучить) перестала вірити в чудо.
З*ясувала, що коли все валиться - то рятує порнуха робота.
Набула нових друзів і втратила декілька старих.
Усвдомила остаточно, що ніколи не стану ні практичною, ні раціональною. Стала набагато терплячішою.
Так і не вивела чортових тарганів,а моя кицька досі жива-здорова, їй вже 13 років.
Моєму синові майже два.
Взагалі все добре.
Едине, що мене хвилює, це коли і як я втратила передчуття пригоди?
Це коли вранці прокидаєшся і знаєш, що вона неодмінно буде, хоч і не прямо зараз.
Тоді життя здається більш змістовним.
Його тепер нема і цього якось шкода.
І ще, давно хочу сказати - "А можна я інший раз народжусь в такому місці, де люди добріші і живуть довше?"