Донецьк-Київ автостопом
в донецьку трапилась вельми цікава історія
організатори конференції поселили мене в якогось чувака,
вибач чувак, якщо ти це прочитаєш, звісно :)
перше його питання стосувалось моєї мови, і друге, здається, теж)
тому навіть забиваючи на різні стереотипи, розмова ну ніяк не клеїлась
і я подумав, що непогано було б познайомитись на конференції з гарною донеччанкою...
аййай, речі я лишив все ж там, і пішов на конферецію
там під час доповідей інших візуалізував свою презентацію
і врешті виступив з нею, це відбулося якось дивно,
голос мій дрижав жоско, я ж не спав хрін зна скільки нормально,
напевно, від перевтоми, нервувати не доводилось, якось все на диво було фіолетово)
тоді я зустрів Іру і гостинно запросився до них з Денисом у гості :)
Іра займається Мокшою в Донецьку, тому не дивно, що ми здибались,
дивно лиш, що саме на цій конференції
ввечері ми пішли за речима до стрьомного пацанчіка
хоча тоді він мені ще й не здавався таким стрьомним,
під під'їздом я почав його набирати і виявив, що світло в квартирі горить,
але трубу він не бере, ха-ха
під дверима виявився якийсь хлопець, його в машині поруч чекала сім'я
і виявилось, він в ту саму квартиру прямує і так само чекає під під'їздом,
бо дехто стрьомний, здається, заснув і не чує телефону
окей, ми постукали у вікно і бабуля з першого поверху нам відкрила під'їзд
тоді ми довго стукали в двері, почали виходити сусіди, гуркіт ми зчинили хаароооший
били в двері й металевими предметами, й руками, й ногами, але ніхто не прокидався
ми вийшли з під'їзду і хлопець, який допомагав нам ламати двері,
пообіцяв що сьогодні вночі ще нагряне сюди і спробує й мої речі забрати,
він від'їхав на машині, ми пішли пішки і вже за 2хв стрьомний пацан мене набрав
і сказав, що він щойно прокинувся, я попросив його відкрити мені двері,
він спустився і в дверях накинувся на Іру - "ти кто? аткуда?"
і те, що я сказав, що Іра зі мною його не влаштувало
в нього дуже дивно світились очі і поводився він зовсім не дружелюбно
видно, що він був на жоскому стрьомі
я швиденько забрав речі
і він передав мною хлопцеві, з яким ми намагались втрапити в цю хату, паспорт і ключ,
сказавши "шо єму тут дєлать"
о прекрасно, а от і він, я віддаю йому паспорт і ключ,
але стрьомний тіпуля вже змився і закрився в квартирі
виходить, що нам він не відкривав саме тому, що тут був хтось, від кого він никається
ой, ну вопщім ми добре посиділи в Іри й Дениса :) прийшли ще друзі й друзі друзів)
я правда пішов спать дуже рано, втома була вже така жоска...
вранці вони провели мене на зупинку маршрутки, помахали ручкоу
і я доїхав до шахти якоїсь, звідти пішов на красноармійське шосе.
яке мало б йти до міста красноармійськ
поки йшов до нього - ніхто не стопився,
як тільки вийшов - підкріпився чуть горішками
і застопив даїшника
той спершу прикинувся наче робить мені велику послугу
зупиняючись і підвозячи
насправді йому було дико цікаво те, що я розповідав
коли він мене висаджував, то звертався вже так: "Багдашка, гдє тєбє удобнєє виіті?"
правда висадив він лише на початку цього краснопєрєкрасноармєйська
і я чомусь з годину чи півтори стопив там.. на в'їзді в місто.. страшно тупо
тоді я пішки і трішки на автобусі, який, до речі, ходить раз на годину, бо один на маршруті,
дістався до кінця міста.. ну майже до кінця...
там мене минулого разу висадив дядя на десятитонці і взяв інший такий самий ))
цього разу там ніхто не стопився, тож я пішов вперед,
по дорозі дуже багато гавкаючих собак і кидаючихся майже от вже
і одна кампанія на донбассському СТО - вбухана, прідлагає прісоєдініцца
але я тричі чемно відмовляюсь і йду далі
вступив у багнюку, відтираю від кедів, йду ще трішки
і зупиняється джип Лєксус.
директор якогось металургійного підприємства,
яке фінансують китайці
їде на зустріч з цими самими китайцями,
речі, про які він мені розповідав, навряд вмістяться в три таких пости,
він виявився розумним, а я поглядав на пухнастий кремовий коврик в себе під ногами
на якому було написано Лєксус, але поверх того хтось лишив два чорні сліди дуже чіткі,
дєдько розповів мені, що таке "бізнєс по-кієвскі"
я і вам розкажу
це значить коли купує хтось землю мєсний, робить документи, і продає втричі дорожче,
або просто заносить в міськадміністрацію, а тоді продає землю теж втричі дорожче)))
він провіз мене навіть трішки далі, за Новомосковськ і там на кільцевій, на 6-му кілометрі,
звернув до міста. отам, на тому шостому кілометрі я провів ще пару годин.
ніхто не ставав, ця дорога вела на харків, але там був з'їзд через 100 км
в бік полтави. і ця дорога навіть краща, принаймні так сказав мені дядя на Лексусі
зупинився з іншого боку хтось, підійшов, спитав, як проїхати в якийсь нас.пункт
я дістав карту і пояснив йому (рома, твій атлас виручає вдруге!)
далі я дуже довго йшов, по дорозі була лише одна заправка та й то не в той бік
собака брехала несамовито, у них особливий менталітет, у цих королєв бєнзоколонок
коли підходиш до заправки пішки - вона на тебе лає,
коли виходиш на заправці безпосередньо з машини - лиже руки,
тобто не лише деякі дівчата себе так поводять :)
я проходив повз сміттєзвалище і намагався зробити фото -
сміття майже не було видно, там засідав якийсь таємний орден птахів
вони закрили своїми невеличкими тушками усе сміття,
напевно, аби інопланетні істоти, які дивились в цей час в тєлєскопа,
розглядаючи дніпропетровську область, не помітили цієї гори бруду
не злякались, і прилетіли нарешті нас усіх врятувати,
птахи вони такі, чутливі істоти.
я пройшов міст, і йшов далі й далі, ніхто не зупинявся, та й машин особливо не було
але хто на одній єдиній смузі й зупиниться? я почав на 6-му кілометрі, а вже був 20-ий
сонце вже сідало, мені чомусь хотілося в Київ,
і навіть відомо, чому. ти писала "приїжджай скоріше",
і тому час ішов дуже повільно, я йшов і зупинявся перепочити, без води було складно,
і час зупинявся разом зі мною, ми стояли так, а тоді знову йшли
і кроки пришвидшували плин, як секундні стрілки - раз, два, три...
тут раптом зупинилась ауді а6. нічого собі
всередині сиділи хлопець з дівчиною, які зразу ж звернулись англійською
німці, працюють в Україні, він, точніше, працює, вона приїхала до нього на канікули,
збираються в Грузію. він працює вже 3 роки і на заході українці йому подобаються більше,
аніж на сході. хм.
він їхав по майже автобану 180 і я це виявив випадково
глянувши на спідометр, я був впевнений, що ми рухаємось десь 100
і ми швидко проїхали поворот на Красноград, тобто на Полтаву
там просто не було машин ВЗАГАЛІ,
по цьому новому майже автобану машин майже нема)
ми доїхали до траси харків-київ, там я зійшов і почав йти,
була вже ніч, я натягнув світловідбивну жилетку на рюкзак
нічого не було видно під ногами, я постійно натрапляв на якісь ями і падав,
коли ззаду не було машин - йшов по краєчку дороги, але тоді не можна було слухати музику,
треба було слухати, чи нічого ззаду не наближається
нарешті заправка, тут я можу купити водички і хліба :)
знову собака королева бензоколонки, лащиться до якогось воділи, мене ще не помітила,
о, помітила)) як я до них звик в Україні :)
на заправці немає хліба і води негазованої,
ну нічо, врятував сік, печиво висівкове і сирок плавлений
перейшов дорогу, стоплю і їм, королева показує зуби і голос
йду далі, йду і йду, раптом зупиняється фіра, біжу до неї, до полтави, питаю?
до полтави, кажуть хлопці, вони сидять в Мазі на підлозі, і кажуть, сорі чувак,
реально немає місць
і я бачу, що дійсно немає місць і як таке взагалі можливо, вони сидять на підлозі,
точніше на фанері якійсь без сідушок?
хоча б стільці поставили
і навіщо вони зупинялись? щоб вибачитись, що не можуть взяти?
чи щоб перевірити, чи я часом не Вомбат і не можу скластися й стати маленьким і компактним? )
вони поїхали, я йшов, пройшов даішників у кущах,
йшов по мосту, і отут треба було йому зупинитись?
фіра, пацанчик, чорт, я вже не пам'ятаю про що ми розмовляли, зовсім не пам'ятаю, хто він
він сказав, що всього 50 км проїде і ляже спати, ми говорили говорили, а тоді він сказав,
"ти, напевно, змучений? ляж, поспи!" і я не відмовився, в мене просто закривались очі,
я прокинувся на об'їздній Полтави, він сказав, що доїхав сюди, аби я нормально додому дістався,
перша чи друга ночі, він не схибив, я йшов далі зовсім не довго,
я обігнав китайську десятитонку, в якій двоє саме вечеряли, чи снідали, не знаю)
пройшов ще сто-двісті метрів, і вони мене підібрали,
їхали на якусь еко-виставку, ми поговорили про ліси і про шешори :)
водій розповідав, що в нього хароший начальник десь під харковом, так шо начальник,
якщо прочитаєш, знай, в тебе хароший водій))
цей китайський агрегат не їде швидше 60, але, здається, на спідометрі максимум було 50
тому ми їхали капєєєц як довго, в пирятині стали спати, здається,
я сів ззаду, туди китайська пічка не діставала, було халаднавастєнька (
але я заснув і прокинулись ми вже коли на вулиці трохи просвітлішало,
ми їхали знов дууже повільно і в'їхали в Київ через Бровари
на Лівобережці я вийшов, о, Київ.
"я вернувся домів", але в голові вже прокручувалась подорож з ДаґаДаною...
в цій розповіді я ніяк не міг дописати останні речення
це було майже місяць тому, а таке відчуття, що минуло роки два...
організатори конференції поселили мене в якогось чувака,
вибач чувак, якщо ти це прочитаєш, звісно :)
перше його питання стосувалось моєї мови, і друге, здається, теж)
тому навіть забиваючи на різні стереотипи, розмова ну ніяк не клеїлась
і я подумав, що непогано було б познайомитись на конференції з гарною донеччанкою...
аййай, речі я лишив все ж там, і пішов на конферецію
там під час доповідей інших візуалізував свою презентацію
і врешті виступив з нею, це відбулося якось дивно,
голос мій дрижав жоско, я ж не спав хрін зна скільки нормально,
напевно, від перевтоми, нервувати не доводилось, якось все на диво було фіолетово)
тоді я зустрів Іру і гостинно запросився до них з Денисом у гості :)
Іра займається Мокшою в Донецьку, тому не дивно, що ми здибались,
дивно лиш, що саме на цій конференції
ввечері ми пішли за речима до стрьомного пацанчіка
хоча тоді він мені ще й не здавався таким стрьомним,
під під'їздом я почав його набирати і виявив, що світло в квартирі горить,
але трубу він не бере, ха-ха
під дверима виявився якийсь хлопець, його в машині поруч чекала сім'я
і виявилось, він в ту саму квартиру прямує і так само чекає під під'їздом,
бо дехто стрьомний, здається, заснув і не чує телефону
окей, ми постукали у вікно і бабуля з першого поверху нам відкрила під'їзд
тоді ми довго стукали в двері, почали виходити сусіди, гуркіт ми зчинили хаароооший
били в двері й металевими предметами, й руками, й ногами, але ніхто не прокидався
ми вийшли з під'їзду і хлопець, який допомагав нам ламати двері,
пообіцяв що сьогодні вночі ще нагряне сюди і спробує й мої речі забрати,
він від'їхав на машині, ми пішли пішки і вже за 2хв стрьомний пацан мене набрав
і сказав, що він щойно прокинувся, я попросив його відкрити мені двері,
він спустився і в дверях накинувся на Іру - "ти кто? аткуда?"
і те, що я сказав, що Іра зі мною його не влаштувало
в нього дуже дивно світились очі і поводився він зовсім не дружелюбно
видно, що він був на жоскому стрьомі
я швиденько забрав речі
і він передав мною хлопцеві, з яким ми намагались втрапити в цю хату, паспорт і ключ,
сказавши "шо єму тут дєлать"
о прекрасно, а от і він, я віддаю йому паспорт і ключ,
але стрьомний тіпуля вже змився і закрився в квартирі
виходить, що нам він не відкривав саме тому, що тут був хтось, від кого він никається
ой, ну вопщім ми добре посиділи в Іри й Дениса :) прийшли ще друзі й друзі друзів)
я правда пішов спать дуже рано, втома була вже така жоска...
вранці вони провели мене на зупинку маршрутки, помахали ручкоу
і я доїхав до шахти якоїсь, звідти пішов на красноармійське шосе.
яке мало б йти до міста красноармійськ
поки йшов до нього - ніхто не стопився,
як тільки вийшов - підкріпився чуть горішками
і застопив даїшника
той спершу прикинувся наче робить мені велику послугу
зупиняючись і підвозячи
насправді йому було дико цікаво те, що я розповідав
коли він мене висаджував, то звертався вже так: "Багдашка, гдє тєбє удобнєє виіті?"
правда висадив він лише на початку цього краснопєрєкрасноармєйська
і я чомусь з годину чи півтори стопив там.. на в'їзді в місто.. страшно тупо
тоді я пішки і трішки на автобусі, який, до речі, ходить раз на годину, бо один на маршруті,
дістався до кінця міста.. ну майже до кінця...
там мене минулого разу висадив дядя на десятитонці і взяв інший такий самий ))
цього разу там ніхто не стопився, тож я пішов вперед,
по дорозі дуже багато гавкаючих собак і кидаючихся майже от вже
і одна кампанія на донбассському СТО - вбухана, прідлагає прісоєдініцца
але я тричі чемно відмовляюсь і йду далі
вступив у багнюку, відтираю від кедів, йду ще трішки
і зупиняється джип Лєксус.
директор якогось металургійного підприємства,
яке фінансують китайці
їде на зустріч з цими самими китайцями,
речі, про які він мені розповідав, навряд вмістяться в три таких пости,
він виявився розумним, а я поглядав на пухнастий кремовий коврик в себе під ногами
на якому було написано Лєксус, але поверх того хтось лишив два чорні сліди дуже чіткі,
дєдько розповів мені, що таке "бізнєс по-кієвскі"
я і вам розкажу
це значить коли купує хтось землю мєсний, робить документи, і продає втричі дорожче,
або просто заносить в міськадміністрацію, а тоді продає землю теж втричі дорожче)))
він провіз мене навіть трішки далі, за Новомосковськ і там на кільцевій, на 6-му кілометрі,
звернув до міста. отам, на тому шостому кілометрі я провів ще пару годин.
ніхто не ставав, ця дорога вела на харків, але там був з'їзд через 100 км
в бік полтави. і ця дорога навіть краща, принаймні так сказав мені дядя на Лексусі
зупинився з іншого боку хтось, підійшов, спитав, як проїхати в якийсь нас.пункт
я дістав карту і пояснив йому (рома, твій атлас виручає вдруге!)
далі я дуже довго йшов, по дорозі була лише одна заправка та й то не в той бік
собака брехала несамовито, у них особливий менталітет, у цих королєв бєнзоколонок
коли підходиш до заправки пішки - вона на тебе лає,
коли виходиш на заправці безпосередньо з машини - лиже руки,
тобто не лише деякі дівчата себе так поводять :)
я проходив повз сміттєзвалище і намагався зробити фото -
сміття майже не було видно, там засідав якийсь таємний орден птахів
вони закрили своїми невеличкими тушками усе сміття,
напевно, аби інопланетні істоти, які дивились в цей час в тєлєскопа,
розглядаючи дніпропетровську область, не помітили цієї гори бруду
не злякались, і прилетіли нарешті нас усіх врятувати,
птахи вони такі, чутливі істоти.
я пройшов міст, і йшов далі й далі, ніхто не зупинявся, та й машин особливо не було
але хто на одній єдиній смузі й зупиниться? я почав на 6-му кілометрі, а вже був 20-ий
сонце вже сідало, мені чомусь хотілося в Київ,
і навіть відомо, чому. ти писала "приїжджай скоріше",
і тому час ішов дуже повільно, я йшов і зупинявся перепочити, без води було складно,
і час зупинявся разом зі мною, ми стояли так, а тоді знову йшли
і кроки пришвидшували плин, як секундні стрілки - раз, два, три...
тут раптом зупинилась ауді а6. нічого собі
всередині сиділи хлопець з дівчиною, які зразу ж звернулись англійською
німці, працюють в Україні, він, точніше, працює, вона приїхала до нього на канікули,
збираються в Грузію. він працює вже 3 роки і на заході українці йому подобаються більше,
аніж на сході. хм.
він їхав по майже автобану 180 і я це виявив випадково
глянувши на спідометр, я був впевнений, що ми рухаємось десь 100
і ми швидко проїхали поворот на Красноград, тобто на Полтаву
там просто не було машин ВЗАГАЛІ,
по цьому новому майже автобану машин майже нема)
ми доїхали до траси харків-київ, там я зійшов і почав йти,
була вже ніч, я натягнув світловідбивну жилетку на рюкзак
нічого не було видно під ногами, я постійно натрапляв на якісь ями і падав,
коли ззаду не було машин - йшов по краєчку дороги, але тоді не можна було слухати музику,
треба було слухати, чи нічого ззаду не наближається
нарешті заправка, тут я можу купити водички і хліба :)
знову собака королева бензоколонки, лащиться до якогось воділи, мене ще не помітила,
о, помітила)) як я до них звик в Україні :)
на заправці немає хліба і води негазованої,
ну нічо, врятував сік, печиво висівкове і сирок плавлений
перейшов дорогу, стоплю і їм, королева показує зуби і голос
йду далі, йду і йду, раптом зупиняється фіра, біжу до неї, до полтави, питаю?
до полтави, кажуть хлопці, вони сидять в Мазі на підлозі, і кажуть, сорі чувак,
реально немає місць
і я бачу, що дійсно немає місць і як таке взагалі можливо, вони сидять на підлозі,
точніше на фанері якійсь без сідушок?
хоча б стільці поставили
і навіщо вони зупинялись? щоб вибачитись, що не можуть взяти?
чи щоб перевірити, чи я часом не Вомбат і не можу скластися й стати маленьким і компактним? )
вони поїхали, я йшов, пройшов даішників у кущах,
йшов по мосту, і отут треба було йому зупинитись?
фіра, пацанчик, чорт, я вже не пам'ятаю про що ми розмовляли, зовсім не пам'ятаю, хто він
він сказав, що всього 50 км проїде і ляже спати, ми говорили говорили, а тоді він сказав,
"ти, напевно, змучений? ляж, поспи!" і я не відмовився, в мене просто закривались очі,
я прокинувся на об'їздній Полтави, він сказав, що доїхав сюди, аби я нормально додому дістався,
перша чи друга ночі, він не схибив, я йшов далі зовсім не довго,
я обігнав китайську десятитонку, в якій двоє саме вечеряли, чи снідали, не знаю)
пройшов ще сто-двісті метрів, і вони мене підібрали,
їхали на якусь еко-виставку, ми поговорили про ліси і про шешори :)
водій розповідав, що в нього хароший начальник десь під харковом, так шо начальник,
якщо прочитаєш, знай, в тебе хароший водій))
цей китайський агрегат не їде швидше 60, але, здається, на спідометрі максимум було 50
тому ми їхали капєєєц як довго, в пирятині стали спати, здається,
я сів ззаду, туди китайська пічка не діставала, було халаднавастєнька (
але я заснув і прокинулись ми вже коли на вулиці трохи просвітлішало,
ми їхали знов дууже повільно і в'їхали в Київ через Бровари
на Лівобережці я вийшов, о, Київ.
"я вернувся домів", але в голові вже прокручувалась подорож з ДаґаДаною...
в цій розповіді я ніяк не міг дописати останні речення
це було майже місяць тому, а таке відчуття, що минуло роки два...