Париж-Брюссель (Від Парижу до Брюсселю - як від Києва до Полтави)
Подорож з Парижу до Брюсселю можна описати одним словом так - мокро)))
Коли я виїжджав з Парижу - почалася злива.
Але хіба злива може зупинити? :)))
Щоразу найважче у великих містах - це виїхати з них.
Я сів на метро і просто по карті прикинув, де було б ідеально стати. інтуїтивно.
Інтуїція мене геть не підвела, лив страшний дощ, секунду я постояв на зупинці автобусній
І зрозумів, що стоячи на ній - взагалі закачанію. Тож пішов уперед.
Я йшов ще вуличкою Парижу, дощ за кілька хвилин дістався до найінтимніших частин тіла :)
Було холодно, але я йшов і співав, і був щасливий :)
І флюїди ніколи не пропадають дарма, за кілька хвилин зупинився чоловік.
Він зупинився, не зважаючи на те, що між мною і ним був ряд припаркованих машин на цій вуличці
І я з піднятою рукою, думаю, виглядав так, наче стоплю ці машини)
Він, як і більшість французів, добре володів англійською, до речі, не зважаючи на те, що панує думка,
начебто французи принципово не розмовляють англійською,
моя ж англійська дуже стрейндж і зовсім не виглядає нейтів...
але він, як і ще чоловік 15-20 в цій подорожі - спитав, чи я не з Британії)
двічі також мене прийняли за німця. і один раз за русского (хух, лише раз)))
до слова, жоден Європеєць, з тих, кого я зустрів, не знає про Україну більше, ніж Київ і Чорнобиль.
Жоден європеєць (з тих, кого я зустрів!) не знає про існування міста Львів,
і лише один мені розповідав, що він запам'ятав жінку з косою і що наш теперішній президент - сидів і мудак.
Жоден не знав, що географічний центр Європи в Україні, і ще більше всіх дивувало, що це найбільша європейська країна.
(а варіанти в людей були смішні - Та ні, польща ж найбільша! та франція! німеччина! швеція! ))))
дуже багато людей питали мене, а як потрапити в Україну? а це безпечно? а куди краще їхати?
що говоре зразу про дві речі - хороше - в нас невспахане поле для туризму і розвитку, і погане - "всєм похуй".
.... дядько їхав до початку автобану, за хвилин 5 він розповів, як він подорожує на байсіклі по всій європі
і його дуже захопила моя розповідь про карпати (ні, я не розповідав, як я там мало калікоу не зробивси)))
на початку автобану я стрибав, стоячи на відбійнику і щось співав собі чи мугикав :)
зупинилась дівчина. вона сказала, що спинилась, бо страшний дощ! інакше б - побоялась)
- а, дощ? - подумав я, я вже навіть і забув, що він йде)
і перед нами проскочила фура і залляла машину так, що здалося, наче ми вийшли в океан.
ми проїхали з нею кілометрів 20 і вона залишила мене в дуже незручному місці,
де просто тупо ніхто не ставав, бо більшість машин звідти, як з пригороду, йшли на париж, а не брюссель.
тож я пішов на автобан. ну й що, що не можна? на цій трасі поліція мене ще не знає :)
я стояв під мостом, який ховав мене від дощу, але щораз, як проїжджала фіра повз - я опинявся під морською хвилею
вода була холодна, але дуже приємна, набагато більше доставляв вітер
хвилин 30 такого стояння і раптом - він! рятівник! :)))
фіра з поляком, на вулиці вже сутінки.
ми з ним перетнули і французько-бельгійській кордон. поляк - ближче до русскіх все ж, західні європейці, навіть водії фір,
рідко вживають стільки нецензурних слів. але, все ж, в цій поїздці, найбільше мені пощастило саме з ними, поляками :)
до парижу, я згадав, мене підвіз трішки теж поляк)
поляк нарікав на українське даї, на бєспрєдєл на всіх рівнях і я все підряд це ковтав.
мені важко похвалитися патріотизмом до держави чи рідного міста, скоріше до країни, як історичного утворення.
він звернув на Ассен і висадив мене, вдруге ставши на автобані, що тіпа, заборонено,
і я пішов по автобану вперед, що тіпа теж заборонено
машини проскакували повз, дощ вже не лив, але я був все ще наскрізь мокрий
стояти не виходило - вітер дув і хотілося скрутитися в клубочок.
тож я йшов і йшов..
радів, що Бельгія - єдина країна Євросоюзу з повністю освітленими автобанами.
зараз згадую - світлі такі спогади, да :)
попереду була якась стоянка, на неї звернула шкода і блимнула аварійкою.
я не зрозумів, що це до мене, бо було це, може за метрів 300...
але за хвилин 10 я підійшов і сів в машину.
ми їхали в брюссель.
хлопець не розмовляв англійською, польською, українською чи російською )
тому ми розмовляли трішки - лише жестами )
він висадив за кілометрів 10 до заправки.
і там я майже одразу сів до хорвата.
коли я намагався пояснити йому, куди їду він дуже важко розумів, бо англійською теж не розмовляв майже.
але коли ми вже сиділи в машині, знову врятував вираз, які знають, знається, навіть папуаси - "ве-ра-ю-фром?"
"Юкреїн, Україна!"... і він почав говорити хорватьською.
дякую, хорватською - хвала! ) ну і, зрештою, не знаю,
чи щось інше може бути незрозумілим для українця зі знанням російською і трішки польської в хорватській)
він так зрадів, що завіз мене в центр, хоч сам туди не їхав...
ееех, слов'яни, слов'яни :)
стільки національностей, а доброзичливість - генетично винищується дуже важко, схоже,
ну крім тих, хто з монголами кров помішав :)))
Коли я виїжджав з Парижу - почалася злива.
Але хіба злива може зупинити? :)))
Щоразу найважче у великих містах - це виїхати з них.
Я сів на метро і просто по карті прикинув, де було б ідеально стати. інтуїтивно.
Інтуїція мене геть не підвела, лив страшний дощ, секунду я постояв на зупинці автобусній
І зрозумів, що стоячи на ній - взагалі закачанію. Тож пішов уперед.
Я йшов ще вуличкою Парижу, дощ за кілька хвилин дістався до найінтимніших частин тіла :)
Було холодно, але я йшов і співав, і був щасливий :)
І флюїди ніколи не пропадають дарма, за кілька хвилин зупинився чоловік.
Він зупинився, не зважаючи на те, що між мною і ним був ряд припаркованих машин на цій вуличці
І я з піднятою рукою, думаю, виглядав так, наче стоплю ці машини)
Він, як і більшість французів, добре володів англійською, до речі, не зважаючи на те, що панує думка,
начебто французи принципово не розмовляють англійською,
моя ж англійська дуже стрейндж і зовсім не виглядає нейтів...
але він, як і ще чоловік 15-20 в цій подорожі - спитав, чи я не з Британії)
двічі також мене прийняли за німця. і один раз за русского (хух, лише раз)))
до слова, жоден Європеєць, з тих, кого я зустрів, не знає про Україну більше, ніж Київ і Чорнобиль.
Жоден європеєць (з тих, кого я зустрів!) не знає про існування міста Львів,
і лише один мені розповідав, що він запам'ятав жінку з косою і що наш теперішній президент - сидів і мудак.
Жоден не знав, що географічний центр Європи в Україні, і ще більше всіх дивувало, що це найбільша європейська країна.
(а варіанти в людей були смішні - Та ні, польща ж найбільша! та франція! німеччина! швеція! ))))
дуже багато людей питали мене, а як потрапити в Україну? а це безпечно? а куди краще їхати?
що говоре зразу про дві речі - хороше - в нас невспахане поле для туризму і розвитку, і погане - "всєм похуй".
.... дядько їхав до початку автобану, за хвилин 5 він розповів, як він подорожує на байсіклі по всій європі
і його дуже захопила моя розповідь про карпати (ні, я не розповідав, як я там мало калікоу не зробивси)))
на початку автобану я стрибав, стоячи на відбійнику і щось співав собі чи мугикав :)
зупинилась дівчина. вона сказала, що спинилась, бо страшний дощ! інакше б - побоялась)
- а, дощ? - подумав я, я вже навіть і забув, що він йде)
і перед нами проскочила фура і залляла машину так, що здалося, наче ми вийшли в океан.
ми проїхали з нею кілометрів 20 і вона залишила мене в дуже незручному місці,
де просто тупо ніхто не ставав, бо більшість машин звідти, як з пригороду, йшли на париж, а не брюссель.
тож я пішов на автобан. ну й що, що не можна? на цій трасі поліція мене ще не знає :)
я стояв під мостом, який ховав мене від дощу, але щораз, як проїжджала фіра повз - я опинявся під морською хвилею
вода була холодна, але дуже приємна, набагато більше доставляв вітер
хвилин 30 такого стояння і раптом - він! рятівник! :)))
фіра з поляком, на вулиці вже сутінки.
ми з ним перетнули і французько-бельгійській кордон. поляк - ближче до русскіх все ж, західні європейці, навіть водії фір,
рідко вживають стільки нецензурних слів. але, все ж, в цій поїздці, найбільше мені пощастило саме з ними, поляками :)
до парижу, я згадав, мене підвіз трішки теж поляк)
поляк нарікав на українське даї, на бєспрєдєл на всіх рівнях і я все підряд це ковтав.
мені важко похвалитися патріотизмом до держави чи рідного міста, скоріше до країни, як історичного утворення.
він звернув на Ассен і висадив мене, вдруге ставши на автобані, що тіпа, заборонено,
і я пішов по автобану вперед, що тіпа теж заборонено
машини проскакували повз, дощ вже не лив, але я був все ще наскрізь мокрий
стояти не виходило - вітер дув і хотілося скрутитися в клубочок.
тож я йшов і йшов..
радів, що Бельгія - єдина країна Євросоюзу з повністю освітленими автобанами.
зараз згадую - світлі такі спогади, да :)
попереду була якась стоянка, на неї звернула шкода і блимнула аварійкою.
я не зрозумів, що це до мене, бо було це, може за метрів 300...
але за хвилин 10 я підійшов і сів в машину.
ми їхали в брюссель.
хлопець не розмовляв англійською, польською, українською чи російською )
тому ми розмовляли трішки - лише жестами )
він висадив за кілометрів 10 до заправки.
і там я майже одразу сів до хорвата.
коли я намагався пояснити йому, куди їду він дуже важко розумів, бо англійською теж не розмовляв майже.
але коли ми вже сиділи в машині, знову врятував вираз, які знають, знається, навіть папуаси - "ве-ра-ю-фром?"
"Юкреїн, Україна!"... і він почав говорити хорватьською.
дякую, хорватською - хвала! ) ну і, зрештою, не знаю,
чи щось інше може бути незрозумілим для українця зі знанням російською і трішки польської в хорватській)
він так зрадів, що завіз мене в центр, хоч сам туди не їхав...
ееех, слов'яни, слов'яни :)
стільки національностей, а доброзичливість - генетично винищується дуже важко, схоже,
ну крім тих, хто з монголами кров помішав :)))