(no subject)
Марина Пономаренко
20 вересня 2022
«Ось і до осені дожили, - дума вона. - Дожилися”
Стоїть біля вікна і перераховує листя,
Що впало із дерева. Що за дерево? Липа?
У горлі у неї застрягло ім'я зі списку загиблих
То як усе було з ним? Було просто й довершено
З ним усе було солодко, з ним усе було вперше -
Перше кохання,
перший нервовий зрив,
перша затяжка канабісом
Він писав їй на спині вірші, їй і досі горять ті написи
То були вірші Єсєніна,
Маяковського і -
божечки - Леонарда Коена
В них ішлося про те, як сильно вона була в нього закохана
Його поцілунки були на всіх її випуклостях і заглибинах
Голос його п'янив як портвейн, шкіра його пахла липами
Він був, як пишуть в казках, красою подібний до місяця
Об його погляд можна було вколотися чи порізаться
Вона й різалась регулярно, досі шрами на венах
Він знімав її на прострочену плівку “Свема”
Звичайно ж, голу, звичайно ж, на чорному шовку
Те, що вона почувала, було подібне до анафілактичного шоку -
Жар в голові, зашморг на горлі, біль у грудині тиснучий
Він був найкрутішим хлопцем Донецька пізніх двохтисячних
Вона ім'я його не могла вимовити без схлипування чи стогону
Вона була в нього закохана.
Я вже казала?
Вона дійсно була закохана
А тепер у неї за вікнами Львів і липа жовтого кольору
Вона слухає - не повірите - Леонарда Коена
Ця затишність осені їй видається такою дивною
Нікому, крім неї, немає діла до списку загиблих противника
Сльози її течуть по склу струмками холодними
Вона думає:
"Сподіваюсь, його убило тим безпілотником,
На який пішло пів моєї зарплати"
Їй залишається тільки плакати. Пів ночі плакати
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=pfbid02Qby4gkrxdQhHKfZvKQC4nwDPKTP8TxYZwz6pXezJspzkTwnm5SgNXZAiQkT6pTxMl&id=100001097941825
20 вересня 2022
«Ось і до осені дожили, - дума вона. - Дожилися”
Стоїть біля вікна і перераховує листя,
Що впало із дерева. Що за дерево? Липа?
У горлі у неї застрягло ім'я зі списку загиблих
То як усе було з ним? Було просто й довершено
З ним усе було солодко, з ним усе було вперше -
Перше кохання,
перший нервовий зрив,
перша затяжка канабісом
Він писав їй на спині вірші, їй і досі горять ті написи
То були вірші Єсєніна,
Маяковського і -
божечки - Леонарда Коена
В них ішлося про те, як сильно вона була в нього закохана
Його поцілунки були на всіх її випуклостях і заглибинах
Голос його п'янив як портвейн, шкіра його пахла липами
Він був, як пишуть в казках, красою подібний до місяця
Об його погляд можна було вколотися чи порізаться
Вона й різалась регулярно, досі шрами на венах
Він знімав її на прострочену плівку “Свема”
Звичайно ж, голу, звичайно ж, на чорному шовку
Те, що вона почувала, було подібне до анафілактичного шоку -
Жар в голові, зашморг на горлі, біль у грудині тиснучий
Він був найкрутішим хлопцем Донецька пізніх двохтисячних
Вона ім'я його не могла вимовити без схлипування чи стогону
Вона була в нього закохана.
Я вже казала?
Вона дійсно була закохана
А тепер у неї за вікнами Львів і липа жовтого кольору
Вона слухає - не повірите - Леонарда Коена
Ця затишність осені їй видається такою дивною
Нікому, крім неї, немає діла до списку загиблих противника
Сльози її течуть по склу струмками холодними
Вона думає:
"Сподіваюсь, його убило тим безпілотником,
На який пішло пів моєї зарплати"
Їй залишається тільки плакати. Пів ночі плакати
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=pfbid02Qby4gkrxdQhHKfZvKQC4nwDPKTP8TxYZwz6pXezJspzkTwnm5SgNXZAiQkT6pTxMl&id=100001097941825