Наталя Меньшова (Василенко - Полонська)
«Ще не вмерла Україна, якщо живуть і діють українки!» - любила повторювати Наталя Меньшова (Василенко - Полонська). Вона прийшла у світ 13 лютого 1884 р. (130 років тому) у Харкові. Її батько - генерал, дослідник історії Києва, нащадок відомого дослідника Григорія Данилевського. Мати, Марія Мухортова прищепила дочці любов до літератури та мистецтва. Коли Наталі було п’ять рочків, родина переїхала до Києва і 50 наступних років вона прожила тут. Закінчила Фундуклеївську гімназію зі срібною медаллю. В Ольгінській церкві Києво-Печерської лаври обвінчалася з прапорщиком Сергієм Полонським. У цій же церкві через вісім років вона отримала свідоцтво про розлучення.
Наталя закінчила історико-філологічне відділення Вищих жіночих курсів. Упродовж семи років викладала історію у жіночій прогімназії Байкових. Брала пані Наталя участь у розкопках Вікентія Хвойки у Білгородці. Та вона зважилася на поїздку до Петербурга, звернення до міністерства освіти з проханням дозволити їй скласти екзамени за історико-філологічний факультет Київського університету. І добилася, що в університет Києва вперше ступила нога жінки.
У 29 років Наталя Полонська здобула диплом першого ступеня і почала готуватися до магістерського іспиту. У 30 - вона магістр, звернулася до міністра освіти за спеціальним дозволом викладати у виші. Майже три роки вона атакувала міністра освіти і зрештою отримала дозвіл на викладання в університеті. 23 травня 1916 р. перша жінка стала приват-доцентом. Її лекції без жодних конспектів, читані мудро, приємним голосом супроводжувалися громом оплесків.
Та боротьба за свої права забрала немало сил: туберкульоз прогресував так, що жінка й кімнатою пересуватися не могла. Довелося лікуватися у Алупці, Римі, Равенні, Одесі, Севастополі, Феодосії.
1917-ий рік приніс новини: її 62-річний батько прийняв ранг «гарматного генерала» і вивчав українську мову. Сама Наталя Полонська мала читати спецкурс «Історія географічних відкриттів». У 1920 році університет, як «відрижка капіталізму», припинив своє існування.
За короткий термін учена мала здобути посвідки:
- охоронний лист на приміщення та меблі;
- довідку, що всі продукти в квартирі надбані власною працею і не підлягають реквізиції (продукти й речі це не врятувало);
мандат-дозвіл тримати колекцію картин і книг;
дозвіл тримати друкарську машинку.
Наталю Полонську тиф прикував до ліжка. Самотня, безробітна, у нетопленій хаті, де в склянці замерзала вода, жінка очікувала фіналу... І він прийшов: 57-річний академік Микола Василенко почав відвідувати й доглядати 39-річну Наталю. Київ стежив за закоханими, їхнє вінчання було сенсацією. А через 4 місяці Миколу Василенка було арештовано і як керівника контрреволюційної організації засуджено на 10 років ув’язнення з конфіскацією майна.
Наталя Василенко-Полонська стала ворогом народу, без роботи, без грошей, вона вела боротьбу за себе й за чоловіка. М. Грушевський, інші колеги відсахнулися; тільки Агатангел Кримський та Дмитро Багалій не боялися їй допомагати. Більше року академік Василенко перебував у Лук’янівській в’язниці, поки дружина не добилася амністії.
Нарешті пані Наталя поринула в роботу з головою: працювала в Одесі у зібранні Воронцова, у Катеринославі. Із 1927 р. вона професор археології, 1930- дійсний член ВУАН, працювала над темою колонізації Південної України.
Микола Прокопович теж плідно працював, багато публікувався, але нервовий параліч, потім хвороба Паркінсона... П’ять років був прикутий до ліжка, а вони жили в комуналці, де не було ні ванни, ні водогону.
У 51 рік Василенко-Полонська зосталася вдовою, пізніше вона напише: «Цей шлюб дав багато щастя обом!»
Безробітна, інвалід ІІІ групи, хвора на ендокардит упорядковувала свою і чоловіка наукову спадщину (2 тисячі наукових творів і листування). Академік на шматок хліба заробляла друкуванням. За більшовицькими законами Василенко-Полонська була «культармійцем» осередку «Геть неписьменність!» і мусила цьому віддавати увесь час.
У 55 років трохи попустило: її запрошували на лекції, час від часу друкували її статті. Вона знову вийшла заміж за відомого економіста Олександра Моргуна, 64 років. Цікаво, що зійшлися лідери: вона - «залізна леді» і він - ведучий. Мудрі люди розв’язали проблему «хто в домі ґазда» і вже не могли жити одне без одного.
У жовтні 1940 р. у Москві вона захистила докторську дисертацію, стала професором Київського університету. Але війна...
Вони не покинули Київ. Пані Наталя була призначена директором Інституту археології. Потім були переїзди: Львів Прага, Мюнхен. Довгий час вона була деканом філософського факультету Вільного Українського університету. У вільному світі на схилі літ учена виявила, що любить танцювати, їздити верхи, поезію, живопис, театр, музику...
Багатьом із нас добре відомий двотомник історії України Н. Василенко-Полонської, цю прекрасну книгу автор написала у 1960 р. У цей час важко захворів чоловік, договір на видання підручника дав гроші на лікування Олександра Моргуна.
Смерть розлучила їх, коли йому було 87, їй - 79. Вона жила на 50 марок, які виплачував вільний університет (пенсії не мала, бо радянські документи були втрачені). До 90 років вона невтомно вивчала давні документи історії рідного краю, її 200 наукових праць - золотий фонд історії Запоріжжя та Південної України XVIII ст.
Взято тут