З бекстейджу революції
Репортаж із київського фітнес-клубу, який перетворився на хостел і госпіталь для революціонерів.
До "місць масового поселення учасників Майдану" революційне безконтрольне піднесення не долинає. Там не чути вибухів із Грушевського і гасел зі сцени, немає інтернету, "Громадського телебачення" і зображень загиблих і покалічених.
Люди приходять туди, і там, як дбайливі дружини, зустрічають їх страхи, запитання без відповідей і волонтери медичної служби Майдану. Щоби не надто активно взаємодіяти з двома першими, люди швидко лягають спати.
Я - волонтер-немедик при волонтері-медику, їдемо на нічне чергування в фітнес-центр неподалік вокзалу, куди на ніч за перепустками чи навіть без них можуть прийти люди, які приїхали з інших міст на Майдан. Зігрітися, сходити в душ, поїсти, отримати медичну допомогу і виспатися на матах, вкрившись спальниками й обклавшись килимками для йоги.
Напарника-медика я зустрічаю біля метро на машині, від чого він у захваті, каже: ви ще й зранку до метро мене підвезете? На вигляд волонтерові-медику Саші років 15, а насправді - 23, й останні три роки він працює фельдшером на Швидкій першої підстанції. Це кардіореанімація.
Поки ми їдемо до місця роботи, він встигає розповісти про те, як важко влаштуватися на роботу саме в реанімацію і що не має такого чергування, коли ніхто не помирає в нього на руках. Я розпитую його, чи на "швидкій" вистачає препаратів, а в цей час проганяю від себе думку про робочий день, котрий полягає в тому, щоби якомога менше людей померло в тебе на руках, хоча про те, щоби не помер ніхто, все одно не йдеться.
Практично робота мрії.
На моє здивування Саша каже, що препаратів вистачає. Пізніше я переконаюся, що це не зовсім так, просто Саша оптиміст і невибагливий.
Перед тим, як заступити на зміну, я питаю його, чому пішов у волонтери Майдану. Навіть півсекунди не роздумуючи Саша каже - щоб допомагати людям. Тільки після уточнювальних запитань доходимо до підтримки ідей Майдану. Але якось добре зрозуміло, що Саша на 100% здає собі справу з того, що його діло - допомагати людям, і він має робити це якнайкраще і за кожної нагоди, а про інше думає мало.
Охоронець зустрічає нас і говорить, що прийшли наразі тільки двоє чоловіків і вони міцно сплять. Для нас є занудна робота - внести в базу препарати, котрі передали люди. До завдання додається три велетенські пакети з вмістом категорії "шопопало", першими чомусь я витягаю звідти 12 флаконів хлоргексадину.
Доки Саша переодягається в лікарську форму й обробляє руки (хлоргексадином), я розпитую охоронця про умови функціонування Майдан-готелю.
- Це ідея власниці фітнес-центру. Удень ми працюємо в нормальному режимі, вночі - тут ночують протестувальники. Тепло, є лікарі, можуть помитися й відпочити в безпеці. Як звуть власницю? Навіщо вам? Взагалі, краще буде, якщо ви назву фітнес-центру теж ніде не згадаєте, чесно.
"Немає ні бомжів, ані божевільних, ані ворогів, ані друзів"
Першими з’являються двоє з охорони Майдану від партії УДАР, за ними потроху приходять й інші - з Майдану і з Грушевського, але не багато. На ніч залишається не більше десяти осіб. Пізніше я дізнаюся - це тому, що більшість не покинула Європейську площу, де саме штурмували Український дім.
Охоронець каже - два дні тому, в день перимир’я, в спортзалі ночувало майже 150 людей. Він переписує всіх в ексель-файл за паспортами, і кожному видає ключ від шафки, одноразові капці, рушник. Чоловіки йдуть у душ, потім на короткий час сходяться до нас - за чаєм і розмовою.
Втім вони відвертають обличчя від фотокамери і слухати не хочуть про диктофон. Це дуже різко контрастує з Майданом, де ніхто не боїться назватися, говорити на камеру, коментувати події, проклинати чи закликати, ніхто не ховає обличчя. На Майдані всіх багато, дим, вогонь, мороз, теплі шапки, саморобні лати. Тут вони - тільки купка стомлених чоловіків за чаєм в ідіотських одноразових шльопанцях. А я з диктофоном. Час такий. Ніхто нікому не вірить.
Двоє чоловіків із Луганська, в них шкіряні куртки з хутром. Відповідають коротко - приїхали відстоювати своє майбутнє, не можуть так більше.
Чоловік із Бучі не спав дві доби. Він працює таким самим волонтером-немедиком, як і я, тільки в найближчому до Грушевського медпункті. Каже, в нього переплуталися в голові дні, але з місця подій намагається відлучатися лише в крайньому випадку, коли "очі вже випадають" від безсоння.
- Різного там надивишся, поки виносиш, поки допоможеш. І гранати летіли, і стріляли. Тоді, чесно скажу, одного пацана не встигли винести. Тікали звідти як... Сама розумієш. Або коли хлопцеві в серце вистрелили - там він лежить мертвий, а тут на Майдані співають-танцюють, триста метрів відстань. Дуже складно це все обдумати і зрозуміти.
Або, наприклад, пацанові вибили око "беркутята" - через два дні він мало того, що повертається на барикади, приходить до нас і говорить: де тут куля була, яку ви мені з ока витягли? На пам’ять! Іншому шиємо руку по живому - а він промокнув потім ваткою і каже, де тут урна в вас, куди викинути?
Такого надивишся... Стараємося все на місці робити, що можемо - якщо з Майдану людина потрапляє в лікарню, за нею потім приходять менти. Але в принципі установка в нас така: немає для нас ні бомжів, ані божевільних, ані ворогів, ані друзів. Допомагаємо всім. Не жаліємо нічого.
"Як у Лукашенка"
Чоловіка з Києва я вирішую не питати, чому він ночує в місці для приїжджих - мало які обставини бувають. Тим паче, він єдиний, хто потребує медичної допомоги й молока в чай. Саша обробляє йому рану на нозі, я знаходжу для нього молоко. "Бойове" поранення він отримав у душі - слизько.
На Майдані йому безпечно й навіть не холодно - він працює на мережу "Велика кишеня" в холодильниках по 12 годин на день.
- Була зарплата нормальна, все міг собі дозволити, - каже він, - а тут урізали. Половину урізали, помінялося там щось у них. А роботи менше не стало. Дванадцять годин у холодильнику. От через такі речі вийшов. Щоби не було такого більше. Красти я не піду, в свої п’ятдесят років хочу спокою. Безкоштовної медицини, безкоштовної освіти і щоби зек не був при владі.
- Безкоштовна медицина, освіта, - включається в розмову охоронець фітнес-центру, - точно. Щоби як у Лукашенка!
- В Лукашенка? - перепитую я, чи він, бува, чогось не наплутав.
- Ну.
- Лукашенко диктатор, - кажу я. - В мене було стійке враження, що на Майдані люди стоять, щоби не було, як в Лукашенка...
- У Лукашенка всі підприємства працюють, усі колгоспи, - переконано каже він. - А в нас бур’яном все позаростало. А що диктатор - так із нашими людьми ж інакше не можна! Це можете не писати.
Чоловік, який хоче молока до чаю і спокою в свої п’ятдесят, свердлить охоронця промовистим поглядом, але мовчить з останніх сил. Охоронець ловить погляд і замовкає також.
Зранку ці двоє погризуться не на життя, а на смерть через те, що один піде курити в туалет і захищатиме це своє порушення, бо курити це ж як дихати, а другий вимагатиме по-диктаторськи дотримання правил фітнес-центру, бо “з нашими людьми інакше не можна”. Але в політичні суперечки чоловіки не вступають - це в них якесь негласне правило емоційного самозбереження.
Потім охоронець дарує мені шоколадку - чи то вибачаючись за Лукашенка, чи просто люди в камуфляжі сентиментальнішають після другої години ночі. Чоловіки тихо розбрідаються спати. Ми з Сашою сідаємо сортувати ліки. Хтось, хто робив це до нас, просто вніс у вордівський файл назви і кількість, але назви подекуди не помічні й не впізнавані навіть для Саші, а у волонтера-немедика “випадають очі” від такої бази.
Ми зсипаємо все на купу і робимо табличку - групи препаратів, назва, дозування, кількість. Першість за кількістю посідають знеболювальні, я жартую про те, що хтось намагається втамувати великий біль, через який люди повстали, але Саша мене не зовсім розуміє.
Саша дуже конкретний чоловік, це не може не викликати поваги і шанобливого остраху. Коли я питаю його, в чому різниця між лікарем і фельдшером, він відповідає: це як феназепам і гідазепам - один лікує, інший просто допомагає.
З нашої купи Саша радо витягає флакони "Пантенолу".
- От цього в нас на "швидкій" немає, - каже він, - а це ж перша річ при опіках (Саша формулює як "перва вєщ", іноді шпортається з мовою - з’ясовуємо потім, що він вчився на фельдшера на Закарпатті й угорською мовою). Навіть коли дуже серйозні опіки - в першу чергу потрібно обробити "Пантенолом". Це дуже важливий протиопіковий засіб, а не крем від засмаги. 37 гривень коштує, а в нас на бригаді нема.
Усі фото автора
Далі ми сортуємо заспокійливі та вітаміни, протизастудні, антигістамінні, від кашлю, краплі в ніс і в очі, антисептики, антибіотики і льодяники від кашлю. Всі льодяники від кашлю та смачні вітамінки Саша вимагає негайно продегустувати. Потім виявляється, що Саша обожнює солодке й охоронець показує йому, де на ресепшені фітнес-центру велкам-кен, банка з цукерками. Льодяники від кашлю і вітамінки з того моменту перебувають у безпеці.
Щодо кількох препаратів Саша звіряється з довідником Машковського, який "закачаний" у нього в телефон. Коли ми закінчуємо сортування, він підсумовує: в нас зовсім немає протисудомних та антишокових препаратів. Що будеш робити, якщо зараз у когось напад епілепсії? - питає мене й одразу розповідає, що саме треба робити.
Ліків дуже багато, я майже переконана, що аби використати всі ці краплі в ніс, Майдан повинен тривати мало не до наступної зими. Згадую волонтерів із Майдану, які розповідають, що бабці приходять в них видурювати собі безкоштовно ліки, і чомусь дуже шкода цих бабусь, до сліз.
"Коли багато енергії, вона виходить. Тоді в медпункту багато роботи"
Чергувати залишилося якихось дві години, підйом у майданівців о пів на сьому, тому що з сьомої фітнес-центр працює в звичайному режимі.
Я читаю про штурм Українського дому, переказую все охоронцеві та Саші, а потім розпитую Сашу про роботу на "швидкій". Чесно кажучи, його історій вистачило би на окремий текст - наприклад, про те, як лікар, який приїхав на ДТП, кинувся збирати гроші, що повилітали з кишень збитого велосипедиста, а велосипедист тим часом помер. Або про те, як бракує людей і фельдшер виїжджає сам, без лікаря - а там чотири машини розкурочені і троє при смерті одночасно.
- І до кого ти тоді кидаєшся першим? - ставлю я своє безглузде запитання.
- До всіх, - однозначно відповідає Саша.
Саша каже, що ніколи не брав грошей, котрі пропонують після виклику чи в процесі перевезення хворого в реанімацію абощо. Хоча й ці гроші - радше подяка, але ніколи не брав. Він говорить, якось рука не піднімається брати в хворого, бо лікарні в нас - те ще "попадалово" на гроші.
Можливо, це специфіка саме реанімації й впливає той факт, що там не просто хворі, а ті, хто реально бореться за життя. Ймовірно, коли стільки людей помирає в тебе на руках, чіпляєшся за кожен шанс поліпшити цю особисту статистику.
Зарплата в Саші 4800 гривень, і йому її цілком вистачає. Коли я питаю, чи не хоче змінити місце роботи на "швидку" в платній клініці, він із заздрістю каже про те, що в них є мобільні операційні та реанімації, а на його підстанції немає. Схоже, він навіть не зрозумів, що я мала на увазі більшу зарплату.
О шостій тридцять охоронець будить майданівців і цілком віддається скандалу з нелегальним курцем. Ми з Сашою збираємося додому. Чоловік із Бучі, волонтер медпункту, сьогодні ночувати не планує.
- У неділю завжди дуже багато людей, - каже він. - А там, де багато людей, - багато енергії, і ця енергія виходить. Коли вона виходить, ця енергія - в медпункту багато роботи.
Важко з ним не погодитися. Важко зрадіти з цього приводу.
Взято тут
До "місць масового поселення учасників Майдану" революційне безконтрольне піднесення не долинає. Там не чути вибухів із Грушевського і гасел зі сцени, немає інтернету, "Громадського телебачення" і зображень загиблих і покалічених.
Люди приходять туди, і там, як дбайливі дружини, зустрічають їх страхи, запитання без відповідей і волонтери медичної служби Майдану. Щоби не надто активно взаємодіяти з двома першими, люди швидко лягають спати.
Я - волонтер-немедик при волонтері-медику, їдемо на нічне чергування в фітнес-центр неподалік вокзалу, куди на ніч за перепустками чи навіть без них можуть прийти люди, які приїхали з інших міст на Майдан. Зігрітися, сходити в душ, поїсти, отримати медичну допомогу і виспатися на матах, вкрившись спальниками й обклавшись килимками для йоги.
Напарника-медика я зустрічаю біля метро на машині, від чого він у захваті, каже: ви ще й зранку до метро мене підвезете? На вигляд волонтерові-медику Саші років 15, а насправді - 23, й останні три роки він працює фельдшером на Швидкій першої підстанції. Це кардіореанімація.
Поки ми їдемо до місця роботи, він встигає розповісти про те, як важко влаштуватися на роботу саме в реанімацію і що не має такого чергування, коли ніхто не помирає в нього на руках. Я розпитую його, чи на "швидкій" вистачає препаратів, а в цей час проганяю від себе думку про робочий день, котрий полягає в тому, щоби якомога менше людей померло в тебе на руках, хоча про те, щоби не помер ніхто, все одно не йдеться.
Практично робота мрії.
На моє здивування Саша каже, що препаратів вистачає. Пізніше я переконаюся, що це не зовсім так, просто Саша оптиміст і невибагливий.
Перед тим, як заступити на зміну, я питаю його, чому пішов у волонтери Майдану. Навіть півсекунди не роздумуючи Саша каже - щоб допомагати людям. Тільки після уточнювальних запитань доходимо до підтримки ідей Майдану. Але якось добре зрозуміло, що Саша на 100% здає собі справу з того, що його діло - допомагати людям, і він має робити це якнайкраще і за кожної нагоди, а про інше думає мало.
Охоронець зустрічає нас і говорить, що прийшли наразі тільки двоє чоловіків і вони міцно сплять. Для нас є занудна робота - внести в базу препарати, котрі передали люди. До завдання додається три велетенські пакети з вмістом категорії "шопопало", першими чомусь я витягаю звідти 12 флаконів хлоргексадину.
Доки Саша переодягається в лікарську форму й обробляє руки (хлоргексадином), я розпитую охоронця про умови функціонування Майдан-готелю.
- Це ідея власниці фітнес-центру. Удень ми працюємо в нормальному режимі, вночі - тут ночують протестувальники. Тепло, є лікарі, можуть помитися й відпочити в безпеці. Як звуть власницю? Навіщо вам? Взагалі, краще буде, якщо ви назву фітнес-центру теж ніде не згадаєте, чесно.
"Немає ні бомжів, ані божевільних, ані ворогів, ані друзів"
Першими з’являються двоє з охорони Майдану від партії УДАР, за ними потроху приходять й інші - з Майдану і з Грушевського, але не багато. На ніч залишається не більше десяти осіб. Пізніше я дізнаюся - це тому, що більшість не покинула Європейську площу, де саме штурмували Український дім.
Охоронець каже - два дні тому, в день перимир’я, в спортзалі ночувало майже 150 людей. Він переписує всіх в ексель-файл за паспортами, і кожному видає ключ від шафки, одноразові капці, рушник. Чоловіки йдуть у душ, потім на короткий час сходяться до нас - за чаєм і розмовою.
Втім вони відвертають обличчя від фотокамери і слухати не хочуть про диктофон. Це дуже різко контрастує з Майданом, де ніхто не боїться назватися, говорити на камеру, коментувати події, проклинати чи закликати, ніхто не ховає обличчя. На Майдані всіх багато, дим, вогонь, мороз, теплі шапки, саморобні лати. Тут вони - тільки купка стомлених чоловіків за чаєм в ідіотських одноразових шльопанцях. А я з диктофоном. Час такий. Ніхто нікому не вірить.
Двоє чоловіків із Луганська, в них шкіряні куртки з хутром. Відповідають коротко - приїхали відстоювати своє майбутнє, не можуть так більше.
Чоловік із Бучі не спав дві доби. Він працює таким самим волонтером-немедиком, як і я, тільки в найближчому до Грушевського медпункті. Каже, в нього переплуталися в голові дні, але з місця подій намагається відлучатися лише в крайньому випадку, коли "очі вже випадають" від безсоння.
- Різного там надивишся, поки виносиш, поки допоможеш. І гранати летіли, і стріляли. Тоді, чесно скажу, одного пацана не встигли винести. Тікали звідти як... Сама розумієш. Або коли хлопцеві в серце вистрелили - там він лежить мертвий, а тут на Майдані співають-танцюють, триста метрів відстань. Дуже складно це все обдумати і зрозуміти.
Або, наприклад, пацанові вибили око "беркутята" - через два дні він мало того, що повертається на барикади, приходить до нас і говорить: де тут куля була, яку ви мені з ока витягли? На пам’ять! Іншому шиємо руку по живому - а він промокнув потім ваткою і каже, де тут урна в вас, куди викинути?
Такого надивишся... Стараємося все на місці робити, що можемо - якщо з Майдану людина потрапляє в лікарню, за нею потім приходять менти. Але в принципі установка в нас така: немає для нас ні бомжів, ані божевільних, ані ворогів, ані друзів. Допомагаємо всім. Не жаліємо нічого.
"Як у Лукашенка"
Чоловіка з Києва я вирішую не питати, чому він ночує в місці для приїжджих - мало які обставини бувають. Тим паче, він єдиний, хто потребує медичної допомоги й молока в чай. Саша обробляє йому рану на нозі, я знаходжу для нього молоко. "Бойове" поранення він отримав у душі - слизько.
На Майдані йому безпечно й навіть не холодно - він працює на мережу "Велика кишеня" в холодильниках по 12 годин на день.
- Була зарплата нормальна, все міг собі дозволити, - каже він, - а тут урізали. Половину урізали, помінялося там щось у них. А роботи менше не стало. Дванадцять годин у холодильнику. От через такі речі вийшов. Щоби не було такого більше. Красти я не піду, в свої п’ятдесят років хочу спокою. Безкоштовної медицини, безкоштовної освіти і щоби зек не був при владі.
- Безкоштовна медицина, освіта, - включається в розмову охоронець фітнес-центру, - точно. Щоби як у Лукашенка!
- В Лукашенка? - перепитую я, чи він, бува, чогось не наплутав.
- Ну.
- Лукашенко диктатор, - кажу я. - В мене було стійке враження, що на Майдані люди стоять, щоби не було, як в Лукашенка...
- У Лукашенка всі підприємства працюють, усі колгоспи, - переконано каже він. - А в нас бур’яном все позаростало. А що диктатор - так із нашими людьми ж інакше не можна! Це можете не писати.
Чоловік, який хоче молока до чаю і спокою в свої п’ятдесят, свердлить охоронця промовистим поглядом, але мовчить з останніх сил. Охоронець ловить погляд і замовкає також.
Зранку ці двоє погризуться не на життя, а на смерть через те, що один піде курити в туалет і захищатиме це своє порушення, бо курити це ж як дихати, а другий вимагатиме по-диктаторськи дотримання правил фітнес-центру, бо “з нашими людьми інакше не можна”. Але в політичні суперечки чоловіки не вступають - це в них якесь негласне правило емоційного самозбереження.
Потім охоронець дарує мені шоколадку - чи то вибачаючись за Лукашенка, чи просто люди в камуфляжі сентиментальнішають після другої години ночі. Чоловіки тихо розбрідаються спати. Ми з Сашою сідаємо сортувати ліки. Хтось, хто робив це до нас, просто вніс у вордівський файл назви і кількість, але назви подекуди не помічні й не впізнавані навіть для Саші, а у волонтера-немедика “випадають очі” від такої бази.
Ми зсипаємо все на купу і робимо табличку - групи препаратів, назва, дозування, кількість. Першість за кількістю посідають знеболювальні, я жартую про те, що хтось намагається втамувати великий біль, через який люди повстали, але Саша мене не зовсім розуміє.
Саша дуже конкретний чоловік, це не може не викликати поваги і шанобливого остраху. Коли я питаю його, в чому різниця між лікарем і фельдшером, він відповідає: це як феназепам і гідазепам - один лікує, інший просто допомагає.
З нашої купи Саша радо витягає флакони "Пантенолу".
- От цього в нас на "швидкій" немає, - каже він, - а це ж перша річ при опіках (Саша формулює як "перва вєщ", іноді шпортається з мовою - з’ясовуємо потім, що він вчився на фельдшера на Закарпатті й угорською мовою). Навіть коли дуже серйозні опіки - в першу чергу потрібно обробити "Пантенолом". Це дуже важливий протиопіковий засіб, а не крем від засмаги. 37 гривень коштує, а в нас на бригаді нема.
Усі фото автора
Далі ми сортуємо заспокійливі та вітаміни, протизастудні, антигістамінні, від кашлю, краплі в ніс і в очі, антисептики, антибіотики і льодяники від кашлю. Всі льодяники від кашлю та смачні вітамінки Саша вимагає негайно продегустувати. Потім виявляється, що Саша обожнює солодке й охоронець показує йому, де на ресепшені фітнес-центру велкам-кен, банка з цукерками. Льодяники від кашлю і вітамінки з того моменту перебувають у безпеці.
Щодо кількох препаратів Саша звіряється з довідником Машковського, який "закачаний" у нього в телефон. Коли ми закінчуємо сортування, він підсумовує: в нас зовсім немає протисудомних та антишокових препаратів. Що будеш робити, якщо зараз у когось напад епілепсії? - питає мене й одразу розповідає, що саме треба робити.
Ліків дуже багато, я майже переконана, що аби використати всі ці краплі в ніс, Майдан повинен тривати мало не до наступної зими. Згадую волонтерів із Майдану, які розповідають, що бабці приходять в них видурювати собі безкоштовно ліки, і чомусь дуже шкода цих бабусь, до сліз.
"Коли багато енергії, вона виходить. Тоді в медпункту багато роботи"
Чергувати залишилося якихось дві години, підйом у майданівців о пів на сьому, тому що з сьомої фітнес-центр працює в звичайному режимі.
Я читаю про штурм Українського дому, переказую все охоронцеві та Саші, а потім розпитую Сашу про роботу на "швидкій". Чесно кажучи, його історій вистачило би на окремий текст - наприклад, про те, як лікар, який приїхав на ДТП, кинувся збирати гроші, що повилітали з кишень збитого велосипедиста, а велосипедист тим часом помер. Або про те, як бракує людей і фельдшер виїжджає сам, без лікаря - а там чотири машини розкурочені і троє при смерті одночасно.
- І до кого ти тоді кидаєшся першим? - ставлю я своє безглузде запитання.
- До всіх, - однозначно відповідає Саша.
Саша каже, що ніколи не брав грошей, котрі пропонують після виклику чи в процесі перевезення хворого в реанімацію абощо. Хоча й ці гроші - радше подяка, але ніколи не брав. Він говорить, якось рука не піднімається брати в хворого, бо лікарні в нас - те ще "попадалово" на гроші.
Можливо, це специфіка саме реанімації й впливає той факт, що там не просто хворі, а ті, хто реально бореться за життя. Ймовірно, коли стільки людей помирає в тебе на руках, чіпляєшся за кожен шанс поліпшити цю особисту статистику.
Зарплата в Саші 4800 гривень, і йому її цілком вистачає. Коли я питаю, чи не хоче змінити місце роботи на "швидку" в платній клініці, він із заздрістю каже про те, що в них є мобільні операційні та реанімації, а на його підстанції немає. Схоже, він навіть не зрозумів, що я мала на увазі більшу зарплату.
О шостій тридцять охоронець будить майданівців і цілком віддається скандалу з нелегальним курцем. Ми з Сашою збираємося додому. Чоловік із Бучі, волонтер медпункту, сьогодні ночувати не планує.
- У неділю завжди дуже багато людей, - каже він. - А там, де багато людей, - багато енергії, і ця енергія виходить. Коли вона виходить, ця енергія - в медпункту багато роботи.
Важко з ним не погодитися. Важко зрадіти з цього приводу.
Взято тут