мис Меганом, вітроелектростанція
Мис Меганом - гірський масив на (пішому) шляху з Лисячої Бухти - Сонячної Долини до Судака. Меганом в перекладі з Грецької - щось а-ля “важливе пасовище” :)
Ідея обходу Меганому по береговій лінії була відкинута як надто небезпечна: виходячи з мап місцевості там йти нема де через круті кам”янисті схили, що стрімо йдуть у воду. В інтернеті можна знайти описи обходу, але він передбачає прохід досить небезпечних ділянок та плавання...
Ми роспочали підйом на Меганом з східної сторони недоходячи до поселення на березі бухти Бугас. Місцева флора дозволяє підійматись не особливо шукаючи стежки.
Бухта Бугас:
Піднімаючись на мис, перше, що помічаєш - красу навколишньої природи. Весною Крим ще зелений:
Вид з підйому на схід:
Трохи вгору, і на перший погляд, чудо, Єуропа серед України. Чиста енергія, сучасні технології...
Але якщо підійти ближче:
То все стає на свої місця:
Чудове місце. Ми над морем на висоті бизько 300 метрів. Найвища точка мису - 358 метрів н.р.м.. Справно дує вітер. Але не треба записувати відео щоб передати навколишню картину. Картинка статична. Нічого там не крутиться...
ВЕС була запущена у 2002 році. Кожен генератор має потужність 100 кВт. Зараз ця ВЕС є частиною Донузлавської ВЕС http://donuzlavska-ves.com/ (яка складається з трьох подібних ВЕС), яка входить в “Енергоатом”...
Також станом на 2013 рік на сайті Донузлавської ВЕС згадується про 35 вітрогенераторів “в експлуатації”. На момент нашого візиту працездатними виглядали одиниці.
У порівнянні з сучасними вітряками, які можна часто побачити в тій-же Єуропі, ці - ну зовсім невеличкі. Але коли бачиш генератор поряд, а не на вишці, розмір оцінюється значно краще:
Наскельні написи, що лишили по собі далекі предки, натякали нам на те, що славетна кримська гостинність не розповсюджується на нас:
Хоч наші вітряки комусь і принесли непоганий дохід навіть не обертаючись, вітер нам вирішив показати, що місце для вітроелектростанції там таки вдале. Погода досить швидко змінилась. Крім того місце вдале і для військових, які там гніздяться з своїми РЛС.
Живих військових ми не знайшли. Місцина хоч і діюча, проте явно не повністю.
Знайшовши людей у будівлі, що судячи з усього викорситовується охоронцями ВЕС, ми дізнались про місце початку тропи вниз. Не до моря, з якого дув страшенно холодний вітер, а трохи північніше. Верхня частина меганому при цьому слугувала величезною стіною, що надійно захищала від холодного вітру з моря. Згодом ми дізнаємось, що це був найхолоднійший травень у Криму за останні 80 років.
Починаємо спуск у розщелену між г.Чиклар та г.Ювез Агач. Вид в сторону Судака. Через низьку хмарність ні Судака ні г.Алчак Кая не видно. Внизу ліворуч ще видно шматок моря, праворуч - “котеджний посьолак Капсєль”.
Спускаємось стежкою. Десь там трохи вище ми нещодавно йшли по грунтовій дорозі. Подібні осипи дуже характерні для Кримських гір. Не дарма ми витратили час на пошуки стежки :) випадковий спуск “по гпс” з хмар, які наповзають згори, на такий осип міг би внести суттєві корективи в наші плани...
З часом хмари нас таки наздогнали. Що попереду - невідомо. Стаємо на ночівлю.
Вночі чуємо шум схожий на гелікоптер. Шум періодично приносить вітром згори, де лишились вітряки. Судячи з усього, кілька вітряків продовжують працювати. Сказати, що вони шумлять - нічого не сказати. Було таке враження, що гелікоптер от-от сяде десь коло намету :) Хоч ми і відійшли на дуже пристойну відстань стежкою, все ж вітер, та стіни розщелини робили свою справу, тож засинали ми під нечувані досі акустичні ефекти.
Ранком хмари почали розходитись. Час йти.
Нарешті ми побачили свої плани на сьогоднішній день: за горою на горизонті - Судак.
Але спочатку спуск по лабіринту розмитих схилів:
От ми і внизу. Дивимось звідки прийшли.
Вечір, Судак :)
Ідея обходу Меганому по береговій лінії була відкинута як надто небезпечна: виходячи з мап місцевості там йти нема де через круті кам”янисті схили, що стрімо йдуть у воду. В інтернеті можна знайти описи обходу, але він передбачає прохід досить небезпечних ділянок та плавання...
Ми роспочали підйом на Меганом з східної сторони недоходячи до поселення на березі бухти Бугас. Місцева флора дозволяє підійматись не особливо шукаючи стежки.
Бухта Бугас:
Піднімаючись на мис, перше, що помічаєш - красу навколишньої природи. Весною Крим ще зелений:
Вид з підйому на схід:
Трохи вгору, і на перший погляд, чудо, Єуропа серед України. Чиста енергія, сучасні технології...
Але якщо підійти ближче:
То все стає на свої місця:
Чудове місце. Ми над морем на висоті бизько 300 метрів. Найвища точка мису - 358 метрів н.р.м.. Справно дує вітер. Але не треба записувати відео щоб передати навколишню картину. Картинка статична. Нічого там не крутиться...
ВЕС була запущена у 2002 році. Кожен генератор має потужність 100 кВт. Зараз ця ВЕС є частиною Донузлавської ВЕС http://donuzlavska-ves.com/ (яка складається з трьох подібних ВЕС), яка входить в “Енергоатом”...
Також станом на 2013 рік на сайті Донузлавської ВЕС згадується про 35 вітрогенераторів “в експлуатації”. На момент нашого візиту працездатними виглядали одиниці.
У порівнянні з сучасними вітряками, які можна часто побачити в тій-же Єуропі, ці - ну зовсім невеличкі. Але коли бачиш генератор поряд, а не на вишці, розмір оцінюється значно краще:
Наскельні написи, що лишили по собі далекі предки, натякали нам на те, що славетна кримська гостинність не розповсюджується на нас:
Хоч наші вітряки комусь і принесли непоганий дохід навіть не обертаючись, вітер нам вирішив показати, що місце для вітроелектростанції там таки вдале. Погода досить швидко змінилась. Крім того місце вдале і для військових, які там гніздяться з своїми РЛС.
Живих військових ми не знайшли. Місцина хоч і діюча, проте явно не повністю.
Знайшовши людей у будівлі, що судячи з усього викорситовується охоронцями ВЕС, ми дізнались про місце початку тропи вниз. Не до моря, з якого дув страшенно холодний вітер, а трохи північніше. Верхня частина меганому при цьому слугувала величезною стіною, що надійно захищала від холодного вітру з моря. Згодом ми дізнаємось, що це був найхолоднійший травень у Криму за останні 80 років.
Починаємо спуск у розщелену між г.Чиклар та г.Ювез Агач. Вид в сторону Судака. Через низьку хмарність ні Судака ні г.Алчак Кая не видно. Внизу ліворуч ще видно шматок моря, праворуч - “котеджний посьолак Капсєль”.
Спускаємось стежкою. Десь там трохи вище ми нещодавно йшли по грунтовій дорозі. Подібні осипи дуже характерні для Кримських гір. Не дарма ми витратили час на пошуки стежки :) випадковий спуск “по гпс” з хмар, які наповзають згори, на такий осип міг би внести суттєві корективи в наші плани...
З часом хмари нас таки наздогнали. Що попереду - невідомо. Стаємо на ночівлю.
Вночі чуємо шум схожий на гелікоптер. Шум періодично приносить вітром згори, де лишились вітряки. Судячи з усього, кілька вітряків продовжують працювати. Сказати, що вони шумлять - нічого не сказати. Було таке враження, що гелікоптер от-от сяде десь коло намету :) Хоч ми і відійшли на дуже пристойну відстань стежкою, все ж вітер, та стіни розщелини робили свою справу, тож засинали ми під нечувані досі акустичні ефекти.
Ранком хмари почали розходитись. Час йти.
Нарешті ми побачили свої плани на сьогоднішній день: за горою на горизонті - Судак.
Але спочатку спуск по лабіринту розмитих схилів:
От ми і внизу. Дивимось звідки прийшли.
Вечір, Судак :)