Пекельна міська електричка
Пишу зараз цей допис, бо в мене вивільнилась купа часу через те, що я спізнився на досить важливу зустріч. Сталося це не через мене. Хоча, якщо бути повністю відвертим - таки через мене, точніше - через мою вічну наївність.
Отже, почнемо з початку: спершу ніщо не віщувало фатальної розв’язки подій. Мені потрібно було прибути о сьомій на станцію «Київ-Волинський», а на годиннику була ще пів на шосту. Я спокійно сидів на Хрещатику та пив запашну каву. Нащо кудись поспішати, якщо можна приїхати на «Вокзальну» і сісти там на міську електричку. Я подивився в Інтернеті розклад - електричка має прибути пів на сьому. Ідеально! О шостій десять я вже був на вокзалі. Пунктуальність ще одна моя характерна риса, окрім вже згаданої наївності, хай їй грець.
І тут розпочався ланцюжок трагікомічних обставин! Якби я був більш уважним та тривожним, я б почав передчувати лихо ще спускаючись сходами до станції міської електрички - на платформі зовсім не було людей. Але я не зважав на цю дивну обставину, бо задумався над поліпшенням вокзальних околиць.
Другий тривожний дзвоник пролунав, коли я помітив, що всі каси внизу закриті. Містичний туман над цими деталями розвіяв дядько, що сидів коло турнікетів. Він повідомив мені та іншим оптимістам, які спустились до нього, що міська електричка їде з 21 колії, а тут нам ловити нема чого. Певно, вся робота дядька полягала в цій інформаційній функції.
Сповнений праведного гніву, я поплентався нагору, шукати ту 21 колію. А причини гніватись було - ніщо заважало перед сходами повісити яскраву табличку, що так і так - міську електричку шукайте на 21 колії, бо зараз ведуться якісь ремонтні роботи, то ж, вибачайте. А так, якась бабуся буде тяжко спускатися сходами, щоб дізнатись внизу. Що вона робила це дарма і на неї чекає захоплюючий квест з пошуків 21 колії.
Слово «квест» я вжив недарма - пробігшись повз приміський вокзал, я з подивом помітив, що ніде нема й слідів тієї клятої колії. 23 є, 22 є, а після неї вже перша колія не приміського вокзалу. Відчувши себе Гарі Потером, я став шукати, в яку стіну потрібно битись, аби потрапити до міської електрички.
Але перед цим я вирішив спитати, як потрапити до тієї таємничої колії в касирки. І це було правильне рішення! Касирка сказала мені, як туди потрапити, таким тоном, ніби я носій гострого топографічного кретинізму, який заплутався в кутках власної кімнати. «Купи в мене квиток, проходь крізь турнікет і йди повз 22 колію, там повернеш трохи вбік і опинишся на 21». Ця магія набагато прозаїчніша за ту, що була в «Гарі Потері».
Зробивши все, як веліла мені касирка, я опинився на відгородженій парканом платформі. Іржава табличка з цифрою «21», що трапилась на моєму шляху, свідчила про те, що я не заблукав. На платформі не було жодної лавочки чи урни, тільки подібні мені небораки, які теж схотіли проїхатись міською електричкою.
Годі й казати, що електричка прийшла трохи пізніше. Після того, як я чекав на міську електричку на «Видубичах» хвилин сорок, а потім приїхав до потрібного місця приміською електричкою, запізнення на десять хвилин було дріб’язком.
З полегшенням зітхнувши, я видерся до паркого вагону. «Нарешті скінчилось це знущання» - думав я, очікуючи, як поїзд рушить. Чекав я на це хвилин 20, поки не настала сьома година. На зустріч я спізнився, то ж, їхати до «Києва-Волинського» вже не було сенсу. Я вийшов з вагону, так і не дізнавшись, чи поїхала та електричка колись, чи ні.
Повернувшись до згаданої раніш касирки, я спитав, де можна ознайомитися з розкладом. Вона ж повідомила, що про таке слово, як «розклад», я можу забути. Поки триває якийсь ремонт на коліях. Зараз електрички їздять, як пощастить.
Чомусь в моїй голові прозвучали слова «Забыл в какой стране живешь?». Дійсно, чого це я очікував, що мене якось попередять про те, що міська електричка їздить зараз не з платформи, на яку вказує табличка «Міська електричка», а з надійно законспірованої платформи, до якої можуть дістатись лише найкмітливіші та найнаполегливіші? Як мені потім зворушливо пояснив дядько, що чергував коло турнікетів (про нього я теж згадував раніше) - перед сходами до платформи ризиковано вішати інформаційні таблички, бо торговці, які окупували там місця все це зірвуть. Думаю, зайвих слів не треба.
Отже, почнемо з початку: спершу ніщо не віщувало фатальної розв’язки подій. Мені потрібно було прибути о сьомій на станцію «Київ-Волинський», а на годиннику була ще пів на шосту. Я спокійно сидів на Хрещатику та пив запашну каву. Нащо кудись поспішати, якщо можна приїхати на «Вокзальну» і сісти там на міську електричку. Я подивився в Інтернеті розклад - електричка має прибути пів на сьому. Ідеально! О шостій десять я вже був на вокзалі. Пунктуальність ще одна моя характерна риса, окрім вже згаданої наївності, хай їй грець.
І тут розпочався ланцюжок трагікомічних обставин! Якби я був більш уважним та тривожним, я б почав передчувати лихо ще спускаючись сходами до станції міської електрички - на платформі зовсім не було людей. Але я не зважав на цю дивну обставину, бо задумався над поліпшенням вокзальних околиць.
Другий тривожний дзвоник пролунав, коли я помітив, що всі каси внизу закриті. Містичний туман над цими деталями розвіяв дядько, що сидів коло турнікетів. Він повідомив мені та іншим оптимістам, які спустились до нього, що міська електричка їде з 21 колії, а тут нам ловити нема чого. Певно, вся робота дядька полягала в цій інформаційній функції.
Сповнений праведного гніву, я поплентався нагору, шукати ту 21 колію. А причини гніватись було - ніщо заважало перед сходами повісити яскраву табличку, що так і так - міську електричку шукайте на 21 колії, бо зараз ведуться якісь ремонтні роботи, то ж, вибачайте. А так, якась бабуся буде тяжко спускатися сходами, щоб дізнатись внизу. Що вона робила це дарма і на неї чекає захоплюючий квест з пошуків 21 колії.
Слово «квест» я вжив недарма - пробігшись повз приміський вокзал, я з подивом помітив, що ніде нема й слідів тієї клятої колії. 23 є, 22 є, а після неї вже перша колія не приміського вокзалу. Відчувши себе Гарі Потером, я став шукати, в яку стіну потрібно битись, аби потрапити до міської електрички.
Але перед цим я вирішив спитати, як потрапити до тієї таємничої колії в касирки. І це було правильне рішення! Касирка сказала мені, як туди потрапити, таким тоном, ніби я носій гострого топографічного кретинізму, який заплутався в кутках власної кімнати. «Купи в мене квиток, проходь крізь турнікет і йди повз 22 колію, там повернеш трохи вбік і опинишся на 21». Ця магія набагато прозаїчніша за ту, що була в «Гарі Потері».
Зробивши все, як веліла мені касирка, я опинився на відгородженій парканом платформі. Іржава табличка з цифрою «21», що трапилась на моєму шляху, свідчила про те, що я не заблукав. На платформі не було жодної лавочки чи урни, тільки подібні мені небораки, які теж схотіли проїхатись міською електричкою.
Годі й казати, що електричка прийшла трохи пізніше. Після того, як я чекав на міську електричку на «Видубичах» хвилин сорок, а потім приїхав до потрібного місця приміською електричкою, запізнення на десять хвилин було дріб’язком.
З полегшенням зітхнувши, я видерся до паркого вагону. «Нарешті скінчилось це знущання» - думав я, очікуючи, як поїзд рушить. Чекав я на це хвилин 20, поки не настала сьома година. На зустріч я спізнився, то ж, їхати до «Києва-Волинського» вже не було сенсу. Я вийшов з вагону, так і не дізнавшись, чи поїхала та електричка колись, чи ні.
Повернувшись до згаданої раніш касирки, я спитав, де можна ознайомитися з розкладом. Вона ж повідомила, що про таке слово, як «розклад», я можу забути. Поки триває якийсь ремонт на коліях. Зараз електрички їздять, як пощастить.
Чомусь в моїй голові прозвучали слова «Забыл в какой стране живешь?». Дійсно, чого це я очікував, що мене якось попередять про те, що міська електричка їздить зараз не з платформи, на яку вказує табличка «Міська електричка», а з надійно законспірованої платформи, до якої можуть дістатись лише найкмітливіші та найнаполегливіші? Як мені потім зворушливо пояснив дядько, що чергував коло турнікетів (про нього я теж згадував раніше) - перед сходами до платформи ризиковано вішати інформаційні таблички, бо торговці, які окупували там місця все це зірвуть. Думаю, зайвих слів не треба.