За що я люблю Сполучені Штати
Сполучені Штати - одна з країн, що мене заворожують. Авжеж, ця риса не є притаманною лише мені, бо образ «країни мрії», який зачаровує мешканців інших держав, цілеспрямовано формувався не одне століття. Думаю, що в кожного знайдеться знайомий, який прагне звалити із нашої «безперспективної» країни та здобути успіх там, де створені всі умови для розвитку, де можна «зробити себе». Серед усіх геополітичних Граалів Сполучені Штати - найяскравіша чаша. Західна Європа близько, там наших уже є багато, але перспективи успіху в ній не настільки оспівані, як в Америці.
Проте моя любов до Штатів є платонічною. Не тільки тому, що я маю не так багато шансів «зробити себе» в цій країні. Приклади успішності інших держав мене надихають, я часто примірюю деякі схеми та ідеї, що працюють в більш розвинених країнах, до нашої. Наразі ці роздуми не виходять за рамки умоглядних вправ, то ж поки поділюся своїми думками і враженнями про надихаючі закордонні приклади із вами, мої шановні читачі.
Отже, продовжу своє освідчення Сполученим Штатам: основна річ, через яку я захоплююсь цією країною - розвинуте самоврядування. Але я писатиму не про нього, а про пов’язану сферу.
Свобода неможлива без відповідальності, хто не може відповідати за свої рішення та вчинки, не може бути вільним. Це та річ, та філософія, яку варто прищепити нашому суспільству. Тоді, на мою думку, ми вирішимо більшість проблем, що нас супроводжують. Авжеж, таке прищеплення - процес нелегкий і тривалий, але варто зробити хоча б перший крок, почати з себе, далі буде легше.
Американці можуть показати позитивний приклад ініціативності, яка проявляється, як у спробах побудувати потужний бізнес, так і в намаганні допомогти ближнім. От на останньому я й закцентую увагу.
У Сполучених Штатах дуже розвинені волонтерські рухи та благодійні організації. І що окремо радує, хрестоматійні американські багатії активно займаються філантропією. Хтось засновує благодійні фонди, хтось будує музей, університет чи публічну бібліотеку, якою безкоштовно зможуть користуватися мешканці громади. Капітал на службі в суспільства.
Ідеалізувати американських мільярдерів і всі штати разом узяті - справа, авжеж, невдячна. Але постаті філантропів світового рівня не можуть не надихати. Дуже хотілося б, аби наші вітчизняні багатії більше надавали перевагу внескам не у ярмарок марнославства, а у розвиток української освіти, лікування тяжких хвороб, культуру тощо.
Експропріацію, як засіб здійснення цих мрій не розглядати! Краще продовжити орієнтуватись на досвід просунутих країн. Щоб багатії охочіше займалися доброчинністю, вона має бути вигідною. У тій же Америці практикується така фішка: сума, вкладена у благодійність, вираховується із податкової бази благодійника. Тобто, податки вираховуються із доходу філантропа мінус суму, на яку було зроблено пожертви чи внески. У різних країнах існують, авжеж, різні умови цієї схеми. Відсоток прибутку, який не враховується під оподаткування може по-різному обмежуватись, пожертви мають надходити до певним чином акредитованих організацій та фондів, або виділятися на певні, визначені напрямки… Це все не суть, сенс у тому, що необхідно прибирати будь-які перепони для благодійників та створювати зручні для них умови. Тоді займатися доброчинністю стане легше і це може пришвидшити розвиток культури благодійності. Будь-які комісії при переказуванні грошей на благодійні рахунки, необхідність отримувачу благодійності платити за це податки - все це додаткові перепони на шляху до справжнього громадянського суспільства.
Отакі-от роздуми і висновки. На цьому і завершу.
Проте моя любов до Штатів є платонічною. Не тільки тому, що я маю не так багато шансів «зробити себе» в цій країні. Приклади успішності інших держав мене надихають, я часто примірюю деякі схеми та ідеї, що працюють в більш розвинених країнах, до нашої. Наразі ці роздуми не виходять за рамки умоглядних вправ, то ж поки поділюся своїми думками і враженнями про надихаючі закордонні приклади із вами, мої шановні читачі.
Отже, продовжу своє освідчення Сполученим Штатам: основна річ, через яку я захоплююсь цією країною - розвинуте самоврядування. Але я писатиму не про нього, а про пов’язану сферу.
Свобода неможлива без відповідальності, хто не може відповідати за свої рішення та вчинки, не може бути вільним. Це та річ, та філософія, яку варто прищепити нашому суспільству. Тоді, на мою думку, ми вирішимо більшість проблем, що нас супроводжують. Авжеж, таке прищеплення - процес нелегкий і тривалий, але варто зробити хоча б перший крок, почати з себе, далі буде легше.
Американці можуть показати позитивний приклад ініціативності, яка проявляється, як у спробах побудувати потужний бізнес, так і в намаганні допомогти ближнім. От на останньому я й закцентую увагу.
У Сполучених Штатах дуже розвинені волонтерські рухи та благодійні організації. І що окремо радує, хрестоматійні американські багатії активно займаються філантропією. Хтось засновує благодійні фонди, хтось будує музей, університет чи публічну бібліотеку, якою безкоштовно зможуть користуватися мешканці громади. Капітал на службі в суспільства.
Ідеалізувати американських мільярдерів і всі штати разом узяті - справа, авжеж, невдячна. Але постаті філантропів світового рівня не можуть не надихати. Дуже хотілося б, аби наші вітчизняні багатії більше надавали перевагу внескам не у ярмарок марнославства, а у розвиток української освіти, лікування тяжких хвороб, культуру тощо.
Експропріацію, як засіб здійснення цих мрій не розглядати! Краще продовжити орієнтуватись на досвід просунутих країн. Щоб багатії охочіше займалися доброчинністю, вона має бути вигідною. У тій же Америці практикується така фішка: сума, вкладена у благодійність, вираховується із податкової бази благодійника. Тобто, податки вираховуються із доходу філантропа мінус суму, на яку було зроблено пожертви чи внески. У різних країнах існують, авжеж, різні умови цієї схеми. Відсоток прибутку, який не враховується під оподаткування може по-різному обмежуватись, пожертви мають надходити до певним чином акредитованих організацій та фондів, або виділятися на певні, визначені напрямки… Це все не суть, сенс у тому, що необхідно прибирати будь-які перепони для благодійників та створювати зручні для них умови. Тоді займатися доброчинністю стане легше і це може пришвидшити розвиток культури благодійності. Будь-які комісії при переказуванні грошей на благодійні рахунки, необхідність отримувачу благодійності платити за це податки - все це додаткові перепони на шляху до справжнього громадянського суспільства.
Отакі-от роздуми і висновки. На цьому і завершу.