"Ко-хаузінг" - це вам не комуналка!
Кілька сімей під одним дахом, спільні приміщення, кшталту, кухні, їдальні, бібліотеки… У нашій історії ми вже проходили щось подібне. Але зараз мова йде не про комунальні квартири, які вже стали частиною фольклору, а про так звані «кохаузінги».
Виникли ці спільноти у Данії. Метою їх створення були не тільки економічні причини (адже користування кількома сім’ями спільними приміщеннями та деякими речами - неабияка економія), а й ідеологічні. У подібній спільноті багато людей можуть почуватися однією сім’єю.
Кожна із сімей, що належать до такого «спільножитку» має окрему квартиру, але деякі приміщення можуть бути спільними. Як я написав вище, це можуть бути кухні, їдальні, бібліотеки, дитячі кімнати, спортивні зали, двір, городи тощо. Більшість із перелічених приміщень недоцільно використовувати лише одній родині, або, тим більше, людині.
Члени «спільножитку» можуть робити оптові закупівлі їжі, іграшок, одягу, таким чином економлячи значний відсоток коштів.
У класичних «кохаузінгах» за спільною їдальнею слідкують групи добровольців. Вони записуються на чергування і одна група раз на місяць порається із їжею, прибиранням та миттям посуду… Натомість, добровольці отримують можливість вільно харчуватися у їдальні.
Авжеж, нікого не примушують їсти лише в колективному колі, але у більшості класичних «спільножитків» їдальня є не просто місцем прийому їжі, а й таким собі «центром життя комуни», де члени «кохаузінгу» обмінюються новинами, спілкуються, як в сімейному колі.
Спільною може бути пральня - навіщо багато пральних машинок, якщо можна ефективно використовувати меншу кількість на всіх?
У «спілножитку» може діяти обмін одягом: якщо тобі більше не потрібна сорочка, але вона ще в нормальному стані, її можна покласти до окремого кошика, де вона знайде собі нового власника. Економія! Що є дуже важливим.
Подібна схема може використовуватись і для книг: прочитав книжку - можеш принести її до бібліотеки спільноти. В цьому випадку книга має значну перевагу перед сорочкою - її можуть використовувати кілька людей.
Наступна черга за автомобілями. Взагалі, це дуже неекономний вид транспорту - автомобіль займає багато місця у порівняні із тим, скільки людей він може перевозити.
Тому доцільним є, знов ж таки, спільний автопарк - потрібна машина, записався і користуйся нею. Немає сенсу в автівці на кожну людину.
Також, «кохаузінг» може мати, або орендувати, мікроавтобус для перевезення дітей до шкіл чи колективних виїздів, скажімо, до природи.
Загалом, у двір «спільножитків» проїзд автомобілів неможливий. Тому діти можуть спокійно гратися у ньому, не примушуючи батьків хвилюватися за своє життя. Дітям, взагалі, приділяється велике значення у цих спільнотах. Тут втілюється принципи «сто батьків для кожної дитини».
В принципі, в спільножитку може діяти свій дитячий садочок. А то й початкова школа. Навчання там може проводитись за вільними системами, кшталту "Школи-парку", на радість прихильників "анскулінгу" чи "хоумскулінгу".
До таких садочків можуть ходити й діти з околиць. За невелику платню, приміром.
Деякі «кохаузінги» використовують альтернативні грошовій системі «локальні обмінні системи» (LETS, ROCS, Банк Часу тощо). Це доволі масштабна, але дуже цікава тема. То ж, я її розкрию пізніше. Скажу лишень, що це можна назвати створенням місцевих грошей, які циркулюють лише в межах громади та використовуються тільки для обміну (ніяк не для накопичення).
Як ми бачимо, такі спільноти спрямовані на створення сімейної атмосфери, де панує взаємоповага та взаємодопомога. Також, «кохаузінг» оснований на економії, що є важливим не лише для його членів, а й для суспільства вцілому. Економія, відсутність гіперболізованого споживацтва, взаємодопомога, ідеї «зроби це власноруч» (D.I.Y.) - все це дозволить економити ресурси і поступово робити наше суспільство більш екологічним та дружнім.
Чи є недоліки у «спільножитків»? Недоліком може бути невдала організація. Основною ж вадою називають певну ізольованість громади, яка може замкнутися в собі, ігноруючи все інше суспільство. Тому, дуже бажаними є інтегративні процеси «кохаузінгів».
На відміну від радянських гуртожитків, у «спільножитках» збираються люди, спрямовані на колективне і дружнє проживання. Добровільність є гарантією відсутності специфічних конфліктів, що виникали у гуртожитках.
Чи є можливість створення таких спільнот в Україні? І чи є у них потреба? Як у вже писав вище, «спільножитки» мають багато переваг. Деякі із цих переваг є необхідними при наявному ситуації в країні - я маю на увазі рівень життя громадян.
Але створення «кохаузінгів» вимагає продуманості та обміну досвідом.
Авжеж, не для всіх підходить така форма співіснування, але все-одно, «спільножитки» мають у нас перспективу.