Jun 20, 2011 12:20
Саме ця стаття, разом із «Відповідальністю інтелектуалів», у 1967 році зробила Хомського знаменитим не тільки як лінгвіста, але і як політичну постать в інтелектуальному середовищі. Якщо абстрагуватися від конкретних обставин того часу - загальні твердження, висловлені в наведеній нижче статті, не менш, ніж сорок років тому, актуальні й у наш час, коли під іншими приводами, проте дуже подібним чином відбувається війна в Іраку, є загроза війни в Ірані, й уже на пам’яті молодих людей нового покоління відбулося бомбардування всіма «прогресивними країнами» колишньої Югославії.
Через кілька тижнів після демонстрацій у Вашингтоні [1967] я все ще намагаюся зібрати докупи свої враження про тиждень, якісний вимір якого важко осягнути чи виразити. Можливо, деякі особисті роздуми можуть принести користь іншим людям, які поділяють мій інстинктивний несмак до активізму, але самі не підходять до небажаної, проте майже неминучої кризи.
Для багатьох учасників Вашингтонських демонстрацій останні символізували перехід «від незгоди до опору». Я повернуся до цього гасла та його значення, проте я б хотів на самому початку прояснити, що я вважаю його не тільки точним у тому, що стосується настрою демонстрацій, але й, за умови належного тлумачення, правильним для нинішнього стану протестів проти війни [у В’єтнамі]. Такий протест має динаміку, якій неможливо опиратися. Можна почати з написання статей та виголошення промов, з участі в створенні, у багато способів, атмосфери занепокоєння й обурення. Нечисленні сміливці звернуться до прямої дії, відмовляючись поводитися так, як поводилися «добропорядні німці» [за гітлеризму], яких усі ми навчилися зневажати.