Feb 16, 2011 18:18
Зазвичай, «вульгарні марксисти» і «вульгарні анархісти» схильні вважати державу більш приязною до правого радикалізму ніж до лівого. Та бачити тут мало не містичний зв»язок. Інколи це підтверджується і українською практикою, але, насправді, державний механізм працює відштовхуючись від конкретних прецедентів, конкретної політики і конкретної практики. „Праві” симпатії державних службовців формуються їхнім соціальним положенням, а політичні переконання формуються не за один день. Правоохоронна система має політичне забарвлення і це варто розглядати як постійний процес формування політичної ідентичності, а не даність продиктована певною інтелектуальною схемою.
Від часів встановлення автономної „радянської” державності до часів незалежності органи правопорядку пережили багато змін. Інколи здається, що у 30-х вони були осередком садистів, а у часи гуманізації 60-х були мало не організацією добрих самаритян (все пізнається у порівнянні). Насправді, ми можемо припускати, що цей орган виконував певну політичну лінію і дотримувався стратегії. Втім, тоді із цим особливих проблем не було. Міліціонери та спецслужбісти не сушили собі голову. Вони виконували накази. Українські правоохоронні органи мало не до кінця 1991 року мали яскравий партійний характер. Від моменту заборони КПУ перед ними стало завдання діяти за межами визначеного. Це як вихід у відкритий космос. Орієнтири зникли.