Sep 14, 2010 20:00
Умберто Декарлі, El Libertario (2008)
Підтримка Росії в конфлікті на Кавказі з боку президента Чавеса ґрунтується на критерії, що походить з «холодної війни». По суті, під час боротьби між Сходом і Заходом традиційна Ліва була солідарна з усімадіями, ініційованими СРСР. Куба не стала критикувати вторгнення в Чехословаччину й стояла поряд з Москвою в радянсько-китайському протистоянні. Причиною цього була економічна й політична залежність найбільшого з Антильських островів від Кремля; саме через це Че Гевара покинув Кубу й відправився в тривалу подорож до Алжиру, В’єтнаму, Заїру і, зрештою, Болівії.
Західні комуністичні партії та соціальні й інтелектуальні кола були співучасниками окупації Угорщини в 1956, Чехословаччини в 1968 та Афганістану в 1978 роках. В ім’я соціалізму можна було вторгнутися в будь-яку країну, яка становила небезпеку для системи. Навіть Пабло Неруда присвятив вірші варвару Сталіну.
У венесуельському випадку Комуністична партія та інші ліві утворення схвалювали інтервенції, здійснювані Варшавським договором. Важливо зазначити, що тут також були прихильники Мао, Кім Ір Сена, єврокомунізмуі навіть чисто сталіністського експерименту товариша Енвера Ходжі. Невелика група, яка відкололась від популістської організації URD (Республікансько-демократичний союз), очолювана Віктором Очоа та АдольфоЕррера, прославляли китайську пролетарську революцію; Альфредо Манейро перебував у Китаї під час Великого стрибка.
Чавес,
Венесуела,
неолібералізм,
опортунізм,
імперіалізм