«Не сади, садимим не будеш», або «Основи поліцейського націоналізму»

[livasprava]

Політики люблять повторювати мудрість: «Не можеш завадити процесові, що стрімко розвивається - стань на його чолі». Скерувати бунтівні маси у потрібному напрямку, зробити їх безпечними за рахунок контролю і штучного викидання найбільш здібних і відчайдушних людей - стратегія давня. Не менш вигідною є стратегія збити на революційних принципах групу молодих людей задля власної розкрутки. Трансполітика охопила революційні групи, зробивши їх не більше як симуляцією та субкультурою.

На початку 20-го століття Бойова організація партії соціалістів-революціонерів під проводом Азефа була однією із найбільш популярних антицарських сил. Окрім риторики, спрямованої на робітників і селян, та романтики, якою захоплювалася інтелігенція, організація чинила акції прямої дії. Це не заважало самому лідерові Б.О. отримувати в поліції пристойну зарплату. З подачі начальника особливого відділу Департаменту поліції Сергія Зубатова розвинули свою діяльність есер-терорист Євно Азеф і піп-бунтар Григорій Гапон. При цьому посадка революціонерів ставилася на конвеєр, а найбільш небезпечних страчували.